Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати такі висновки: 1. У сучасній науково-педагогічній літературі проблеми навчання фахівців у системі підвищення кваліфікації розроблені не повною мірою. Основна увага науковцями приділялося проблемам навчання у середній та вищій школі, а результати і висновки переносилися на сферу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів без урахування її особливостей. У наукових працях, присвячених безпосередньо проблемам підвищення кваліфікації педагогів, навчальний процес в спеціальних навчальних закладах даної освітньої ланки предметно не розглядався, а висвітлювалися, переважно, окремі питання, пов’язані із його змістом, методами навчання, засобами формування певних професійно-необхідних вмінь, навичок та якостей педагогів. Наявні прогалини в теоретичних розробках дидактико-організаційних та управлінських питань навчання фахівців у закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів суттєво стримують впровадження інноваційних особистісно-орієнтованих освітніх моделей та негативно позначається на ефективності навчального процесу. Сучасна практика підвищення кваліфікації педагогів вимагає нових підходів до розуміння й організації навчального процесу, які б повніше враховували індивідуальні освітні потреби слухача, його реальні можливості та здібності, специфіку його професійної діяльності. 2. Навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів являє собою відкриту нелінійну та нерівноважну систему організації навчально-розвивальної діяльності, в основі якої органічна єдність і взаємозв’язок викладання й учіння (процес навчання), що спрямована на підвищення рівня кваліфікації педагогічних працівників. Процес навчання є специфічною формою пізнання дійсності та опанування суспільно-історичним досвідом людства, що передбачає взаємодію того, хто навчає, з тим, хто навчається. Особливості такої взаємодії у системі підвищення кваліфікації педагогів містяться у тому, що провідною рушійною силою навчання є сам слухач, роль викладача більше набуває дорадчого, консультативного характеру, навчання спрямоване на збільшення освітніх потреб слухачів. Ці особливості виражені в освітньо-інформативній, аналітико-рефлексивній, виховній та розвивально-стимулюючій функціях процесу навчання і позначаються на характері взаємозв’язків цільового, стимулююче-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, контрольно-регулюючого й оціночно-результативного елементів його структури. 3. Аналіз ефективності навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як відкритої нелінійної та нерівноважної системи, здійснений у відповідності з визначеними нами критеріями, дозволив виявити такі тенденції: диференціація змісту навчання у відповідності з індивідуальними освітніми потребами педагогів; залучення слухачів до визначення змісту їх курсового навчання, створення умов для вибору змісту, форм навчання; застосування інтерактивних методів навчання, діалогізація навчального процесу; побудова навчального процесу на основі критичного аналізу практики, адаптованість навчання до реальних умов життя і праці педагогів; розвиток творчої і моральної сфери особистості; спрямування навчального процесу на збільшення освітніх потреб фахівців та орієнтування педагогів у подальшому навчанні у міжкурсовий період; посилення уваги до розвитку і вдосконалення вмінь і навичок педагогів користування комп’ютерною технікою та сучасними засобами комунікації; стимулювання самоосвіти педагогів, поглиблення їх знань, вмінь і навичок у галузі самоосвітньої діяльності та наукової організації праці. Ці тенденції існують об’єктивно і мають свій прояв на сучасному етапі розвитку навчального процесу, але значною мірою їх реалізація пов’язана з майбутньою досконалішою організацією навчального процесу. 4. На основі виявлених тенденцій було створено узагальнену модель організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Дослідження складноорганізованої відкритої системи на спрощеній моделі дозволило визначити стратегію навчання як структуру-атрактор, у напрямку якої еволюціонує дана система. Правомірність та практична придатність запропонованої узагальненої моделі були підтверджені у процесі експериментальної перевірки методом експертних оцінок. Для математико-статистичної обробки результатів експериментальної перевірки було розроблено і застосовано спеціальну комп’ютерну програму. 5. Виходячи з результатів дослідження узагальненої моделі, були визначені організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, шляхи оптимізації управління ним та практичні рекомендації. Розгляд дисертаційної проблеми на теоретичному, методичному і практичному рівнях та одержані результати дають підставу вважати, що вихідна методологія є правильною, поставлені завдання реалізовані, мету досягнуто, гіпотеза підтвердилася. Сукупність одержаних наукових висновків та практичних рекомендацій має важливе значення для теорії і практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Проведене дослідження не претендує на повне розв’язання цієї багатоаспектної проблеми. Подальшої розробки потребує теорія змісту навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; технології навчання педагогічних працівників у післядипломний період; система засобів оптимізації навчального процесу; проблеми управління закладами післядипломної освіти педагогічних кадрів; здійснення порівняльного аналізу системи підвищення кваліфікації педагогів у зарубіжних країнах тощо. | 