У результаті дисертаційного дослідження підведено теоретичні підсумки, проведено цілісний аналіз процесу формування та становлення феномену релігійного міфу, у контексті якого розкривається буття релігії як в умовах домінування наративної складової міфу так і в умовах акцентуалізації на раціоналізованих віроположеннях релігії. Відтак дисертант наголошує на таких положеннях: 1. Напрям трансформації архаїчних міфів визначається не свідомим контролем з боку суб’єкта, а певними метаструктурами. Зокрема, метапринципи (походження, бінарності, класифікації) є рушіями, що вказують напрям і спричиняють ментальну діяльність; механізми (світ цінностей, характеристики ментального простору людини архаїчного суспільства, асоціації) наявними засобами, шляхом маніпулювання з образами, конструюють відповідно до власних особливостей різноманітні комбінації образів. Таким чином, в одній ментальній структурі (образ) об’єднується емоційний, відчуттєвий, соціальний елементи певного об’єкту. Міфологічний образ є продуктом просторово-чуттєвого сприйняття, що набуває певної конкретної предметності. 2. Дорефлексифною формою міфу є міф, елементи якого в ментальному світі архаїчної людини не проблематизуються. Він містить конкретні приписи життєвої поведінки, овіяні ореолом очевидності. Дорефлексивний міф забезпечує відтворення традиції; у цьому його головна функція. Зокрема, культові практики, релігійні відносини пов’язані з народженням, ініціацією, господарчою діяльністю, прарелігійні організації: спільнота, таємні союзи, тотемні групи – все це залишається сталим завдяки специфіці дорефлексивного міфу. 3. Рефлексивний міф – це розповідь, яка відтворюється суспільством як цінність, в основу якої покладено як інтенцію процес проблематизації окремих елементів світу. При цьому це не заперечення попередніх чи сучасних міфологічних уявлень, оскільки міф – це не критичні зауваження з певних питань. Перш за все міф – це вирішення певних питань відповідно до рівня розвитку ментального простору людини. Теми міфу залишаються загалом схожими з архаїчними, але форма виразу, змінюючись, змінює і сам зміст. 4. У добу становлення рефлексивного міфу релігійні почуття набувають сучасних ознак. Вони отримують зачатки не колективного, а індивідуального буття, яке характеризується появою самобутності та морально-етичних переживань. У поєднанні з формуванням релігійної віри ці морально етичні переживання свідчать про появу релігійної специфіки. Це пов’язано з тим, що руйнація очевидностей архаїчного світу покликала до життя прагнення відновлення зв’язку між людиною та сакральним. Отже, рефлексивний міф викликає моральні та духовні переживання реципієнта відносно до втраченої тотальної єдності (традиції). 5. Поява релігійних міфів супроводжується та спричиняється формуванням релігії в сучасному системному розумінні. Кристалізація сутнісних характеристик релігійного міфу відбулася на зламі між імперським стародавнім світом і середньовіччям (ХIV ст. до н.е. – III ст. н.е.). Релігійний міф створюється та відтворюється на базі релігійного вчення та відповідає його принципам. Міф, що є лише джерелом і предметом інтерпретації, а не принципів, не є релігійним. 6. До субстанційних атрибутів становлення релігійного міфу відносяться: релігійний синкретизм, суспільно-економічна й ідеологічна криза. Необхідно звернути увагу, що криза носить різний характер і специфічні сутнісні характеристики, які надалі визначають акциденції релігійного міфу. Зважаючи на моделі становлення, що були розглянуті, визначення атрибутів є доволі проблематичним. Справа в тому що не існує спільних для всіх рис, що втілилися в конкретних релігійних міфологіях. Релігіям, що створили релігійні міфи з якостями уніфікації, тотальності, канонізації, статичності (іслам, християнство, іудаїзм, релігія Атона) протистоять релігії (буддизм, конфуціанство, даосизм) з протилежними характеристиками міфів – варіативністю, толерантністю, динамічністю. 7. Релігійний міф – це розповідь, що відтворюється суспільством як цінність, яка сутнісно є вторинною відносно до певного універсального релігійного вчення, умовою появи якого є релігійний синкретизм, плюралізм, часткова чи тотальна суспільна криза. Релігійний міф містить у собі тенденції до власної уніфікації та статичності форми й змісту. 8. Міфологізація – це інтерпретація світу в межах певного світогляду. Процес міфологізації відбувається постійно, на зміну одним уявленням і поняттям приходять інші, які суспільство відтворює як цінність. Виходячи, з поняття міфологізації, дуже важко говорити про деміфологізацію як про нівеляцію процесуальності міфу. Адже відбувається інтерпретація світу в термінах наступної історичної доби. Відповідний процес доречно назвати реміфологізацією. Отже, релігійний міф маніфестує себе в сучасному світі, змінюючи інтерпретацію своєї наративної складової відповідно до світоглядних засад суспільства. 9. Окремим видом деміфологізації є зведення наративу міфу до смислових тез, певних норм. На зміну міфам приходять раціоналізовані морально-етичні істини. У даному контексті доречно говорити про деміфологізацію як нищення міфологічності, оскільки нівелюються основи відповідного процесу, а саме міф. Однак на зміну приходять міфологеми – принципи мислення, поведінки, світоустрою, що відтворюються в межах певних спільнот як цінності. Відбувається перехід від наративу до виключної категоріальності. Відповідно й сам процес необхідно іменувати не деміфологізацією, а міфологемізацією, яка є формою актуалізації релігійного міфу. |
