Проведені дослідження надали доказові дані про механізми патогенезу ВГ у наркоспоживачів, дозволили удосконалити методи та розробити нові шляхи лікування з у цій групі хворих з застосуванням інтерфероногенів, глюкокортикоїдів та замісної терапії агоністами опійних рецепторів. 1. Клінічні прояви печінкової енцефалопатії у наркоспоживачів з ВГ мають високу ступінь подібності з клінікою гострого отруєння опіатами, що вказує на провідну роль диференційної діагностики, яка визначає тактику терапії, від якої залежить життєвий прогноз для наркоспоживачів з ВГ. Високоінформативним тестом диференційної діагностики печінкової енцефалопатії з гострим отруєнням опіатами у наркоспоживачів з ВГ є "налоксонова проба". 2. Провідним критерієм виявлення споживання опіатів пацієнтами інфекційного стаціонару є хіміко-аналітичний метод детекції опіатів у сечі. При неможливості тестування біоматеріалу на наявність опіатів з вірогідністю більше 80 % критеріями наркоспоживання можуть служити зміни: у гемограмі - лейкоцитоз з нейтрофільозом, анеозинофілія, структурні зміни лейкоцитів на тлі нормальних показників ШОЕ; у біохімічних тестах - підвищення рівня холестерину і в-ліпопротеїдів; в урограмі - короткочасна помірна протеїн-, лейкоцит-, еритроцит- та циліндрурія. 3. У групі наркоспоживачів ВГД має всі основні ознаки внутрішньолікарняної інфекції, що є однією з підстав хвилеподібного перебігу ВГ. Джерелом дельта-інфекції у стаціонарі є пацієнти з ВГД чи інфіковані дельта-вірусом наркотики. Парентеральні ВГ у наркоспоживачів представлені переважно мікст-ВГ асоційованими з вірусами гепатитів В і С з перевагою хронічних форм ВГ (до 60 %), перевищуючи показники в групі хворих на ВГ, які не вживають наркотиків, у 3 рази. У порівнянні з групою хворих ВГ, які не вживають наркотиків, у наркоспоживачів гепатит В перебігає важче, а мікст-ВГ В+С легше. Характерною рисою ВГ у наркоспоживачів є клініко-лабораторний хвилеподібний перебіг ВГ, коротший (на 30 %) термін стаціонарного лікування з високим рівнем дострокової виписки хворих із стаціонару без клініко-біохімічної ремісії (до 40 %), перевищуючи показники в порівнянні з хворими на ВГ, які не вживають наркотиків, майже в 4 рази. 4. У гострому періоді при тяжкому і середньотяжкому перебігу ВГ у пацієнтів, що вживають наркотики, має місце висока активність глюкокортикоїдної функції надниркових залоз (перевищуючи показники в донорів у 2-3 рази), а її додаткова активація у вигляді абстинентного синдрому може привести до декомпенсації функцій антистресової системи. 5. При ВГ має місце позитивна кореляційна залежність між глюкокортикоїдною активністю надниркових залоз і активністю системи протеолізу, найбільш вагома при тяжкому перебігу ВГ у наркоспоживачів, перевищуючи показники у хворих на ВГ, які не вживали наркотиків, у 1,5-2 рази. Ступінь кореляційної залежності показників знижується із зменшенням ступеня тяжкості ВГ. Кореляційний зв'язок між активністю системи протеолізу і системою інтерфероногенезу практично відсутній. 6. Активність протеолізу корелює з вагою перебігу ВГ у хворих, які вживають наркотики, досягаючи вкрай високих показників (на порядок і більше в порівнянні з нормою) при тяжкому перебігу ВГ, перевищуючи показники у хворих на ВГ, які не вживають наркотиків, у 2-4 рази. Високоінформативним показником оцінки тяжкості перебігу ВГ є співвідношення активності протеоліз/антипротеази. 7. При тяжкому перебігу ВГ у наркоспоживачів знижені резервні можливості системи антипротеазного захисту, найбільш вагомі при мікст-ВГ. Рівень а1-ІП у крові в цій групі хворих має зворотну залежність зі ступенем тяжкості перебігу ВГ. 8. У наркоспоживачів з ВГ, як і в пацієнтів з ВГ, що не вживають наркотиків, має місце активація ПОЛ, а рівень його активності прямо залежить від тяжкості перебігу ВГ та виразності клінічних проявів. Вживання сурогатів опію і абстиненція приводять до додаткової активації ПОЛ при ВГ у наркоспоживачів, збільшуючи патогенетичні порушення при ВГ і погіршуючи перебіг хвороби. 9. У наркоспоживачів з ВГ має місце Т-клітинний імунодефіцит із супресією хелперної ланки та високими показниками рівня ЦІК, а ступінь порушення імунорегуляції у наркоспоживачів з ВГ прямо корелює з вагою перебігу та етіологією ВГ і найбільш вагома при мікст-ВГ В+С+D. 10. Наявність на еритроцитах антигену Kell, а також фенотип D+,C+,E- системи Rh у наркоспоживачів і група крові О(I) у пацієнтів з ВГ, що не вживають наркотиків може служити прогностичним показником можливого розвитку тяжкого перебігу ВГ. Відсутність на еритроцитах антигену С системи Rh підвищує ризик хронізації захворювання у хворих на ВГ, що вживають наркотики в 2 рази. Наявність на еритроцитах антигену D системи Rh у хворих на ВГ, що не вживають наркотиків, підвищує ризик хронізації гепатиту майже в 3 рази. 11. Вживання наркотиків активізує інтерфероногенез, а абстиненція у наркозалежних хворих приводить до різкої активації синтезу б-інтерферону (в 2-4 рази). 12. Сурогати опію і морфін мають високу дозозалежну цитотоксичність для імуноцитів, а отже вагомий імунодепресивний вплив. Механізмом імуносупресії опіатів є зниження презентації мембранних рецепторів на Т-лімфоцитах і цитотоксичність високих концентрацій морфіну для імуноцитів (у наркоспоживачів). Наркоспоживачі в порівнянні з особами, що не вживають наркотиків, мають більш високу толерантність до цитотоксичної та імуносупресивної дії морфіну і сурогатів опію, перевищуючи показники у хворих, які не вживали наркотиків, в 1,5-2 рази. 13. Абстиненція негативно впливає на патогенез і обтяжує перебіг ВГ у наркозалежних хворих за рахунок додаткової активації глюкокортикоїдної функції надниркових залоз, зниження резервних можливостей систем адаптації, значної активації протеолізу, що приводить до зниження резерву системи антипротеазного захисту, високої активації ПОЛ, стимуляції синдрому відміни глюкокортикоїдів. Розвиток абстиненції у хворих з тяжким перебігом ВГ може привести до печінкової енцефалопатії з ймовірністю більше 40 % і закінчитися летально в 75 % таких хворих. 14. Попередження абстиненції і її припинення у хворих на ВГ - необхідна умова комплексної терапії ВГ у наркоспоживачів. Розвиток абстиненції у хворих ВГ є прямим показанням для замісної терапії агоністами опійних рецепторів, застосування глюкокортикоїдів та інгібіторів протеолізу, розширення дезінтоксикаційної терапії і застосування методів моделюючих функції печінки. 15. Наркозалежні хворі ВГ мають потребу в замісній терапії фармакологічними агоністами опійних рецепторів. Найбільш перспективні препарати для замісної терапії, в умовах існуючої законодавчої бази держави - трамадол та його аналоги. 16. Циклоферон у групі наркоспоживачів з ВГ є препаратом вибору для інтерферонотерапії. Однак застосування індукторів інтерфероногенезу може викликати серйозні ускладнення в наркоспоживачів з ВГ у випадку вживання опіатів у тимчасовому інтервалі 12-24 годин до чи після введення індуктора. Оцінкою імовірності ускладнень застосування індукторів у наркоспоживачів з ВГ є тест визначення чутливості пацієнта до імуномодулятора. 17. Терапія глюкокортикоїдами доцільна і виправдана при тяжкому перебігу ВГ у наркоспоживачів, дозволяє зменшити токсичні ефекти сурогатів опію, скоротити терміни стаціонарного лікування і нормалізації показників біохімічного гомеокінезу. 18. Розроблені відеосистема для лабораторних досліджень та автоматизовані методики оцінки активності системи протеолізу-антипротеаз, які дозволяють підвищити вірогідність одержаних результатів, суттєво скоротити час досліджень, зекономити дорогі реактиви, лабораторний посуд, використовувані площі, а також дають змогу проводити скрінінгові та масові дослідження. | 