Мережа метрополітену, що є структуроформувальним каркасом міста, проявляє свою містоформувальну роль на всіх рівнях міського простору. При цьому сучасне місто характеризується різко збільшеною динамікою модернізації способу життя мешканців міста, що виливається в хаотичність і непостійність будь-яких форм міського середовища, особливо в зонах впливу станцій метрополітену. Офіційне місторегулювання не відображає дійсного стану взаємодії інфраструктури метрополітену, наявної мережі побутового обслуговування та середовищної діяльності людини. Як наслідок відбувається запізнення заходів щодо створення повноцінного міського середовища зон впливу станцій метрополітену. Це актуалізує пошук нових засобів та методів формування гармонійного середовища цих зон як композиційно цілісного архітектурного простору, що адекватно відбиває потреби сучасної культури. Особливої актуальності це набуває за умов високого ступеня доступності земель, прилеглих до станцій метрополітену, що значно збільшує їхню вартість та надає їм статус територій високої соціально-економічної значності й потребує раціонального планування та забудови. 1. Аналіз проектної практики та результати натурних обстежень дозволили встановити, що безпосередня взаємодія системи метрополітену та міста формує на базі станційних комплексів специфічне міське середовище. На підставі цього було введено й визначено базове поняття дослідження – зона впливу станцій метрополітену, що являє собою певну просторову одиницю міського середовища. Виявлено, що містоформувальна роль станцій метрополітену в зонах оптимальної пішохідної досяжності обумовлена історично. Показано, як розвивалася просторово-планувальна структура міста Харкова з уведенням метрополітену, навколо якого стала будуватися вся містобудівна політика із забезпечення високої якості міського життя та предметно-просторового середовища міста. Поява метрополітену призвела до значного перерозподілу фокусів активної життєдіяльності населення, до їх концентрації в зонах високої транспортної та пішохідної досяжності – біля станцій метро. 2. Визначено, що за рядом властивостей зони впливу станцій метрополітену належать до міського громадського відкритого простору, й являють собою штучно створене середовище, яке людина формує відповідно до процесів своєї життєдіяльності з урахуванням індивідуальних і соціально-групових інтересів. В естетичному плані – це простір із певними художніми та ергономічними якостями, що забезпечують комфорт людини та являють собою «обличчя» міста в цілому. Аналіз міського простору зон впливу станцій метрополітену м. Харкова дозволив підтвердити залежність процесів формування, організації та функціонування зон впливу станцій метрополітену на різних містобудівних рівнях: мега-, макро- та мікрорівні від їх розміщення в різних відносних планувальних зонах міста – центральній, серединній або периферійній. При цьому диференціація проявляється в різниці розмірних характеристик і конфігурацій: средній радіус коливається від 600 до 1100 м, а конфігурація змінюється від злиття в центральній зоні до поступового відокремлення і збільшення в діаметрі в напрямку до периферії. 3. Встановлено, що в основі територіально-просторової моделі зон впливу станцій метрополітену, описуючої її будову, лежить залежність між розміщенням у ній та інтенсивністю функціонування різних об’єктів громадського призначення. Відповідно до цієї моделі в рамках зони впливу станцій метрополітену виділено два основних структурних компоненти або дві підзони – ядро (до 250 м в радіусі) й периферія (250 – 1500 м в радіусі). При цьому характерною тенденцією є звуження ареалів ядра в напрямку від центру міста до периферії. Натурні та картографічні дослідження дозволили встановити ієрархічний характер містобудівних фокусів зон впливу станцій метрополітену. На цій основі було виявлено три типи зон за формою архітектурно-просторової інтеграції із міським середовищем на макрорівні – компактна, лінійна, дисперсна. Встановлено, що вони послідовно змінюють одне одного на кожному етапі еволюційного розвитку зон впливу станцій метрополітену. Згідно з функціональною моделлю зон впливу станцій метрополітену встановлено, що переважний склад функціональних об’єктів змінюється залежно від перебування у визначеній зоні міста. При цьому послідовність розміщення основних функцій в структурі (ядро й периферія) залишається незмінним із характерною тенденцією до об’єднання просторів, схожих за режимом функціонування. Наведена архітектурно-дизайнерська модель зони впливу станцій метрополітену, що підтверджує, що зона впливу станцій метрополітену як просторова система, являє собою поєднання містобудівних, архітектурних та дизайнерських елементів. При цьому змістовність середовища забезпечується саме елементами міського дизайну, різними за ступенем змінюваності в часі та відповідних до певних шарів предметно-просторового середовища міста – «каркас», «тканина» та «плазма». 4. Розроблено типологічну матрицю основних об’єктів та систем міського дизайну за належністю їх до різних структурних елементів зон впливу станцій метрополітену. Встановлено основні типи середовищної діяльності в структурі зон впливу та розроблено класифікацію різних типів зон та їх структурних елементів за присутністю в них тих чи інших процесів життєдіяльності й тим самим обумовлена потреба в насиченості відповідними до цих процесів елементами міського дизайну. Складено рекомендовану номенклатуру елементів міського дизайну для різних типів зон впливу станцій метрополітену, що являє собою практичну цінність. 5. Сформульовано основні принципи формування дизайну міського середовища у зонах впливу станцій метрополітену: фокусування, еволюційної адаптації, відповідності, багатофункціональності та уніфікації, естетичної гуманізації. На їх основі запропоновано комплексний підхід до перетворення міського середовища в зонах впливу станцій метрополітену. Визначено методи що забезпечують створення оптимально комфортного середовища життєдіяльності населення в зонах впливу станцій метрополітену: оптимізації світлоколірного клімату середовища, упорядкування системи інформаційного дизайну, вдосконалення комунікативності середовища. Було встановлено провідні архітектурно-дизайнерскі прийоми гармонізації композиційного ладу середовища та відповідної до неї функціональної організації, які є дійсним інструментом для створення максимально комфортного для населення простору. 6. Запропоновано методику перетворення дизайну міського середовища в зонах впливу станцій метрополітену, логічно пов’язану з основними стадіями, прийнятими в системі архітектурно-містобудівного та дизайнерського проектування, яка базується на типологізації середовищних утворень зон впливу станцій метрополітену та притаманних їм об’єктів міського дизайну. Методика об’єднує в єдиний процес розробку архітектурно-дизайнерскої концепції складного середовищного утворення та програму середовищної діяльності в її межах, поєднує в цілісну систему проектування об’єкти міського дизайну та середовище їх використання. Використання цієї методики дозволить науково обґрунтувати, розробити й практично реалізувати концепцію перетворення дизайну міського середовища в зонах впливу станцій метрополітену м. Харкова, забезпечивши при цьому максимальну ефективність прийнятих рішень, як з погляду економічної вигоди, так і з погляду естетичності й психофізіологічного комфорту для людини. |
