На підставі теоретичного дослідження та емпіричної перевірки основних положень роботи щодо характеру використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання або механізму психологічного захисту можна зробити наступні висновки. 1. Почуття гумору як багатовимірний психологічний конструкт характеризується стресозахисним потенціалом. Останній виявляється у захисті суб’єкта від негативних емоцій та станів, виникнення яких зумовлене переживанням складних ситуацій життєдіяльності. Рівень травмуючого впливу ситуації на суб’єкта залежить від її когнітивної оцінки, і саме почуття гумору здатне на неї вплинути. 2. Спираючись на теорію формування внутрішнього світу особистості та визначення його складових, можна виявити потенціал почуття гумору як ресурсу стресоподолання. Запропонована в дисертації модель вивчення стресоподолаючої ролі гумору дозволяє простежити, яким чином гумор виконує всі функції, що декларуються: захисту від негативних переживань (тривоги, страху, гніву, фрустрації, негативного афекту, заздрощів тощо), зниження значущості психотравмуючих обставин і розвіювання ілюзій, сублімованого протесту, здобуття визнання й поваги з боку значущих інших. Обраний нами підхід дозволяє поєднати різноманітні класифікації видів та стилів гумору, що існують (самопідтримувальний або афіліативний, етнічний гумор або когнітивний гумор ситуації), за критерієм притаманності їм стресозахисного та стресоподолаючого потенціалу. 3. Реакція на зовнішні обставини, опосередкована зверненням до почуття гумору, може виявлятися у двох видах: психологічному захисті або психологічному подоланні. У першому випадку використання гумору відбувається як результат дії несвідомого, тому суб’єкт не дає належної оцінки адаптивній ролі гумору в опануванні власних негативних переживань. У другому випадку суб’єкт свідомо звертається до гумору як ресурсу подолання стресу, про що свідчить визнання ним ролі гумору як засобу опанування деструктивних емоцій та думок. 4. Емпіричне вивчення особливостей використання почуття гумору як ресурсу стресоподолання у вітчизняній науці ускладнювалось відсутністю відповідного психодіагностичного інструментарію. У рамках даного дисертаційного дослідження ця проблема була вирішена шляхом здійснення первинної адаптації на українській вибірці двох опитувальників відомого канадського фахівця у галузі психологічних досліджень гумору R.Martin – „Опитувальника стилів гумору” та „Шкали використання гумору як ресурсу стресоподолання”. Отримані нами показники ретестової надійності, надійності паралельних форм, внутрішньої узгодженості та конструктної валідності тестів дозволяють стверджувати придатність обох опитувальників до використання. 5. Усвідомлення ролі почуття гумору як ресурсу психологічного подолання є свідченням у цілому більш успішного функціонування людини як суб’єкта життєдіяльності, більш повного прийняття та розуміння себе, своїх прагнень і спонукань. Така ідея знайшла емпіричне підтвердження отриманим нами в ході дисертаційного дослідження даним. Згідно з ними, особи, які свідомо звертаються до гумору як допоміжного засобу подолання стресу, характеризуються адекватною самооцінкою, відкритістю новим міжособистісним стосункам і новому досвіду, емоційною стабільністю й толерантністю, сумлінним ставленням до власного життя та схильністю до експериментування й пошуку альтернатив. Вони використовують конструктивні стилі гумору (афіліативний та самопідтримувальний), не вдаються до неконструктивних стратегій психологічного подолання (уникнення та нерелевантної поведінки), несвідомо налаштовані на пошук компромісу в конфлікті та характеризуються високим рівнем стресостійкості. На противагу їм, особам, які використовують почуття гумору з іншою метою (наприклад, для психологічного захисту або привертання уваги оточуючих), притаманний високий рівень нейротизму та тривожності, неадекватна самооцінка та низький рівень самоконтролю, ригідність у поведінці за складних умов, низький рівень стресостійкості. Такі особи переважно застосовують неконструктивні стратегії психологічного подолання й характеризуються підсвідомою агресивною позицією в ситуації конфлікту. Подібні риси можуть, у свою чергу, свідчити про переживання цією групою осіб низки невирішених внутрішньоособистісних конфліктів. 6. В ході дослідження було здійснено первинні спроби вивчення феномену „акторської самопрезентації”. На репрезентативному матеріалі було доведено, що назване явище полягає у використанні енергійними, домінантними, імпульсивними та експресивними особами всіх стилів гумористичної поведінки. Остання має за мету розв’язання проблеми конфліктності й непослідовності образу „Я”, привернення уваги й здобуття визнання оточення та пояснення й спрощення загрозливого навколишнього світу. 7. Особи, які обирають гумор як власну професію, характеризуються порівняно більш високим рівнем інтроверсії та часто вдаються до свідомого глузування з себе з метою привернення уваги оточуючих, що було зареєстровано в ході емпіричного дослідження на прикладі значущих розбіжностей між групами досліджуваних у використанні самопринизливого гумору. Подібні факти свідчать про тенденцію, з одного боку, концентруватись на внутрішньому переживанні проблем, а з іншого – опрацьовувати проблеми шляхом самоглузування й самоприниження. 8. Представники технічних професій частіше за гуманітаріїв звертаються до виявлення агресивного гумору, що становить ритуалізовану частину їхньої професійної самосвідомості та підтримується на ціннісному рівні. Перспективи подальших досліджень. Одним з важливих шляхів подальшого вивчення обраної проблематики є використання зовнішньої оцінки – наприклад, за допомогою методу соціометрії. Потребує подальшого детального вивчення проблема з’ясування причин звернення суб’єкта до самопринизливого гумору, зокрема, у світлі тих неоднозначних функцій, що він виконує. Перспективним напрямом дослідження може бути акторська або театральна самопрезентація, ідентифікована як предмет психології особистості лише нещодавно. Здається доречним розподілити види гумористичного змісту, створюваного особами, що вдаються до акторської самопрезентації, в залежності від того, на яку відповідну реакцію він націлений: агресію й обурення або, наприклад, співчуття. Важливим вважається подальше вивчення питання адаптивної цінності гумору на різних етапах перебігу стресової реакції та в різних сферах активності особистості. Чіткішу картину ресурсних властивостей гумору могло б надати застосування у дослідженні більш диференційованої моделі стратегій психологічного подолання. Безумовно, необхідною є стандартизація обох адаптованих опитувальників і пошук меж гендерних та вікових норм. |
