1. Сільське господарство, через притаманні йому природні особливості, найбільше страждає від руйнівної конкурентної боротьби в умовах вільного ринку концентрації економічної влади в руках промислового, торгового та фінансового капіталу, в результаті чого втрачає економічну автономію і здатність до самостійного відтворення. Зазначене обумовлює об’єктивну необхідність переходу від стихійного до регульованого сільськогосподарського ринку за активної участі товаровиробників і держави. Відхід від суто стихійних неорганізованих обмінних процесів до їх свідомої цілеспрямованої організації є сучасною домінуючою тенденцією у розвитку світового сільськогосподарського ринку. Це означає, що ринкова кон’юктура і здорова конкуренція поєднуються з активним державним втручанням в ці процеси через чітко діючі організаційно-економічні механізми, спрямовані на виправлення несприятливої для сільського господарства ринкової ситуації з метою підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, достатніх для відтворення виробничих процесів і формування доступних для населення цін на продовольство. 2. Основною складовою формування сільськогосподарського ринку є розвиток його інфраструктурних елементів. Інфраструктура ринку, виконуючи функції виявлення ринкових цін як цін реального попиту та реальної пропозиції і забезпечення розвитку обмінних процесів, виступає генератором конкурентних відносин, тобто є системоутворюючим елементом ринкової економічної системи. Елементи ринкової інфраструктури є продуктом самоорганізації, самооб’єднання та самоінтеграції в рамках чинного законодавства учасників ринку – виробників продукції збутових і переробно-збутових сільськогосподарських кооперативів, посередницьких комерційних, державних, муніципальних та інших структур. 3. Якщо сільськогосподарський товаровиробник не бере участі у формуванні елементів інфраструктури і в обмінних процесах, що здійснюються в ній, він не може користуватися перевагами великомасштабного бізнесу і втрачає економічну владу у відносинах із споживачами своєї продукції, що нині виступає одним із найвагоміших факторів, який обумовлює диспаритет цін у продуктових підкомплексах та збитковість сільськогосподарського виробництва. 4. Участь товаровиробників у структуризації ринку сільськогосподарської продукції, що є однією з основних ознак його організованості, забезпечується шляхом створення ними своїх продуктових професійних об’єднань для колективного просування продукції на ринок та ініціювання формування в межах продуктових підкомплексів міжпрофесійних (міжгалузевих) об’єднань. Змістом роботи останніх має бути постійне відпрацювання міжпрофесіональних угод щодо визначення зон найбільш ефективного виробництва продукції та правил дотримання необхідних технологій та асортименту; узгодження оптових та роздрібних цін по ланцюгу просування продукції; розрахунків квот на виробництво продукції; умов видачі ліцензій суб’єктам збуту продукції; усунення з ринку надлишків продукції шляхом знищення; конфіскації продукції, що продається на ринку всупереч встановленим об’єднаннями правилам і вимогам; закупівлі та продажу продукції, що здійснюються як фінансові або товарні інтервенції; розширення експортних зв’язків та контролю над імпортом й ін. Необхідний закон України, який би легалізував організаційно-правові форми таких об’єднань та визначив функції, предмет діяльності, особливості їх функціонування як неприбуткових структур, взаємовідносини з податковими інституціями тощо. 5. Альтернативу і конкуренцію багаторівневій і монополізованій торговим капіталом ринковій інфраструктурі мають створити кооперативні ринкові формування, які виступають одним із найважливіших інструментів раціональної побудови продуктових ринків, сутність якої полягає у зведенні до мінімуму кількості ланок у ланцюгах просування продукції до оптимальної кількості з метою наближення товаровиробника до кінцевого споживача. На етапі їх зародження і становлення необхідна участь держави у створенні пайових фондів сільськогосподарських обслуговуючих та кооперативних кредитних формувань (кредитних банків, спілок). З цією метою пропонується ряд суттєвих доповнень до Державної програми сприяння розвитку кооперативних ринкових структур. 6. Організовані регіональні ринки сільськогосподарської продукції не можуть успішно розвиватися без загальнонаціонального державного регулювання. Держава формує організаційно-економічні та правові механізми, які в межах регіонів забезпечують оптимальне співвідношення взаємодії вільних ринкових відносин і економічної підтримки сфери сільського господарства з урахуванням вимог СОТ та інших міжнародних об’єднань, що стосуються функцій ринків. Державне регулювання сільськогосподарських ринків, окрім спеціального законодавства з регламентації організації та функціонування ринкової інфраструктури, має включати: регулювання попиту та пропозиції; підтримку кредитного обслуговування агротоваровиробників; регулювання експортно-імпортного режиму. 7. Виконання регуляторних функцій вимагає створення системи державних інституцій, з яких найбільш адаптованим до вітчизняних умов, на наш погляд, є Агентство з регулювання аграрного ринку та державна служба ринку. Агентство створюється як адміністративний урядовий орган у складі Міністерства аграрної політики України, а державна служба ринку – як структурний підрозділ Міністерства. У якості дорадчого і узгоджуючого органу створюється Рада Агентства, яка складається з представників міжпрофесійних організацій (асоціацій). | 