У роботі, на підставі дослідження діючої практики обліку операцій з руху, відновлення, поліпшення й амортизації основних засобів, та формування облікової політики підприємств, огляду економічної літератури, інструктивних і нормативних матеріалів, були сформульовані такі висновки та пропозиції: 1. Враховуючи відсутність єдності думок щодо сутності понять “основні фонди”, “основний капітал” та “основні засоби”, автором встановлено відмінності між ними. Основний капітал відрізняється від основних фондів своєю соціально-економічною сутністю, а саме використанням в умовах ринкової економіки з метою максимізації прибутку. Основні засоби виступають речовим елементом основного капіталу та об’єктом бухгалтерського обліку. Вірному розумінню сутності критеріїв визнання основних засобів активами підприємства сприятиме розкриття в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” способів одержання економічних вигод від використання основних засобів та критеріїв, при дотриманні яких об’єкт вважається контрольованим підприємством. 2. Обґрунтовано доцільність обліку основних засобів за поточною ринковою вартістю, що сприятиме нормальному відтворенню основних засобів, а також визначенню реальних втрат при нестачі майна. Фінансова звітність, в свою чергу, надаватиме інформацію про поточні грошові надходження від використання основних засобів, що дозволить її користувачам оцінювати реальний стан підприємства і здійснювати прогнози на майбутнє. 3. Уточнено сутність облікової політики, якою слід вважати сукупність обраних підприємством способів і процедур бухгалтерського обліку, що не суперечать законодавчо встановленим принципам обліку та забезпечують одержання реальної інформації про фінансовий стан і результати діяльності суб'єкта господарювання. У результаті визначення мети облікової політики, доведена необхідність розкриття нею лише методичних положень формування інформації про основні засоби. 4. Доведено доцільність максимально можливої деталізації об'єктів обліку, що дозволить усунути умовності класифікації об'єктів, одержувати більш реальну інформацію про їх зношеність, полегшити порядок обліку операцій по заміні окремих частин об'єкта, та посилити контроль за їх збереженням. Основними характеристиками об'єкта мають бути однакові термін корисного використання та функціональне призначення його частин. 5. Удосконалено типові форми первинних документів з обліку основних засобів і інвентарної картки. Доповнення зазначених документів низкою показників значно підвищить ступінь їх аналітичності і розширить можливості формування на їх основі різних видів облікових регістрів. 6. З метою підвищення аналітичності інформації про напрямки інвестицій капітального характеру, одержання можливості визначати собівартість будівельних робіт, посилення контролю за рухом устаткування та станом розрахунків з підрядчиками запропоновані додаткові субрахунки 156 “Устаткування для монтажу” і 164 “Аванси, видані на капітальне будівництво”. Оскільки ринкова вартість безоплатно отриманих, але не введених в експлуатацію об'єктів не є капітальними інвестиціями, запропоновано обліковувати їх на рахунку матеріальних необоротних активів 181 “Об'єкти до монтажу, установлення”. 7. Для забезпечення реальності фінансового результату та постійної відповідності розміру додаткового капіталу сумі дооцінки залишкової вартості основних засобів запропоновано: у момент відображення зносу визнавати дохід у розмірі амортизації дооціненої вартості основних засобів та на цю суму зменшувати додатковий капітал підприємства. 8. Оскільки обраний спосіб амортизації має якомога точніше відображати ступінь зменшення втілених в об’єкті економічних вигод, запропоновано: існуючий перелік способів амортизації доповнити способами прогресивної амортизації та комбінацією декількох способів; застосовувати не річні, а місячні норми амортизації, при визначенні яких термін корисного використання буде вимірятися в місяцях; суми амортизації за кожний рік експлуатації об'єкта, що розраховані способами прискореної амортизації згідно з П(С)БО 7, збільшувати на відсоток відхилення вартості, що амортизується, від суми накопиченого наприкінці терміну корисного використання зносу. 9. З метою точного виміру результатів поліпшення основних засобів, а отже реальності їх оцінки, запропоновано спосіб оцінки і порівняння технічних показників об'єкта та спосіб оцінки і порівняння вартостей об'єкта. Для практичного застосування способу оцінки та порівняння показників основних засобів розроблено форму техніко-економічного паспорту. 10. Доведено, що оскільки первісна вартість об'єктів, які раніше зазнали уцінки або поліпшення, вже відображає зміну первісно очікуваних економічних вигод, витрати, понесені при їх наступному поліпшенні, слід капіталізувати у випадку перевищення розміру економічних вигод, установлених на дату його останньої уцінки або поліпшення. 11. З метою дотримання принципу відповідності витрат і доходів, а, отже, більш точному визначенню фінансового результату запропоновано: витрати на відновлення основних засобів, розмір яких не є суттєвим для підприємства, відображати в періоді їх виникнення; витрати, що перевищують критерій суттєвості, рівномірно розподіляти між суміжними звітними періодами. Періодом розподілу витрат на проведення відбудовних робіт, що носять плановий характер, варто вважати очікуваний міжремонтний період. Собівартість позапланових робіт необхідно розподіляти протягом терміну корисного використання, що залишився. 12. Для підвищення наукового обґрунтування вибору елементів облікової політики стосовно основних засобів розроблено інформаційно-організаційну модель їх аналізу; методики визначення вартісного ліміту основних засобів і малоцінних необоротних матеріальних активів та суттєвого розміру витрат на відновлення; алгоритм послідовних дій, що здійснюються при виборі і корегуванні способу амортизації. | 