Дисертаційне дослідження, у якому здійснено соціально-філософський аналіз соціалізації індивіда в умовах інформаційного суспільства та виявлено особливості означеного процесу, дозволяє зробити наступні підсумки. У сучасній науковій літературі соціалізація як соціальне явище трактується з різних позицій, що відображають ті чи інші його суттєві ознаки, природу, змістовні компоненти. Ряд дослідників розглядає процес соціалізації як аналог формування особистості, причому лише з позицій набуття властивостей і якостей позитивного характеру в результаті активного впливу з боку соціуму. Інша група учених визначає соціалізацію як явище, перманентно притаманне всій життєдіяльності людини. При цьому виділяються дві основні якісно відмінні стадії: первинна і вторинна соціалізації. Розглянувши основні теоретико-методологічні дослідження означеного соціального явища, автор визначає соціалізацію як складний, суперечливий процес засвоєння індивідом соціально-культурного досвіду; багаторівневого включення особистості в суспільні відносини; формування індивідуальності як суб’єкта подальшого розвитку соціальної системи. Зміст процесу соціалізації визначається через основні соціалізаційні механізми: ідентифікацію як спосіб усвідомлення людиною приналежності до певної спільноти; інтеріоризацію як процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини; екстеріоризацію як діяльність індивіда у ході якої він конструює соціальну реальність і робить її значущою для себе та інших. Культурно-історичний тип суспільства обумовлює специфіку процесу соціалізації. Становлення інформаційної епохи і пов’язані з цим зміни в соціальному просторі суттєво впливають на включення індивіда в систему нових суспільних відносин, обумовлюють особливості соціалізаційного процесу і породжують нові тенденції, зокрема зміни у його змісті (в сучасних умовах соціалізація не вичерпується формуванням лише соціальної установки, а включає в себе формування нових моделей, ролей поведінки, інноваційної дії). Індивід, що соціалізується в умовах поглиблення інформаційно-комунікаційної революції, вже не є пасивним спостерігачем соціальної дії, а активно включається в конструювання соціальної реальності. За таких умов спостерігається зменшення ролі традиційних інститутів соціалізації, а включення індивіда в систему суспільних відносин здійснюється, насамперед, завдяки використанню сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що породжує тенденції переходу як до креативної моделі соціалізації, так і до збільшення можливостей маніпулювання свідомістю людей. Метою соціалізаційного впливу суспільства на особистість є формування і розвиток історично обумовленої сукупності соціально-типових якостей, властивостей, які забезпечують функціонування і розвиток самого суспільства. Серед них можна виділити професіоналізм (у напрямку використання сучасних технологій); духовність як домінування у людини духовно-моральних, інтелектуальних якостей (цінностей) над матеріальними; соціальна відповідальність як міра відповідності дій соціальних суб’єктів взаємним вимогам, діючим правовим та іншим соціальним нормам і загальним інтересам; здатність до творчої побудови і реалізації власного життєвого проекту на основі культури і загальносоціальних норм. Аналіз сучасного українського соціуму, який переживає в умовах формування інформаційного суспільства перехід до демократичної політичної системи, показує, що соціалізація індивіда відбувається під одночасною дією системи чинників. При цьому визначальними факторами виступають політико-економічні й соціокультурні процеси загальноцивілізаційного (за змістом) і глобального (за масштабами) характеру. Вони передбачають урахування щонайменше трьох ключових векторів: інноваційності, ідентичності й самоактуалізації. Ці вектори відображають сучасні цивілізаційні вимоги щодо особистості і є, на наш погляд, важливими критеріями ефективного засвоєння та подальшого розвитку індивідом соціального і культурного досвіду, трудових навичок, знань, норм, цінностей, традицій, які необхідні для формування соціальних якостей та розвитку його індивідуальності. Зміни соціально-економічних умов, утвердження ринкових відносин вимагають від особистості готовності до переходу в нові ситуації соціального розвитку або такого „вторинного” входження особистості в суспільні відносини, що обумовлює дію ресоціалізації як механізму безперервної адаптації індивіда до швидкоплинних умов зовнішнього середовища. Нові реалії українського суспільства вимагають вдосконалення процесу соціалізації індивіда, оскільки, по-перше, відсутні чіткі норми соціалізованості в українському соціумі, що пов'язано, передовсім, з втратою ідеалів радянського суспільства і розмитістю нових орієнтирів суспільного розвитку. По-друге, форми, норми і механізми соціалізації суттєво трансформуються у зв'язку з переорієнтацією на цінності інформаційного суспільства. Відтак, соціалізаційні процеси в українському суспільстві протікають специфічно: з одного боку, існує сформована (за попередній період) система включення особистості в суспільні відносини, з іншого – означена система суперечить уявленням, ідеалам і цінностям нинішнього молодого покоління, яке активно включається в інформаційні процеси. Прогнозуючи перспективи соціалізації індивіда в умовах сучасної України, необхідно враховувати не тільки аспекти динаміки, інноваційності й відкритості змінам. Не менше значення мають питання спадкоємності, інкультурації, культурної ідентичності, включення в сферу національного буття й національних цінностей. У контексті зазначеного соціалізація індивіда в українському суспільстві має відбуватися на основі чітко визначених пріоритетів і цінностей національного виховання з урахуванням світового досвіду, а інтегруючим підгрунтям оптимізації означеного процесу може і повинна виступати концепція державницької ідеології. |
