Наше дисертаційне дослідження ставило своїм головним завданням історико-аналітичну реконструкцію головних засад і принципів філософії історії Августина Блаженного і визначення її історичної ролі в подальшому розвитку філософських і релігійних ідей наступних епох. У процесі написання цієї роботи нами було піднято, осмислено й науково вирішено такі проблеми: 1. Головні положення філософії історії Августина формувалися у духовному полі світогляду мислителя, який уособлював собою загальнохристиянський світогляд і був домінуючим у тодішньому духовному житті. 2. Поділяючи позицію теоцентризму, Августин виразив повну опозицію античному політеїзму. На цій основі у нього формується ідея універсального Божого Царства, що виходило поза вузькі рамки національного царства Єгови та встановлювало його межі до створення людини і далі до початку сотвореного буття. 3. У контексті ідеї Божого Царства Августин ставить і вирішує фундаментальні проблеми походження людства, історії його земного існування та розуміння кінцевої мети. У своєму загальному вигляді ці проблеми окреслювали теоретичний зміст і суть першої філософії історії, створеної християнським мислителем. 4. Августинова філософія історії фактично була першою глобальною теорією історичного процесу, основою якої слугувала біблійна історіографія, і в яку було включено моменти Божої опіки над світом та провидіння, а також поняття предестинації, завдяки чому сама історія мала не лише мету, а й окреслений смисл. Окрім того історія окреслювала ще і чітку місію, яку можна визнати як рятівну, викупну, виправну, випробувальну та настановчу. 5. Факт створення Августином глобальної теорії історичного процесу став можливим головно завдяки обгрунтованій ним оригінальної концепції розуміння часу. Час для Августина не становив "замкнутого" кола, бо тоді не було б "раніше" і "пізніше". Час мислитель трактував як вихідну лінію, що має початок і кінець, а водночас і головну точку. Початком усього є створення світу, кінцем - перехід до вічності, а центральним пунктом є втілення Слова Божого. Усі етапи розвитку історії водночас вважалися етапами наближення до центрального і головного пункту. 6. У своїй філософії історії Августин намагається реалізувати дуже важливу загальнотеоретичну установку на те, щоб збагнути й осмислити саму логіку історичного процесу, а не відтворити його хронологію. Щоправда, Августин усе ж таки називає і відповідні часові епохи, що відтворюють історичну драму розвитку людства. Серед таких епох він називає епохи: від сотворення світу до потопу; від потопу до Авраама; від Авраама до Давида; від Давида до кінця вавілонського полону; від вавілонського полону і аж до приходу Ісуса Христа; від приходу Ісуса Христа і до кінця світу.
7. Основне положення філософії історії Августина Блаженного зводиться до визнання Бога - Творця, який здійснив реалізацію своєї думки і своєї волі. Саме тому вся можлива інтерпретація історії в його доктрині відбувається у рамках християнського віровчення. У цьому зв’язку сформовано і її основне завдання та мета. Такою метою стає теодицея, чи то прославлення Бога в усій історії людства, а також просвітлення людини не лише в аспекті її земного життя і призначення, а й стосовно її загробних надій та сподівань. 8. Визначальним моментом доктрини Августина було трактування ним людини як суб’єкта історичного процесу. Остання знову ж таки представлена Августином у світлі християнського віровчення. Наступним визначальним моментом Августинової філософії історії стала його концепція свободи волі людини, згідно з якою, визнавши людину вільною, він робить останню морально відповідальним та діяльним суб’єктом історичного процесу. Тобто сама людина творить власну історію, щоправда, завдяки божій благодаті. 9. У своїй філософії історії Августин довів єдність та спільну долю людства на основі християнського догмату гріхопадіння, показавши у цьому зв’язку початок, загальну мету і сам кінець історичного процесу. 10. Августинова філософія історії у своєму універсалізмі охоплювала як світ земний, так і світ небесний в ідеї Божого Царства. При цьому земна історія людства однозначно представлена в нього як щось перехідне, тимчасове або ж просто - як перехідний ступінь до вічного царства. На цій основі Августин робить висновок про те, що земна історія людства не має особливої вартості сама по собі, порівняно з вічним життям, яке настане після неї. Ця історія відбиває у недосконалий спосіб вічний та незмінний світ Божий. Вона нічого не додає до духовного світу, де одна душа є важливішою за весь матеріальний всесвіт. 11. Августин реально не створив філософії історії земних царств. Усі його помисли були повернуті на віднайдення дороги до Царства Небесного. Тому він веде гостру полеміку із земним царством і, натомість, активно прославляє та звеличує Царство Небесне. Його постійний Євангельський заклик до Царства Божого, що пронизує усю філософію історії мислителя, уможливлює зображення історії людства як дорогу чи шлях саме до Царства Небесного. 12. Зазначається, що Августинова філософія історії є не лише теорією чи теоретичною спорудою. Вона, поза всяким сумнівом, є ще й етичною доктриною, вченням, спрямованим на людський розум і волю кожної людини. А концепція філософії історії Августина як цілісна концепція історичного процесу у своїй побудові має наступні структурні принципи: монотеїзму, креаціонізму, предестинації, фаталізму, провидіння. Дослідження творчості Августина Блаженного, відкриває можливість глибшого осмислення впливу його філософії історії на розуміння світської історії та на доктринальні установки церкви. Тут є також проблеми пов'язані з розумінням ролі субєкта в історичному процесі, проблеми співвідношення вічності та часу, й формуванням засад християнської філософії. | 