Анотація до роботи:

Стасюк Г.Є. Освіта як чинник державотворення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.10. – філософія освіти. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2008.

Дисертацію присвячено осмисленню теоретико-методологічного аспекту освіти як чинника державотворчих змін. Аналізуються форми соціального вияву освіти: як складової, чинника та результату політичних змін. На основі здійсненого аналізу методологічних підходів до вивчення, з одного боку, політичних змін, з іншого – до освіти як цілісної соціальної системи розкрито сутність освіти як суспільного інституту. Розглянуто цілі і задачі освітньої модернізації в залежності з динамікою політичного життя. Досліджено соціально-політичний контекст функціонування та розвитку освітньої політики. Виявлено та проаналізовано організаційно-правові та управлінські проблеми розвитку освітньої політики України.

Обґрунтовано твердження про те, що створення демократичної, соціальної, правової держави виступає найважливішим чинником формування та реалізації сучасної освітньої політики в Україні. Визначено головні, найбільш перспективні напрямки підвищення ефективності освітньої діяльності. Запропоновано пропозиції і практичні рекомендації щодо можливості використання історичного досвіду з метою комплексного реформування освітньої галузі.

Дисертаційне дослідження, в якому на основі порівняльного застосування різних методологій здійснено філософський аналіз основних характеристик освіти як впливового чинника процесу державотворення та політичних змін, дає можливість сформулювати такі основні висновки:

1. Проблеми освіти починаються за межами системи освіти, її реформування можливе лише у контексті комплексного аналізу соціокультурних, економічних, політичних процесів у державі і суспільстві.

2. Аналіз наукової літератури з теми нашого дослідження виявив, що наявна велика кількість джерел з проблеми не забезпечує її комплексного бачення, сучасні вітчизняні та зарубіжні автори переважно розглядають тільки окремі складові освіти як детермінанти державотворчих процесів.

3. Освіта й наука виступають серцевиною політичної трансформації, у значній мірі визначають її сутнісні характеристики та забезпечують поступальний розвиток суспільства.

4. Ефективність управління інноваціями в освіті залежить від рівня психологічної готовності учасників освітнього процесу до управлінської діяльності. Психологічна готовність суб’єкта навчально-виховної діяльності до управління інноваційними змінами в освіті – це комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених психологічних якостей, система його настановлень, які забезпечують успішну взаємодію всіх суб’єктів управлінської діяльності та ефективність управління в цілому.

5. Необхідна визначеність щодо параметрів децентралізації освіти, встановлення своєрідних меж ефективності, у яких керівні та управлінські ланки різного рівня здатні ефективно та легітимно здійснювати свої функції, відмова від домінування держави в освітній політиці, зростання активності інших її учасників.

6. Змістом державно-громадського управління освітою є діяльність його суб’єктів за двома напрямами:

перший – забезпечення функціонування освітньої сфери: участь у підготовці, прийнятті та реалізації нормативно-правової бази; взаємодія державних органів і громадських об’єднань та організацій, які сприяють гармонізації, гуманізації та громадсько-правовому закріпленню різноманітних організаційних та організаційно-правових форм взаємовідношень учасників навчального процесу; залучення в освіту сил і засобів юридичних та фізичних осіб;

другий - передбачає розвиток системи освіти; розроблення та реалізацію відповідних програм, які спрямовані на її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої діяльності; підготовку, прийняття і введення в дію нормативних документів щодо стимулювання діяльності закладів освіти та органів управління ними.

7. Пріоритетними напрямками діяльності у сфері освіти і науки в вищих навчальних закладах, державного управління ними, на найближчий період повинні стати:

- забезпечення європейського рівня якості і доступності освіти;

- поглиблення духовної зорієнтованості освіти;

- демократизація освіти;

- посилення соціального благополуччя науковців, педагогів і студентів;

- розвиток суспільства на основі нових знань.

8. Реформування освіти повинно базуватися на таких трьох основних компонентах:

По-перше, комплексний ґрунтовний аналіз всього соціокультурного контексту освіти в розрізі українських державотворчих цілей. Основною ідеологічною платформою освітньої модернізації повинна бути україноцентрична парадигма.

По-друге, перехід від розмов до практики конкретних дій. У цьому контексті важливо приділити увагу розвитку третього сектору, зокрема:

стимулювати активну участь громадськості в розробці та реалізації освітніх проектів та програм;

забезпечити контроль громадськості за реалізацією державної освітньої політики на всіх рівнях;

інтенсифікувати запровадження прогресивного педагогічного досвіду через наявні демократичні інституції.

По-третє, потрібно працювати на перспективу, з випередженням. Це й стосується інформатизації освіти, і нових підходів до організації навчально- виховного процесу, і взаємовідносин між студентами та викладачами.

9. Основними складниками вирішення проблеми реформування освітньої сфери є: приведення системи освіти у відповідність до європейських норм і стандартів; прискорення входження України до Болонського процесу, а в перспективі – виходу за його межі, входження у світовий освітній простір; впровадження безперервності освіти, створення можливостей для реалізації права громадянина здійснення освіти впродовж життя; інтенсивне впровадження в систему освіти сучасних інформаційних технологій та мовних стратегій; створення ринку освітніх послуг та забезпечення рівного доступу до нього; фундаменталізації освіти на основі поглиблення її зв'язків з наукою та соціальною практикою; підвищення якості освітніх послуг, забезпечення конкурентоздатності освіти у європейському освітньому просторі; інтеграція системи освіта-наука-практика тощо.

Публікації автора:

1.Стасюк Г.Є. Освіта як політичний чинник державотворення // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. – Випуск 11 (24). – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – С. 217-220.

2.Стасюк Г.Є. Освіта та наука як основа механізму трансформаційної динаміки українського суспільства // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2007. – Т. 15-16. – С. 190-192.

3.Стасюк Г.Є. Громадянська освіта як важлива складова процесу формування політичної свідомості молодого покоління // Гілея. Збірник наукових праць. – К., 2007. – Вип. 7. – С. 138-143.

4.Стасюк Г.Є. Розвиток освіти в «організованому суспільстві»: українські реалії та перспективи // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – Випуск 62. – С. 52-58.

5.Стасюк Г.Є. Політичний вимір освітніх реформ // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – Випуск 71. – С. 114-121.

6.Стасюк Г.Є. Змістовне навантаження поняття «освіта»: ретроспекція і сучасність // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – Випуск 72. – С. 68-76.

7.Дзвінчук Д., Стасюк Г. Право на освіту. Між деклараціями й практикою // Віче. – 2007. – Черв. – № 11. – С. 29-32.