В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у встановленні особливостей хірургічного лікування хворих на кровоточиву виразку шлунка та дванадцятипалої кишки і прогнозування рецидивів кровотечі, яка вирішена шляхом розробленої активної хірургічної тактики, яка призначена для попередження ускладнень і летальності, та зроблено висновки: 1. До головних прогностичних критеріїв рецидиву кровотечі та виникнення тяжких післяопераційних ускладнень віднесено: інтенсивність кровотечі та її тривалість, наявність супутньої патології та вік хворого, наявність кровотечі з судини на час ендоскопічного огляду, характерна локалізація виразки з можливою арозією екстраорганної чи інтрамуральної великої судини, прикриття кровоточивої судини пухким тромбом, великі та гігантські і пенентруючі виразки, низький рівень показників червоної крові, гіпопротеїнемія і гіпоальбумінемія, диспротеїнемія, зокрема збільшення церулоплазміну та зниження вмісту трансферину, підвищення білка в фракціях 13, 14, 20, 25, стан гуморального і клітинного імунітету, збільшення Ig G в крупнопористому гелі і зниження в фракціях 23-21 диск-електрофореграми в поліакриламідному гелі. 2. Тривала гіпопротеїнемія з низьким вмістом альбуміну, зростання показників ПОЛ, підвищення насиченості трансферину залізом, церулоплазміну міддю, зниження активності карбоангідрази, каталази є додатковими прогностичними показниками виникнення рецидиву кровотечі і свідчать, що виразковий процес, постгеморагічна анемія та гіпоксія сприяють виникненню функціональної недостатності гепатоцитів, глибина ураження яких залежить від величини і тривалості виразкового процесу і ступеня крововтрати, тому такі хворі поряд з гемокорегуючою терапією в післяопераційному періоді потребують використання лактопротеїну з сорбітолом, гепатопротекторів та інших середників. 3. У хворих виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, ускладненою кровотечею, виникає значне пригнічення клітинної і гуморальної ланки імунітету, що характеризується зменшенням загальної кількості Ig G, Ig A, Ig M та значними змінами якісного і кількісного вмісту їх в окремих фракціях сироваткового білка диск-електрофореграми в поліакриламідному гелі, зокрема зменшенням кількості Ig G вдвічі і більше разів в 23-21 фракціях, збільшенням його в крупнопористому гелі в 8-10 разів та зниженням кількості Ig A і Ig M, що вказує на виникнення вторинного імунодефіциту та можливого рецидиву кровотечі і розвитку тяжких ускладнень в післяопераційному періоді. 4. Абсолютним показом до виконання невідкладних оперативних втручань є локалізація виразки в кардії, ділянці кута шлунка, великої та малої кривини, на задньо-верхній чи задньо-нижній стінках дванадцятипалої кишки та арозія екстраорганних і інтрамуральних судин шлунка і дванадцятипалої кишки. Найбільш оптимальними є резекція шлунка, висікання чи екстеріоризація виразки, доповнені пілоропластикою і селективною проксимальною ваготомією. Активну хірургічну тактику слід доповнювати комплексною консервативною терапією. 5. При профузній кровотечі і наявності в дні виразки кровоточивої судини методом вибору є кліпування судини з наступним відтермінованим хірургічним оздоровленням, а в разі неможливості його виконання – невідкладна операція з адекватною гемодилюцією альбуміном, лактопротеїном з сорбітолом, свіжозамороженою плазмою, стабізолом, рефортаном, дезагрегантами та при критичних рівнях гемоглобіну – переливанням одногрупної крові. Вибір методу оперативного втручання в кожному випадку є індивідуальним і залежить від локалізації джерела кровотечі, тяжкості крововтрати та супутньої патології. 6. Після кінцевої зупинки кровотечі з метою лікування постгеморагічної анемії, покращення білкового спектру крові та репаративних можливостей організму необхідно застосовувати ентеральне зондове харчування, довенне введення лактопротеїну з сорбітолом, реосорбілакту, препаратів заліза, фолієвої кислоти, комплексу вітамінів, флаванаболу, глутаксиму, судиннопоширюючих препаратів та гепатопротекторів. |
