Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми розробки механізму використання водних ресурсів в промисловості України. Вона узагальнює і розвиває науково-методичні питання водокористування в промисловості. Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 1. Промисловість України характеризується стабільним у кількісному вимірі водоспоживанням протягом року. Вона має великі резерви скорочення водоспоживання – в першу чергу за рахунок впровадження новітніх мало- та безводних технологій виробництва, зменшення втрат в процесі транспортування, впровадження систем оборотного водопостачання, використання колекторно-дренажних та шахтно-рудникових вод. Дієвим стимулом удосконалення систем транспортування води може бути оплата обсягу втрат і віднесення їх не на собівартість продукції, а на прибуток підприємства. Нормативи допустимих втрат води на підприємствах промисловості повинні встановлюватись відповідними підрозділами Мінпромполітики України на основі науково обґрунтованих норм. 2. В дисертації запропоновано поняття стійкого водокористування, яке передбачає досягнення й підтримання економічно оптимального та екологічно безпечного рівня водокористування за умови мінімального впливу на водні об’єкти, що забезпечує підвищення якості життя людей, реалізацію права користування водноресурсним потенціалом та забезпечення національної водної безпеки України. Це поняття розглядається як фактор відновлення промисловості та сталого розвитку держави і передбачає забезпечення потреб економіки у водних ресурсах на основі гармонізації екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства. 3. З метою визначення ефективності промислового водокористування застосовується система абсолютних та відносних показників. Запропоновано класифікацію показників доповнити групою нормативних, застосування яких при визначенні ефективності промислового водокористування дасть широкі можливості пошуку й реалізації резервів підвищення ефективності. Розроблена в дисертації методика визначення ефективності промислового водокористування полягає в розрахунку показників вартості водоспоживання, водомісткості, водовіддачі, питомого водоспоживання, коефіцієнтів використання води, обороту, очистки стоків. Розрахункові показники дають можливість не лише кількісно оцінити обсяги забору, очистки та скидання зворотних вод, але й дослідити вплив цих процесів на навколишнє природне середовище в результаті аналізу абсолютних обсягів водопостачання й водовідведення, а також порівняння досягнутих показників ефективності з нормативними даними по промисловості в цілому. 4. Розроблена схема організаційно-економічного механізму водокористування, який включає такі основні елементи: законодавчо-нормативне, організаційне забезпечення та економічне регулювання раціонального водокористування. Останнє включає в себе: платність використання водних ресурсів; економічне стимулювання водоохоронної діяльності; удосконалення системи ціноутворення на водні ресурси; програми раціонального використання та охорони вод; екологічні фонди; продаж-купівлю прав на забруднення; екологічне страхування. 5. Значна кількість промислових підприємств є вторинними водокористувачами, які взаємодіють з водопровідно-каналізаційними господарствами на предмет водопостачання. Водоканали за своєю економічною суттю є природними монополістами. Оскільки держава регулює тарифну політику водоканалів, то таким чином виявляється ще один важіль непрямого державного впливу на водогосподарську діяльність промисловості, що необхідно враховувати при побудові організаційно-економічного механізму. 6. В умовах розвитку ринкових відносин особливе значення в промисловому виробництві має система економічного стимулювання водоохоронної діяльності. Важливу роль в ній відіграють механізми попиту та пропозиції. До системи економічного стимулювання, яка потребує впровадження в Україні, доцільно включати: оподаткування, субсидування, пільгове кредитування водоохоронної діяльності, прискорену амортизацію водоохоронних фондів і інші заходи. Пропонується запровадити систему заліку в рахунок платежів за забруднення коштів, витрачених товаровиробниками на водоохоронні заходи, враховуючи при цьому не тільки власні кошти підприємств, але й надані з фондів охорони природи. З метою впровадження інноваційних розробок в технології охорони вод, необхідно розробити механізм прискореної амортизації основних фондів водоохоронного призначення. 7. Впровадження маловодних і безводних технологій є неефективними при низьких цінах на водні ресурси. У цих умовах розумне підвищення цін на воду, більш повне врахування екологічного фактора в ціні на продукцію промисловості стимулювали б перехід виробників на режим економії води. 8. Для досягнення раціонального водокористування в промисловому виробництві України необхідним є розробка й реалізація програм використання та охорони вод, в яких домінуючу роль відігравала б держава, оскільки необхідність швидкої концентрації значних матеріальних ресурсів, складність проблем і невизначеність економічної ефективності роблять доцільним використання прямого державного регулювання при підтримуючій ролі ринкових інструментів. 9. Екологічним фондам необхідно повернути статус незалежних позабюджетних з метою забезпечення цільового використання коштів на відтворення й охорону водних об’єктів. Відповідальність за їх розподіл доцільно покласти на регіональні органи охорони навколишнього природного середовища України. 10. Для підвищення ефективності управління водним господарством необхідним є створення умов для переходу до управління водними ресурсами виключно за басейновим принципом, що передбачає стале водозабезпечення населення і галузей економіки, впровадження перспективних технологічних нормативів використання, охорони та відтворення водних ресурсів. Для цього водокористування повинно бути включено в загальнодержавну модель економічної та соціальної політики. | 