У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення, розроблено практичні рекомендації та запропоновано нові підходи щодо формування організаційно-економічного механізму управління розвитком підприємств та організацій споживчої кооперації України. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки: 1. Обґрунтовано теоретичні положення щодо сутнісних характеристик та особливостей управління соціально-економічними системами на основі історичного та логічного методів як сукупності основних взаємопов’язаних, взаємоузгоджених елементів, розміщених у певній послідовності, що об’єднані для досягнення загальної цілі (отримання прибутку і здатності до розширеного відтворення), що дозволяє розвивати теоретико-методологічну базу сучасної науки управління, забезпечує можливість розширення класифікації соціально-економічних систем за рахунок виділення ознаки, яка характеризує механізм управління їх розвитком і визначає його спрямованість. Відповідно зазначеної ознаки класифікації виокремлено: 1) системи, рух яких спрямований на збереження власної стійкості (позитивна сторона процесу функціонування); 2) системи, параметри яких постійно відхиляються від норми (негативна сторона процесу функціонування, яка сприяє прогресу і призводить до розвитку систем). 2. Узагальнено понятійно-категоріальний апарат теорії розвитку організації, актуалізовано визначення „розвиток систем” як процес їх переходу в новий, більш якісний стан за рахунок накопичення кількісного потенціалу, зміни і ускладнення структури та складу, внаслідок чого виникає здатність здійснення опору рушійному впливу факторів зовнішнього середовища, необхідність розробки відповідного механізму управління таким розвитком, а також можливість ефективного функціонування системи у майбутньому. Охарактеризовано основні форми, стадії, шляхи розвитку соціально-економічних систем, узагальнено підходи до виділення типів і видів розвитку систем, здійснено уточнення поняття „управління розвитком” як комплексного процесу впливу керуючої системи на керовану з метою забезпечення стійкості основних елементів соціально-економічної системи і нарощення потенціалу для виходу на нову якість управління, з постійною адаптацією до вимог оточуючого середовища. Проаналізовано зміст категорій „господарський механізм”, „економічний механізм”, „організаційний механізм”, а також охарактеризовано основні складові, що визначають його структуру, і дано авторське трактування поняттю „організаційно-економічний механізм управління” як сукупності функцій, методів, принципів і засобів управління, основних завдань і цілей, форм, структур, технологій для ефективного використання ресурсів системи з метою збереження її цілісності, підтримання стабільного стану параметрів входу і виходу, оптимального протікання процесів в межах підсистем і своєчасної реакції на запити оточуючого середовища. Це сприятиме формуванню прикладної бази дослідження організаційно-економічного механізму управління розвитком соціально-економічних систем. 3. Удосконалено теоретичні підходи до формування організаційно-економічного механізму управління розвитком соціально-економічних систем, які полягають у виділенні основних елементів, визначенні їх складу, ієрархічного взаємозв’язку та функціональної спрямованості. З’ясовано, що організаційно-економічний механізм управління розвитком соціально-економічних систем – це сукупність відповідних засобів впливу керуючої підсистеми на об’єкти управління (процеси, що проходять в підсистемах, наявні ресурси, горизонтальні та вертикальні зв’язки, систему комунікацій тощо) та існуючої системи регуляторів (організаційних структур, рівнів, форм, методів і засобів управління), які забезпечують процес переходу системи до якісно нового стану у порівнянні із встановленими цілями. Ключовими елементами цього механізму є: 1) організаційний механізм управління розвитком – сукупність методів побудови, організаційних структур, функцій управління, підсистем; 2) економічний механізм управління розвитком – оптимальне поєднання і взаємозв’язок економічних методів управління, економічної і соціальної підсистеми, сукупності економічних регуляторів і важелів впливу. Формування складових організаційно-економічного механізму управління розвитком дозволяє поглибити теоретичні аспекти управління соціально-економічними системами і забезпечує оперативне прийняття управлінських рішень. 4. Досліджено генезис формування підходів до управління розвитком споживчої кооперації України як соціально-економічної системи на різних етапах її функціонування шляхом виділення синтетичних показників оцінки за критерієм оптимізації та встановлення взаємозв’язку із загальними етапами розвитку національної економіки, що дозволило визначити стримуючі чинники і основні перешкоди її розвитку. Визначена соціальна місія споживчої кооперації України, яка полягає у повному задоволенні потреб пайовиків як власників, працівників і населення як основних споживачів результатів її функціонування у напрямі найбільш раціонального використання всіх видів ресурсів, розкриття її потенціалу. Обґрунтовано діалектичний взаємозв’язок соціальної місії споживчої кооперації та реалізації її господарсько-фінансової і управлінської діяльності, що дозволяє на основі комплексного підходу узгоджувати стратегічні цілі з основними тактичними заходами щодо їх практичної реалізації. Визначено роль та значення споживчої кооперації України у структурі національного господарства, охарактеризовано зміст основних видів її діяльності. 5. Запропоновано підходи до оцінки соціально-економічного розвитку підприємств та організацій системи споживчої кооперації України в умовах ринкових перетворень за допомогою комплексу інтегральних показників та діагностики діючого організаційно-економічного механізму управління розвитком на основі окремих методичних положень теорії нечітких множин. Здійснено аналіз структурної побудови системи управління споживчою кооперацією за галузями, проведено оцінку господарсько-фінансової діяльності системи, визначено проблеми та тенденції розвитку кооперативних підприємств та організацій. Встановлено, що нині система знаходиться на переломній стадії свого розвитку – стадії виходу з кризи, і тому обґрунтовано напрями подальшого удосконалення її діяльності. 6. Виявлено можливості оптимізації діючого організаційно-економічного механізму управління розвитком споживчої кооперації України на основі діалектичного і комплексного підходів, що дозволяє запровадити рекомендовану модель оцінки механізму управління її розвитком за рахунок використання відповідної системи показників, які характеризують його поточний стан. Розглянуто основні складові організаційно-економічного механізму управління розвитком організацій та підприємств, як системи споживчої кооперації України в цілому, так і Полтавської, Харківської та Львівської облспоживспілок зокрема, оцінено запропоновані складові за якісними і кількісними критеріями, узгоджені критерії на основі використання функцій цінності, корисності (бажаності), теорії нечітких множин, проведено анкетування керівників і провідних спеціалістів-практиків із використанням коефіцієнту компетентності експертів, що сприяло визначенню основних напрямів удосконалення цього механізму. 7. Запропоновано підхід до формування організаційно-економічного механізму управління розвитком підприємств та організацій споживчої кооперації України, який ґрунтується на визначенні його складових, проведенні діагностики стану розвитку системи, формуванні та впровадженні відповідних організаційних та економічних заходів, що дає можливість своєчасно реагувати на вплив факторів зовнішнього середовища, прискорить процеси проходження інформації у комунікаційних потоках, розширить можливості прийняття оптимальних управлінських рішень у напрямі ефективного використання ресурсів і залучення потенційних резервів розвитку системи. 8. Впроваджено методичні підходи до раціоналізації організаційно-економічного механізму управління розвитком підприємств та організацій споживчої кооперації України на основі логічного аналізу, структурно-функціонального підходу, методів аналізу і синтезу за рахунок оптимізації кількості підрозділів, перегляду функціональних обов’язків провідних фахівців на рівні облспоживспілок з метою включення до сфери їх компетенції функцій і завдань, пов’язаних із процесом управління розвитком кооперативних організацій та підприємств, удосконалення методів стимулювання пайовиків, оптимізації організаційної структури управління, що дозволить залучити додатковий пайовий капітал, збільшити кількість пайовиків – членів споживчих товариств як основного джерела поповнення власного оборотного капіталу, і відродити систему споживчої кооперації України у напрямі економічного зростання. 9. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності організаційно-економічного механізму управління розвитком підприємств та організацій споживчої кооперації України шляхом розробки механізму співпраці із потенційними інвесторами, за рахунок перегляду відносин власності з метою залучення інвесторів як асоційованих членів до участі у роботі кооперативних організацій і підприємств тимчасово (на період реалізації інвестиційного проекту або програми); створення координаційної ради на базі місцевих органів виконавчої влади щодо формування переліку потенційних об’єктів для здійснення капіталовкладень та списку потенційних інвесторів; впровадження адаптованої методики визначення реального фінансового стану кооперативних об’єктів та методики їх рейтингової оцінки, що дозволить розширити обсяги залученого капіталу, збільшити розмір власних обігових коштів, підвищити прибутковість організацій і підприємств споживчої кооперації. |
