Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні інститути, етнополітична конфліктологія, національні та політичні процеси і технології


Потеряйко Ганна Володимирівна. Особливості політичної суб'єктивації національних меншин в Україні : дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський національний ун- т ім. Тараса Шевченка. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Потеряйко Г.В. Особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

Дисертація є комплексним дослідженням політичної суб’єктивації національних меншин у поліетнічних державах, зокрема в Україні. Через призму всебічного аналізу проблеми включення національних меншин як суб’єктів політики у політичні процеси, з’ясовано сутність понять “національна меншина”, “політична суб’єктивація”, “політична суб’єктність”. Розкриваючи політичну суб’єктивацію як процес включення та безпосередньої участі національних меншин у політичному житті суспільства, обумовлену певним рівнем їх політичної свідомості, внутрішньої мобілізації для досягнення цілей, розглянуті основні форми політичної суб’єктивації національних меншин, механізм реалізації їх політичних інтересів. Визначені деякі особливості політичної суб’єктивації національних меншин в Україні, які обумовлені, насамперед, історичними традиціями етнонаціональної стратегії державної політики, існуючою етнополітичною ситуацією, специфікою етнонаціональної структури українського суспільства, демократичністю законодавчої бази. Обґрунтовано ідею про доцільність формування української політичної нації, яка пропонує механізм інтеграції політичних інтересів усіх етнонаціональних спільнот, що проживають в Україні.

1. Україна, як і більшість сучасних країн світу, є поліетнічною державою, тобто такою, в етнонаціональній структурі якої, окрім титульного етносу, під яким розуміється етнічна нація (українці), що дала назву державі, та корінних народів (кримських татар, гагаузів, кримчаків, караїмів - нащадків тих, хто населяв географічну область, частиною якої є дана країна, у період встановлення існуючих державних кордонів), особливе місце займають національні меншини. Останніх запропоновано визначати як віддалену від своєї історичної батьківщини, де вона становить національну більшість, групу осіб, яка надалі проживає на території іншої держави, є громадянами цієї держави, але відрізняється від титульного етносу та інших етнонаціональних спільнот самобутніми рисами культури, звичаями, іноді мовою.

  1. Політична суб’єктивація національних меншин обумовлена включенням національних меншин у політичні процеси поліетнічних держав як соціального суб'єкта політики, джерело політичної активності якого спричинено тим, що в умовах розбудови суверенної демократичної Української держави разом з відродженням етнічної ідентифікації національних меншин формується почуття співучасті у розбудові держави, в якій вони проживають. Відтак, національні меншини як сукупний суб’єкт політики за тих чи інших обставин прагнуть впливати на внутрішню і зовнішню політику держави, до справедливого розподілу влади на усіх рівнях. З’ясовано, що здатність до політичної діяльності, що характеризується певним рівнем свідомості та організованості національних меншин, є суть поняття політичної суб’єктності, яка перебуває у кореляційному зв’язку з політичною суб’єктивацією національних меншин. Якщо політична суб’єктність – це здатність безпосередньо або через політичні інститути брати участь у політичному житті суспільства, впливати на поведінку інших, створювати важливі зміни у політичних відносинах, то політична суб’єктивація – це процес набуття названих якостей суб’єкту політики. Політична суб’єктивація національних меншин передбачає досягнення ними певного рівня політичної свідомості, наявність політичних інтересів, внутрішня організація для досягнення політичних цілей, політична активність, спрямована на участь у прийнятті політичних рішень і контроль за їх виконанням. Критеріями політичної суб’єктивації є усвідомлення національними меншинами спільних інтересів, укріплення внутрішнього взаємозв’язку, консолідація, самоорганізація та безпосередня діяльність у сфері політики як репрезентація усвідомлених спільних інтересів.

  1. На вибір форм політичної суб’єктивації національних меншин впливають ряд умов, що, в свою чергу, і зумовлюють деякі особливості названого процесу: по-перше, історичне тяжіння українського етносу до безконфліктного сусідства з різними етнонаціональними спільнотами, що свідчить про об’єктивне утвердження демократичних передумов для участі національних меншин у політичному житті сучасного українського суспільства; по-друге, специфіка етнонаціональної структури України і різноманітність самих національних меншин унеможливлює функціонування єдиного механізму реалізації політичних інтересів національних меншин і передбачає впровадження різноманітних форм участі у політиці; по-третє, політична суб’єктивація національних меншин в Україні має одне з найдемократичніших у світі політико-правове забезпечення, однак не є досконалими механізми й умови реалізації національними меншинами гарантованих їм політичних прав; по-четверте, політична суб’єктивація національних меншин відбувається паралельно з утвердженням українського титульного етносу як державотворчого, що створює додаткові умови для представництва у сфері політики для усіх учасників політичного процесу, зокрема, на політичну суб’єктивацію національних меншин впливає становлення самого титульного етносу як суб’єкту політики.

  2. Особливість форм політичної суб’єктивації національних меншин полягає у тому, що вони можуть включатися у політику як індивідуально, так і колективно (цей шлях є найбільш ефективним для вираження соціальних, етнокультурних і політичних потреб національних меншин на державному рівні). Політична суб’єктивація національних меншин відбувається через участь у різноманітних формах політичного процесу: участь у роботі органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у виборах та створенні органів представницької демократії, створення власних громадсько-політичних організацій. Автономія (територіальна, національно-культурна, регіональна) є оптимальною формою самоорганізації і самоврядування національних меншин. Різноманіття форм політичної суб’єктивації є одним з показників демократичності політичної системи. Реалізація політичних інтересів національних меншин у формі територіального відокремлення компактно поселеної національної меншини з метою створення власного державного утворення в умовах зростаючої поліетнічності українського суспільства не виправдовується, оскільки наявність історичної батьківщини національних меншин спричинить ситуацію дублюючих державних утворень. Політична суб’єктивація національних меншин, котрі поселені у прикордонних районах України і переслідують сепаратиські чи іредентиські цілі, несе небезпеку державній цілісності України і повинна тяжіти до інших, більш поміркованих форм.

  3. Політична активність національних меншин визначається політичними інтересами, які є усвідомленим виразом їхніх потреб у певній політиці і політичних структурах. Артикуляція інтересів, підкріплена внутрішньою згуртованістю дозволяють національним меншинам створювати громадські організації, діяльність яких в Україні, окрім етнокультурного значення, свідчить про певний рівень їх політичної суб’єктності. Громадські організації, що об’єднують представників тієї чи іншої національної меншини насамперед за національно-культурною ознакою, репрезентують їх культурні і соціальні потреби на державному рівні, тим самим включаючи їх у сферу політики. Чим вищим є рівень політичної суб’єктності національних меншин, тим менше вони виступають об’єктом політики. Реалізація політичних інтересів відзначається плюралізмом самих інтересів та альтернативністю представницьких інституцій національних меншин, наростаючим характером руху національних меншин до самоорганізації, перевагою поміркованих і правових методів реалізації політичних інтересів, аніж силових. Як важливий компонент політичної системи політична суб’єктивація національних меншин може нести дестабілізуючу функцію, якщо реалізація їхніх інтересів суперечитиме загальнодержавному курсу. Однак, участь національних меншин у політиці все ж повинна скріплювати стабільність політичної системи поліетнічного українського суспільства. У цьому зв’язку доцільним буде зміцнення національної єдності та збереження територіальної цілісності України шляхом формування політичної нації, яка передбачає інтеграцію усієї різноманітності етнонаціональних спільнот не за етнічним походженням, а через громадсько-політичну спільність, тобто асиміляцію не в націю (мається на увазі титульний етнос), а в державу. Відповідно, участь різних національних меншин в політичному житті суспільства відбуватиметься через наявність суверенної держави, демократичних процедур її функціонування, інституту громадянства і ґрунтуватиметься на основі спільних символів, спільної лояльності до держави та її законів, спільної волі, спільних інтересів, спільних надій на майбутнє.

Таким чином, проблема політичної суб'єктивації як процесорної характеристики політичної системи суспільства, складна і суперечлива за своєю суттю, потребує подальших різнопланових наукових досліджень. Зокрема, розв'язанню проблеми політичної суб'єктивації національних меншин сприятиме вдосконалення механізмів реалізації політичних інтересів національних меншин з принциповим запереченням можливості їх територіального відокремлення від держави проживання з метою створення власного державного утворення. Сподіваємося, що дане дослідження стане корисним внеском у вирішенні суспільно-політичних проблем, що виникли перед людством на порозі третього тисячоліття.

Публікації автора:

  1. Особливості етнонаціональної структури поліетнічних держав //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія: Філософія. Політологія. – 2004. - № 68-69. – С. 54-57.

  2. Поняття “поліетнічна держава” та “багатонаціональна держава” як предмет політологічного аналізу //Політологічний вісник. – К., 2004. - №16. – С. 268-278.

  3. Тероризм у процесах національного самовизначення //Вісник СевДТУ. Вип.62. Політологія: Зб.наук.праць. – Севастополь, 2005. – С. 71-85 (у співавторстві з Половко О.О.).

  4. Етнічна асиміляція у процесі формування політичних націй //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія: Філософія. Політологія. – 2003. - № 54-55. – С. 127-128.

  5. Ще раз про ідею “одна нація – одна держава” //Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали міжнародної наукової конференції “ЛЮДИНА – СВІТ – КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 776-777.

  6. Роль освіти у процесі інтеграції національних меншин України у політичну націю //Матеріали наукової конференції “Демократичні процеси та демократична освіта: основа розвитку соборності України”, 26-27 січня. – Полтава: АСМІ, 2005. – С.66-67.

  7. Особливості самовизначення національних меншин в Україні //Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – Ч. VІ. – С.94-95.

  8. Поліетнічна держава: новий тип мислення і нова етнополітика //Матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи”, 16-18 березня 2005 р. – К.: НАУ, 2005. – С. 243-244.