Резюмуючи викладені в дисертаційній роботі результати теоретичних і експериментальних досліджень, можна зробити такі підсумкові висновки: 1. Здійснений логіко-семантичний аналіз дозволив встановити, що більшість дослідників під емоційною стійкістю розуміють системну якість особистості, що забезпечує цілеспрямовану поведінку людини та її високоефективну діяльність у складних напружених умовах. Розуміння емоційної стійкості як інтегративної, полісистемної якості дає можливість її розгляду з позицій системного підходу, що має важливе теоретичне та прикладне значення. 2. На основі аналізу та вивчення методологічних принципів та концептуальних праць розроблено структуру емоційної стійкості особистості. До найбільш важливих компонентів емоційної стійкості віднесено: біосоціальний, що пов’язаний з проявами типологічних властивостей темпераменту; мотиваційний, що характеризує диспозицію мотивації; афективний, який відображає емоційний досвід особистості; інтелектуальний, що визначає спроможність суб’єкта оцінити ситуацію, зробити прогноз можливих змін цієї ситуації та прийняти правильне рішення. 3. Емпіричним шляхом виділено 18 типових соціально складних ситуацій, характерних для діяльності особового складу оперативних підрозділів митниці. До найбільш важливих належать наступні ситуації: перевірка документів при отриманні повідомлення про підозру в порушеннях митних правил; значне перевищення кількості товару; виявлення наркотичних засобів та зброї у транспортному засобі переміщуваного через кордон; небезпека для здоров'я і життя. 4. На основі отриманих результатів виявлено три групи досліджуваних: 1-а група – 44 % інспектори з високим рівнем емоційної стійкості; 2-а група 47 % – із середнім; 3-я група 9% – з низьким рівнем. Динаміка емоційної стійкості трьох груп обстежуваних виявлялася у фонових умовах (1-й етап), коли вплив психотравмуючих факторів був найменшим, і в соціально складних ситуаціях (2-й етап), коли досліджувані були під впливом дії різних стрес факторів професійної діяльності. Виявлено, що під впливом дії стрес-факторів кількість досліджуваних з високою емоційною стійкістю знизилась з 44 % на 1-му етапі до 20 % на 2-му етапі; кількість досліджуваних з середнім рівнем зменшилася з 47 % на 1-му етапі до 36 % на 2-му етапі; з низьким рівнем – з 9 % на 1-му етапі до 44 % на 2-му етапі. 5. Виявлено, що найменша чисельність досліджуваних з високим рівнем особистісної тривожності була зафіксована у 1-й групі 5,2%, трохи більша у 2-й – 9,6% і ще більша у 3-й – 23,1%. Під час дії стрес-факторів для досліджуваних 1-ї групи властиві незначні зміни в показниках особистісної тривожності. Для досліджуваних другої групи характерне зростання рівня ситуативної тривоги з 32,82 до 46,14 балів. У досліджуваних третьої групи, згідно результатів дослідження, динаміка особистісної тривожності значно відрізнялася від першої та другої груп. При тривалій дії стрес-факторів на 2 етапі у досліджуваних 3-ї групи зафіксовано зростання показників особистісної (з 37,6 до 48,7) та ситуативної тривожності. 6. В результаті факторизації дев’яти показників афективного компоненту виокремлено два найбільш значущих фактори. Перший фактор – умовна назва «загальна емоційність» – пояснює 32,2 % загальної дисперсії. Зі значним навантаженням і однаковим знаком у його складі домінують компоненти: психомоторна емоційність (0,855), інтелектуальна емоційність (0,887), комунікативна емоційність(0,807), загальна емоційність (0,984) та невротизація (0,640). Другий фактор – «управління власними емоціями» (21,6 % загальної дисперсії) – суперечливий за своїм складом і репрезентує явну опозицію складових компонентів. Невротизація (-0,627) у цьому факторі протистоїть емоційній обізнаності (0,655), управлінню власними емоціями (0,870) та розпізнаванню емоцій інших людей (0,684). 7. Інтелектуальний компонент емоційної стійкості характеризує спроможність суб’єкта оцінити ситуацію, зробити прогноз можливих змін цієї ситуації та прийняти правильне рішення. В цьому процесі значну роль відіграє індивідуально своєрідний спосіб когнітивної оцінки інформації, когнітивний стиль, що властивий конкретному спеціалісту. Виявлено, що серед співробітників із високим рівнем емоційної стійкості відносна кількість «рефлексивних» складає 67%, а «імпульсивних» – 33%. Аналіз взаємозв’язку когнітивного стилю «полезалежність-поленезалежність» із проявом емоційної стійкості показав, що серед співробітників із середнім та низьким рівнем її виразності переважають «полезалежні» у порівнянні із «поленезалежними». 8. Емпірично доведено, що у досліджуваних із високим рівнем емоційної стійкості домінує «гармонійний» профіль саморегуляції. Для них характерні високий рівень свідомого планування та програмування власної діяльності, адекватність в оцінюванні результатів дій, відсутності фіксації на невдачах, високий рівень гнучкості, швидке орієнтування в ситуації, стійкість і здатність не губитися в умовах невизначеності, творчість у підходах до розв’язання нетипових ситуацій, середній рівень самостійності, контакти з керівництвом, наполегливість у досягненні власних цілей, точність і своєчасність у корекції власних помилок. Для досліджуваних із низьким рівнем емоційної стійкості характерним є «шпилястий» профіль саморегуляції, коли у профілі представлені одночасно середні й високі показники регуляторних ланок. Це можна пояснити дією компенсаторних механізмів, коли «слабкий» бік регуляції перекривається «сильним». 9. Головним принципом корекції емоційної стійкості є розуміння її не як часткового та другорядного фактора (компонента) продуктивності діяльності у соціально складних ситуаціях, який діє поряд із іншими, а як результат функціонування цілісної системи саморегуляції. 10. Формуючий експеримент полягав у впровадженні програми, спрямованої на розвиток активної саморегуляції емоційної стійкості співробітників митниці. Кількісний і якісний порівняльний аналіз результатів, отриманих у ході експерименту, дозволяє стверджувати, що розроблена програма тренінгу є ефективним засобом корекції емоційної стійкості співробітника митниці. Щодо перспективи вивчення емоційної стійкості співробітників митниці, то можна припустити, що подальше дослідження в обраному напрямку дозволить поглибити існуючі уявлення про механізми, які визначають динаміку її зростання та створити продуктивніші психологічні засоби актуалізації цих механізмів. |
