Здійснене дослідження дало можливість зробити такі основні висновки. 1. На основі теоретико-методологічного узагальнення наукових джерел виявлені основні передумови створення теорії психологічної жертви в зарубіжній і вітчизняній психології. До цих передумов належать наукова спадщина представників трансперсональної, когнітивної, позитивної і гештальтпсихології, базові положення теорії вчинку і мотивації, концепція особистості як суб'єкта активності, концепції психологічного впливу і адаптивної активності, а також принципи причинності, активності, саморозвитку і ієрархічності. 2. Теоретично обґрунтовані і емпірично виділені основні індивідно-особистісні конструкти психологічної жертви, які включають у себе мотиваційно-цільовий блок, особистісні особливості, акцентуації характеру, особливості подолання стресу, властивості нервової системи і типологічні особливості. 3. Відповідно до поставлених завдань було складено методичний комплекс, що дозволяє охопити основні складові цілісної системи психологічних властивостей особистості, які опосередковують поведінку психологічної жертви. До діагностичного комплексу нами були включені класичні методики, призначені для діагностики основних особистісних конструктів психологічної жертви: методика Ш. Шварца (мотиваційно-цільова спрямованість) - для діагностики мотиваційно-цільового конструкту; 16-PF опитувальник Р. Кеттелла - для діагностики особистісного конструкту; опитувальник акцентуації характеру К. Леонгарда - Х. Шмішека - для діагностики конструкту акцентуацій характеру; методика визначення індивідуальної копінг-стратегії Е. Хайма - для діагностики конструкту особливостей подолання стресу та “Теппінг-тест” Є.П. Ільіна - для діагностики конструкту нервової системи та типологічних особливостей. 4. Порівняльний аналіз індивідно-особистісних конструктів казусної і деліктної груп дозволив виділити основні симптомокомплекси психологічної жертви в групах досліджуваних з різним соціально-психологічним досвідом (казусні і деліктні особистості). Специфіка симптомокомплексу психологічної жертви в деліктній групі характеризується уникненням владних способів вирішення ситуацій, делегуванням відповідальності за те, що відбувається, екстернальним інстанціям, страхом ширших і семантично наповнених контактів із соціумом; рівнем індивідуальних пріоритетів, що розкриває поле самореалізації індивідів деліктної групи через конкретні вчинки, характеризує деліктну групу як соціально пасивну, таку, що уникає ухвалення відповідальних рішень, активного освоєння і перероблення зовнішньої інформації в стресогенних або емоційно невизначених ситуаціях. Афективна сфера досліджуваних деліктної групи характеризується емоційною нестійкістю, імпульсивністю, низькою толерантністю до фрустраційних дій і стресів, поступливістю і залежністю від чужих емоцій, загальною емоційною незрілістю. У симптомокомплексі психологічної жертви деліктної групи виявляється тенденція до непостійності (62,2 % - низькі оцінки за чинником “низька нормативність поведінки – висока нормативність поведінки”), схильність до потрапляння під вплив випадку і обставин у поєднанні з підвищеною сенситивністю, уразливістю, тривожністю, чутливістю до загрози і багатством емоційних переживань (за чинником “боязкість – сміливість”) 73,0% отримали низькі оцінки. Поступливість, відчуття власної незначності, невпевненість у собі поєднуються в цій групі із зануренням у власні ідеї, непрактичністю, надмірною відвертістю, невмінням адекватно аналізувати мотиви партнера, недостатньою самостійністю і залежністю від групи. Аналіз індивідно-особистісного конструкту акцентуацій характеру в цій групі показав домінування тривожного, демонстративного і емотивного типів, що визначає переважання таких відносно продуктивних стратегій як пасивна кооперація і непродуктивних - емоційна розрядка і покірність, а також рівну представленість “пасивно-підпорядкованого” і “провокуючого” стилів поведінки у стресовій ситуації. 5. Специфіка симптомокомплексу психологічної жертви в казусній групі виявляється в більшій самостійності і незалежності в міжособистісному спілкуванні, характеризується відвертістю, товариськістю, активністю в установленні як мікро, так і макросоціальних контактів (“оперативники” – 77,5 %, “психологи” - 55,0 %). У поведінці проявляються експресивність, імпульсивність, соціальна сміливість, готовність до вступу до нових груп (“оперативники” - 72,5 % високих оцінок, “психологи” - 65,0 %). У підгрупі “оперативники” чітко виражена незалежність характеру, схильність до домінування, авторитарності, настороженість щодо до людей, схильність до ухвалення правил і норм, самостійність, ініціативність, гнучкість у міжособистісному спілкуванні. У підгрупі “психологи” наголошується (на відміну від “оперативників”) прямолінійність, довірливість, наявність моральних норм. Спільним для казусної групи є емоційна зрілість, висока саморегуляція поведінки, що забезпечує врівноваженість, внутрішню упевненість у собі і в своїх силах, спокійне сприйняття дійсності, хоча на цьому тлі може спостерігатися низька ситуативна стресостійкість, зайва емоційна напруженість (здебільшого це стосується тільки складних значущих ситуацій і може піддаватися контролю). Аналіз формальних характеристик індивідно-особистісного конструкту акцентуації характеру в цій групі показав домінування гіпертимного, демонстративного і емотивного типів; що визначає переважання продуктивних і практично всіх відносно продуктивних стратегій: ігнорування, дисиміляції, збереження самовладання, визначення сенсу, установлення власної цінності. Основні типи поведінки в стресових ситуаціях, як і в деліктній групі – це “пасивно-підпорядкований” і такий, що “провокує”. Подальше дослідження проблеми психологічної жертви ми вбачаємо в розробленні оригінального експрес-опитувальника для діагностики психологічної схильності до ролі жертви та методичних рекомендацій, придатних для використання практичними психологами та психотерапевтами. |
