Отримані наукові результати в цілому підтвердили висунуту гіпотезу та дали змогу сформулювати наступні висновки, які свідчать про те, що використана методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута. 1. Дослідження джерелознавчої бази державно-управлінського аспекту інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці показали, що за останні 14-15 років опубліковано багато праць, які присвячені лише окремим аспектам досліджуваної теми і висвітлюють тільки окремі фундаментальні й прикладні питання. Серед них немає жодної розробки, в якій здійснюється комплексний аналіз теорії і практики функціонування інституту президентства в країнах, що розглядаються. 2. Особливості реалізації інституту президентства в обох країнах полягають у численних позитивних змінах за умов, коли суспільні витрати на процес державного управління і безпосередньо на інститут президентства зростають, а якість управління відстає. Причина такої суперечності пояснюється необхідним, але недостатнім висвітленням специфіки функціонування інституту президентства в обох країнах, зокрема недостатнім конституційно-інституціональним і державно-управлінським описом методологічних, процедурних та впровадницьких аспектів діяльності президентів. 3. Аналіз історичних тенденцій, практики становлення інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці свідчать про те, що саме глобальні зміни в розумінні державної влади й управління на всьому пострадянському просторі за останні 14-15 років зумовили необхідність впровадження цього інституту з метою поєднання управлінської компетенції з організаційною та внесення від імені і під егідою президента доцільної раціональності в процеси розробки, реалізації та відслідковування наслідків ключових рішень. При цьому генеза формування інституту президентства у країнах, що вивчаються, переконує в необхідності копіткої аналітичної роботи з вивчення зарубіжного досвіду президентства і виваженого перенесення його на ґрунти обох держав, де практика значно випереджає теоретичні розробки, а час на поступовий, еволюційний розвиток, вельми обмежений. Відповідно спільними особливостями, що зумовили запровадження інституту президентства в двох країнах, є: розпад СРСР; утвердження принципу поділу влади в конституціях держав, що виникли; конфлікт інтересів різних політичних сил, які на початку 90-х років дістали реальну можливість впливати на конкретну людину - президента. Специфічними ж особливостями є: в Україні наявність історичних традицій республіканських форм правління; розвиток цих традицій у теоретичних розробках учених і закріплення їх у конституційно-правових актах або в їх проектах; в Азербайджанській Республіці: критична ситуація, що склалася в країні, яка неодмінно вимагала створення ефективного, такого, що відповідав би зміненій суспільно-політичній ситуації, інституту влади, яким і є інститут президентства; невизначеність перспектив розвитку країни, коли ні ті, хто очолював її до середини 1993 р., ні ті, хто, виступаючи за незалежність Азербайджанської Республіки, перебував в опозиції, не висунули конструктивної програми майбутньої її перебудови. 4. В обох країнах інститут президентства пов’язують із виконавчою владою: в Україні до 28 червня 1996 р. Президент України визначався як глава держави і глава виконавчої влади, в Азербайджанській Республіці Президент як глава держави і нині має статус глави виконавчої влади. Цей статус і зумовлює вплив глави держави на державне управління шляхом закріплення на конституційному рівні певних повноважень і правових норм їх реалізації, а на практиці - організаційних форм забезпечення взаємодії президента з органами державного управління. Загальні ж владні функції президентів України та Азербайджанської Республіки щодо органів державного управління можуть бути зведені до регулятивної, контрольної, кадрової та установчої. Межі їхніх повноважень в обох державах визначаються чинними конституціями і законами. 5. У взаємовідносинах глав держав (президентів) із системою виконавчої влади в Україні та Азербайджанській Республіці правомірно виділити спільні ознаки: легальну можливість глави держави активно впливати на державне управління за допомогою кадрової, контрольної, регулятивної й установчої функцій; формування уряду (посадового і персонального складу), що є прерогативою президентів (за винятком призначення Прем’єр-міністра це право глава держави поділяє з парламентом); право президентів вирішувати питання щодо відповідальності уряду й керівників центральних і місцевих органів державного управління, можливість президента самостійно скасовувати акти уряду і керівників місцевих адміністрацій; обов’язковість актів президентів для виконання органами державного управління. Особливості проявляються у відмінностях: конституційних статусів президентів, чим пояснюється різний ступінь їх впливу на системи державного управління. Цей вплив менш істотний в Україні, де Президент наділений конституційним статусом глави держави, і більш істотний в Азербайджанській Республіці, де відповідно до Конституції (ст. 99) “виконавча влада належить главі держави – Президентові”; конституційних норм, які визначають роль президентів у формуванні органів виконавчої влади, їх участь у вирішенні питань щодо відповідальності цих органів. Зокрема, Президент Азербайджанської Республіки визначає порядок діяльності Кабінету Міністрів і має право головувати на його засіданнях; у порядку призначення керівників центральних органів виконавчої влади (в Азербайджанській Республіці це виняткова прерогатива Президента, як і формування системи таких органів; в Україні аналогічні повноваження Президент поділяє з Прем’єр-міністром); у порядку призначення керівників місцевих органів виконавчої влади (в Азербайджанській Республіці Президент призначає їх одноосібно, що дає змогу цим керівникам здійснювати виконавчу владу безпосередньо від імені Президента; в Україні керівники місцевих державних адміністрацій виступають як представники уряду на місцях, хоча і призначаються Президентом – за поданням Кабінету Міністрів – та підзвітні і підконтрольні не тільки уряду, а й Президентові; у можливостях стримування Президента з боку уряду через інститут контрасигнування актів глави держави, оскільки цього не виключає Конституція України. Однак уряд Азербайджанської Республіки таким правом не наділяється, адже офіційна позиція глави держави відома вже на засіданні Кабінету Міністрів, де головує Президент. 6. Участь президентів у законодавчому процесі в Україні та Азербайджанській Республіці характеризується суттєвими відмінностями в законодавстві, які згідно з результатами здійсненого наукового дослідження полягають ось у чому: у Конституції Азербайджанської Республіки (ч. V ст. 96) чітко визначений строк розгляду проекту закону, оголошеного терміновим (20 днів); аналогічна ж норма в Конституції України відсутня, що не дає змоги главі держави досить оперативно реагувати на потреби виконавчої влади щодо своєчасного прийняття законів; Президент Азербайджанської Республіки має право подавати на затвердження Міллі Меджлісу державний бюджет; таким правом Президент України не володіє; Верховна Рада України наділена правом подолання президентського вето незалежно від виду закону (звичайний чи такий, що вносить зміни до Конституції), тимчасом як Міллі Меджліс згідно з Конституцією Азербайджанської Республіки (ст.110) не передбачає правового механізму подолання відмови Президента підписати конституційний закон; конституціями України й Азербайджанської Республіки встановлені терміни підписання президентами законів: в Україні – 15 днів, при повторному розгляді - 10 днів; в Азербайджанській Республіці це один і той самий термін - 56 днів. Автор вважає, що особливості участі президентів у законодавчому процесі і в Україні, і в Азербайджанській Республіці обумовлюються необхідністю застосування різних управлінських технологій щодо надання допомоги виконавчій владі, прийняття парламентами своєчасних законів і виявлення ресурсних можливостей у реалізації цих законів. 7. Видані президентами України й Азербайджанської Республіки власні правові акти - нормативні та індивідуальні - за своєю юридичною силою посідають проміжне місце між актами парламенту та уряду, але виконання їх є обов’язковим для систем державного управління кожної країни. 8. Подальший розвиток прогресивного впливу президентів на системи державного управління в Україні та Азербайджанській Республіці посилює потреби у врегулюванні на законодавчому рівні багатьох принципово- теоретичних питань. Вони мають сприяти чіткому опису діяльності президентів не стільки “на чолі” політичної системи, скільки всередині неї, що і потребує докладного відображення в політичному реформуванні обох країн. Певним імпульсом до реалізації зазначеного реформування стали і грудневі події в Україні 2004 року. 9. Імовірні наукові дослідження цієї теми, як і підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації працівників державного управління, доцільно орієнтувати на засвоєння системної логіки формування такого інституту відповідно до кращого світового досвіду шляхом оволодіння методологією системного аналізу, розвитку досліджуваного інституту, зокрема формальних і неформальних його елементів. Це дасть змогу ефективно адаптувати досвід з реалізації інституту президентства розвинутих і таких, що розвиваються, західних і східноазіатських країн, до реалій України та Азербайджанської Республіки. Передусім потребують розвитку теоретичні уявлення і практичні підходи до стратегічного управління, президентського контролю щодо комплексної реалізації принципів об’єктивності, дієвості, наукової обґрунтованості, систематичності, гласності. 10. Життєздатність інституту президентства багато в чому залежить від якості його впливу на формування ефективного соціально-політичного і економічного партнерства всіх впливових і зацікавлених сил суспільства. Автор вбачає у цьому головний вектор пошуків підвищення авторитету, ролі, дієвості і значущості інституту президентства як визначального фактора розвитку державного управління в країнах, що розглядаються, забезпечення загальнонаціональної злагоди, громадянського миру і довгострокового прогресу, в тому числі й у подальшому співробітництві двох незалежних країн – України і Азербайджанської Республіки. Ці висновки актуальні для обох країн з огляду на важливість осмислення потреб у забезпеченні наступності розвитку інституту президентства. 11. Досвід двох країн свідчить про можливість подальшого наукового осмислення інституту скріплення актів глави держави підписами глави уряду і відповідального міністра, а також інституту попереднього розгляду та рекомендації урядом кандидатур на посади керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади. Інститут виборчого вето президента відносно законів також заслуговує на увагу на предмет адаптації до існуючих систем державного управління в Україні та Азербайджанській Республіці. | 