У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукового завдання, яке полягає в дослідженні особливостей державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства та розробці теоретичної моделі здійснення державно-управлінського впливу на процеси формування та розвитку системи духовних цінностей. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання сприятимуть вирішенню наукових проблем, що мають важливе значення для державного управління та загальносуспільного поступу. На основі дослідження змісту духовних цінностей, особливостей розвитку духовно-ціннісної сфери українського соціуму та державно-управлінського впливу у ній можна сформулювати такі висновки та практичні рекомендації: 1. У процесі розв’язання обраної наукової проблеми було виявлено низку питань, які лежали в площині аксіології. Це, насамперед, необхідність уточнити поняття “цінності” та “духовні цінності”, які є базовими для розуміння проблем у сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства. Аналіз наукових праць дав можливість, базуючись на потребовому підході, уточнити поняття “цінність” як будь-який предмет чи явище, що усвідомлюється суб’єктом як необхідне, значиме для його життєдіяльності та самореалізації. У свою чергу, духовні цінності розглядаються як феномени суспільної свідомості, що виступають як провідні, значущі ідеали, норми, символи тощо і зумовлюють індивідуальний та суспільний духовний розвиток у цілому. Вони можуть бути відображені у творах мистецтва, науки, нормативно-правових системах тощо. Обраний підхід до трактування згаданих понять дав підстави стверджувати, що цінність як особлива властивість предметів та явищ має, насамперед, суспільне походження, тобто виникає внаслідок суспільної взаємодії. Тому процеси виникнення, споживання, перетворення цінностей в ході суспільного поступу можуть піддаватися регулюючому впливу, який виникає внаслідок самоуправління соціуму. Цей вплив можуть здійснювати різні суспільні інститути серед яких і держава. У процесі вироблення державної політики формування та розвитку духовних цінностей українського соціуму запропоновано систематизувати духовні цінності за такими критеріями: абсолютні, вічні цінності; основні національні цінності; основні громадянські цінності; цінності сімейного життя; цінності особистого життя; валео-екологічні цінності тощо. Такий підхід дає змогу більш чітко будувати ієрархію пріоритетних цілей державного управління у цій сфері. 2. Показано, що духовно-ціннісна система українського народу формувалася протягом всього його історичного розвитку і увібрала у себе надбання як язичницької, так і християнської культур. Саме у дохристиянський період внаслідок впливу землеробського способу життя сформувалися такі ціннісні пріоритети як любов до землі, природи, праці, шанобливе ставлення до жінки. Такий економічний устрій зумовив формування у суспільній свідомості прагнення до малих суспільних утворень, перевагу особистих інтересів над груповими, що дало поштовх для формування демократичних поглядів на природу влади та зумовило негативне ставлення до будь-яких проявів авторитаризму. Прийняття християнства внесло корективи у розвиток ціннісної системи українського народу. Орієнтація в морально-ціннісних нормах змінюється з любові до природи на людинолюбність, людяність, альтруїстичність, що стало характерною особливістю, яка вирізняла українську духовність протягом усього часу її існування. Із втратою державності основними стрижнями духовного життя українського народу стає збереження мови як основної духовної цінності, своїх традицій та звичаїв, що з часом трансформується у розгортання боротьби за національну незалежність. У радянський період була зроблена спроба кардинально змінити традиційну систему духовних цінностей українського народу шляхом знищення її ядра – передусім християнської моралі та насадження комуністичної ідеоології. Така політика радянських органів державної влади не минула безслідно і практично призвела до ціннісного розколу, який ми переживаємо сьогодні. 3. У результаті аналізу основних складових гуманітарної сфери з точки зору духовно-ціннісного розвитку виявлено наявність у ній кризових явищ та суперечностей. Визначено, що їх причинами є: наслідки тоталітарного минулого, які спричинили фіксацію у суспільній свідомості радянських ідеологічних штампів, що суперечать національній системі духовних цінностей та гальмують суспільний розвиток; відсутність на початку становлення української державності чіткої стратегії духовного розвитку нації та спроби механічного відтворення традиційних українських ціннісних зразків без урахування загальносвітових глобалізаційних процесів та прагматизму в державній політиці; “залишковий” принцип у підході держави до духовного розвитку суспільства протягом усього процесу державотворення, постійне недофінансування гуманітарної сфери, яке призвело до невідворотних втрат, насамперед у матеріально-технічній базі духовної культури. Це призвело до поглиблення духовно-ціннісної кризи, основними ознаками якої сьогодні є: існування ціннісного розриву як за географічною ознакою, так і за віковою; порушення механізму ціннісної ретрансляції; негативні тенденції у вихованні молодого покоління; зростання впливу західних ціннісних зразків, орієнтованих на задоволення матеріальних потреб та чуттєвих пристрастей; складна мовна ситуація; розкол православних церков; розмивання основних духовних цінностей, спричинене поширенням масової культури. 4. Вивчення державної політики з точки зору духовно-ціннісного розвитку нації дає підстави стверджувати, що основними здобутками у цій сфері є: наявність ціннісного аспекту у законодавчих актах, програмних документах та різноманітних концепціях; створення сучасної законодавчої бази у сфері освіти, орієнтація українського освітнього простору на Болонський процес, що дає змогу узгоджувати кращі зразки європейської ціннісної системи з національною системою духовних цінностей; визнання пріоритетності розвитку духовної сфери суспільства вищим керівництвом держави після подій помаранчевої революції; створення при Главі держави Національної Ради з питань культури і духовності як консультативного органу. На основі аналізу законодавчих актів, програмних документів, статистичних даних установлено, що прорахунками органів державної влади у сфері формування та розвитку духовних цінностей на сучасному етапі державотворення є: відсутність у державній політиці чіткої стратегії державно-управлінського впливу на становлення та розвиток духовності та культури українського суспільства; низький рівень фінансування основних гуманітарних галузей та неефективне використання виділених бюджетних коштів, що породжує протиріччя між декларованими завданнями та реальним їх виконанням; суперечності у реформуванні наукової галузі; неефективність державної культурної політики, спричинена використанням прямого адміністрування та недостатнім бюджетним фінансуванням мережі державних та місцевих закладів культури; криза національного кінематографу, руйнування мережі сільських та міських бібліотек, низька конкурентоспроможність українського книговидання; неврегульованість мовного питання в Україні; відсутність чіткої політики захисту медіа-простору України, належного законодавчого регулювання цієї сфери та контролю за дотриманням існуючих правових норм; низька ефективність діяльності органів державного управління щодо пропаганди здорового способу життя, сімейних цінностей, роз’яснення шкідливості тютюнопаління й вживання алкоголю. 5. У дисертації обґрунтовано нову теоретичну модель державного управління формуванням та розвитком духовних цінностей українського суспільства, яка базується на таких концептуальних засадах: духовне життя суспільства – складна саморегульована система; система духовних цінностей соціуму розвивається під впливом соціального управління, визначальну роль у якому відіграє держава; ефективна діяльність суб’єктів державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства можлива за умови комплексного та системного підходу до виконання поставлених завдань і врахування усіх суб’єктивних та об’єктивних факторів духовного життя; основною метою державної політики формування і розвитку духовних цінностей суспільства є створення умов для гармонійної та активної взаємодії органів державної влади, громадських організацій, наукових закладів з метою формування об’єднаного духовного простору української нації; державна політика щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства виключає некритичне застосування міжнародного досвіду у цій сфері, зважаючи на специфіку розвитку національного духовного простору. Доцільним є використання здобутків розвинутих країн світу, передусім у практиці вирішення проблем матеріально-технічного забезпечення гуманітарної сфери. 6. Розроблено та обґрунтовано модернізовану структуру взаємодії суб’єктів державної політики формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Окреслено низку моделей управлінського впливу держави на духовні процеси суспільства (агресивна, ліберальна, конструктивна). Доведено, що виходячи із реалій сучасного державотворення найбільш ефективним видається використання конструктивної моделі, яка базується на програмно-цільовій організаційній основі діяльності органів державної влади. 7. Запропоновано й теоретично обґрунтовано комплекс основних пріоритетів державної політики формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства, які можуть стати основою державної програми духовно-культурного розвитку держави. Установлено, що стратегічними цілями у цій сфері є: консолідація української нації навколо загальнонаціональної ідеї суспільногопоступу, центральним системоутворюючим чинником якої має стати система національних духовних цінностей; пом’якшення негативних наслідків трансформаційних процесів у культурній сфері для населення і створення передумов для формування у громадян стійких духовно-ціннісних орієнтацій; узгодження в умовах європейського вибору нашої держави та загальносвітових глобалізаційних процесів українських духовних цінностей з європейською ціннісною системою шляхом залучення кращих європейських ціннісних зразків та збереження національної духовно-ціннісної ідентичності й самобутності. Ці пропозиції можуть бути використані органами державної влади під час розробки Програми дій щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства. Результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати рекомендації органам державної влади щодо вдосконалення державного управління процесами формування й розвитку духовних цінностей: прискорити розробку та прийняття Закону України “Про культуру”, Концепції державної мовної політики, Концепції державної інформаційної політики з урахуванням особливостей і проблем сучасного духовно-ціннісного життя суспільства; покращити стан фінансування та матеріально-технічне забезпечення науково-освітньої, культурної сфер, підвищити соціальний статус і матеріальне забезпечення діяльності працівників культури, освіти й науки, надати цільову підтримку бібліотекам України, забезпечити збільшення їх книжкового фонду, відродити діяльність клубних закладів, особливо у сільській місцевості; змінити статус та функціональні обов’язки Національної ради з питань духовності та культури. Перетворити її на центр з аналізу реального стану духовно-культурного розвитку українського соціуму та розробки стратегії духовного розвитку нації; прискорити розробку та впровадження Програми духовно-культурного розвитку українського суспільства. Перейти до програмно-цільової організаційної основи в процесі реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовно ціннісної системи сучасного українського соціуму. | 