У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та вирішення актуального наукового завдання, що полягало в уточненні показів до дисталізації верхніх молярів та прогнозуванні відстані їх пересування шляхом визначення прихованої втрати якірної системи за допомогою телерентгенограми та лазерного сканера при лікуванні зубо-коміркових форм дистального прикусу. 1. Показами до безекстракційного лікування дистального прикусу є зубо-коміркові форми даної патології. Діагностика зубо-коміркових форм дистального прикусу в дітей повинна базуватися на визначенні відомих відносних співвідношень: довжина верхньої щелепи до довжини передньої ділянки основи черепа, як 7:10, та довжина нижньої щелепи до довжини верхньої щелепи, як 3:2, що підтверджує наявність зубо-коміркової форми дистального прикусу. 2. На основі біометричних вимірів на діагностичних моделях встановлено, що зубо-коміркові форми дистального прикусу характеризуються наступними змінами: збільшенням мезіо-дистальних розмірів верхніх бокових різців – від 6,6 мм±0,3 мм до 7,4мм±0,2 мм, або зменшенням ширини нижніх бокових різців – від 5,35мм±0,1 мм до 5,6мм ±0,1 мм, або ці дві зміни разом; невідповідність розмірів верхнього і нижнього зубних рядів компенсується відповідним збільшенням різцевого індексу (1,4 і більше) та різцевого перекриття. 3. При дисталізації верхніх молярів відбувається прихована втрата якірної системи у вигляді ангуляції молярів, які дисталізуються. Додаткову ангуляцію молярів визначено за допомогою бокових телерентгенограм, а також лазерного сканера. У всіх вікових групах до початку лікування ангуляція молярів дорівнювала відповідно: 4,90±0,30; 5,80±0,40; 5,50±0,40. Після дисталізації значення ангуляції достовірно збільшилися і складали відповідно віковим групам: 14,70±1,10; 11,50±0,40; 10,10±0,50. Після закінчення ортодонтичного лікування значення ангуляції набували свої первісних значень і складали відповідно віковим групам: 6,00±0,50; 6,60±0,50; 6,50±0,40. Розроблені нами емпіричні формули дозволили перевести надлишкову ангуляцію в конкретні величини гіперкорекції дисталізації в міліметрах від 0,6±0,08 до 1,2±0,09. Втрата якірної системи складається з величини протракції фронтальної ділянки коміркового відростку і зубів верхньої щелепи та гіперкорекції молярів. Загальна втрата якірної системи відповідно віковим групам становила: 4,7мм±0,3 мм; 5,9мм±0,2 мм та 4,7мм±0,1 мм, або 32,5%, 36% та 27%. 4. Розроблена методика оцінки дисталізації молярів, в якій враховуються всі елементи загальної відстані дисталізації: величина дефіциту місця при скупченості зубів, втрата якірної системи від протракції фронтальної ділянки коміркового відростку та гіперкорекції, які в сумі складають відповідно віковим групам: 5,2мм±0,15 мм, 7,7мм±0,1 мм та 5,6мм±0,1 мм. Визначення індивідуальної загальної відстані дисталізації має прогностичне значення в лікувальному процесі. 5. Ефективність методу безекстракційного лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу визначена за допомогою клінічних, біометричних, рентгенографічних та статистичних показників до лікування, після дисталізації верхніх молярів та після закінчення активного ортодонтичного лікування. Методика лікування дистального прикусу з застосуванням дисталізації верхніх молярів дозволяє в 100% випадків попередити видалення зубів з ортодонтичних показів, що суттєво удосконалює лікування даної патології та відповідає основній меті ортодонтії – досягнення фізіологічної оклюзії. |
