Дисертаційна робота спрямована на вирішення актуального клінічного завдання, що забеспечує ефективну діагностику та лікування хворих з ускладненими формами хронічного панкреатиту. На підставі проведеного дослідження розроблено найбільш оптимальний алгоритм обстеження хворих із клінічними проявами хронічного панкреатиту та обґрунтовано вибір лікувальної тактики. Проведені спеціальні дослідження стану всмоктування білків, жирів та вуглеводів дозволили уточнити їх залежність від форми ускладнення хронічного панкреатиту і методів операції та окреслити реабілітаційні заходи, що покращують якість життя хворих. 1. Ускладнені форми хронічного панкреатиту потребують хірургічної корекції та реабілітаційного лікування. Розроблений діагностичний алгоритм, який включає комплексну оцінку клінічної картини захворювання, дані сонографічних, ендоскопічних та томографічних методів дослідження для виявлення органічного ураження залози та еластази-1 для дослідження активності запального процесу, дозволяє у 97% випадків точно сформулювати діагноз і обґрунтувати тактику лікування хворого. 2. Основними формами ускладнень хронічного панкреатиту є обструктивні процеси у протоковій системі залози та кістозні утворення, наявність яких проявляється диспепсичним синдромом у 71,4% хворих. Виразність диспепсичного синдрому залежить від комбінації провідних і додаткових механізмів порушення перетравлення та всмоктування білків, жирів та вуглеводів. Але, у хворих, що спостерігалися, ведучим був панкреатогенний тип порушень, який займав 73% у хворих з обструктивним панкреатитом та 38% у хворих з кістою підшлункової залози. 3. За наявністю дилатації головної панкреатичної протоки та кістозних утворень підшлункової залози показано хірургічне лікування, обсяг якого повинен включати декомпресію протокової системи або внутрішнє дренування кісти. Зовнішнє дренування порожнинних утворень у 32% випадків супроводжується рецидивом захворювання і необхідністю повторних операцій. 4. Оцінка впливу методу операції на стан перетравлення та всмоктування білків, жирів та вуглеводів дозволила встановити: - зовнішнє дренування кісти не коригує характер і глибину порушень. Цей тип операції є „невигідним” з точки зору хірургічної корекції синдрому порушеного травлення та залишає панкреатогенну складову на рівні 70%. - цистоєюностомія призводить до ефективної корекції панкреатогенного механізму порушення перетравлення та всмоктування до рівня 35%, в чому й полягає цінність цієї операції у функціональному плані; - поздовжня панкреатоєюностомія призводить до трансформації панкреатогенного типу, що займає 63% у загальній структурі синдрому порушеного всмоктування, в більш легку форму за рахунок компенсації порушення перетравлення та всмоктування тригліцеридів; - панкреатодуоденальна резекція підшлункової залози суттєво поглиблює і ускладнює механізми перетравлення та всмоктування практично всіх компонентів обміну, збільшуючи вплив панкреатогенного типу до 83%. 5. Визначені зміни індексу інсулінорезистентності у хворих з хронічним обструктивним панкреатитом з 3,17±0,47 перед операцією до 4,02±0,42 після операції дає можливість прогнозувати вірогідність розвитку цукрового діабету у віддаленому післяопераційному періоді незалежно від способу хірургічної операції. 6. Обгрунтований підхід до вибору способу операції у хворих з ускладненими формами хронічного панкреатиту дозволив знизити післяопераційну летальність до 0,9% та післяопераційні ускладнення до 5,8%. | 