Дисертаційне дослідження, в якому на основі порівняльного аналізу можливостей і меж застосування різних філософських методологій здійснено прагматичний аналіз основних характеристик освіти як чинника соціальних змін, дає можливість сформулювати такі основні висновки: Освіта – це цілісний і водночас складно організований соціальний феномен, який розглядається з позицій теорії соціальної дії та теорії комунікації дає можливість виявити характеристики освіти як чинника соціальних змін. На основі поєднання елементів інституційно-системного підходу з базовою прагматичною інтерпретацією теорії соціальної дії здійснено внесок у розвиток теорії комунікації завдяки переосмисленню ідеї ціннісної регуляції соціальних змін. Зокрема, освіта розглядається не лише як специфічний різновид соціальної дії, але значною мірою як модель соціальної дії та комунікації, як такої – освіта постає як соціальна творчість, в тому числі і в розумінні творення нових знань (залученість науки у вищу освіту), і в розумінні інституційної творчості (реформування існуючих інститутів і започаткування нових). Така націленість освіти на результат найбільш адекватно відтворюється на базі філософії прагматизму як методології. Освіта є складним соціокультурним феноменом, що постає як еволюційний процес, як специфічний соціальний вплив, а також як соціальний інститут. В залежності від форми свого соціального вияву, освіта постає як складова, чинник та результат соціальних змін. Встановлено, що теоретичні пошуки рухались до більш глибокого усвідомлення суспільства як самобутньої системи і розуміння соціальних змін як системних змін, які залежать від діяльності й взаємодії людей. Оскільки соціальні зміни – це результат людської діяльності, то значну роль відіграють інтелектуальні якості людини, її освіченість, усвідомлення інтересів, цінностей, індивідуальних та суспільних цілей. Сучасні еволюціоністські соціальні теорії змінюють акценти в поясненні соціальних змін на зростання ролі знань, інтелекту, духовних цінностей та потреб, які стають керівною силою суспільних процесів. Таким чином, соціальні зміни – це щоденний постійний процес трансформації в організації суспільства, образі мислення та зразках поведінки його членів. Водночас, це історично-об`єктивний процес, спосіб існування суспільств, який має конкретно-історичне вираження, що проявляється в змісті, формі, темпі змін. Здійснюється критика положень, у яких соціальні зміни розглядаються, як переважно незалежний, зверхній щодо індивідів процес, і наголошується, що вирішальне значення належить людині. Відповідно, і соціальні зміни, і прогрес розуміються як результат творчості та активної людської діяльності, що формується “в” та “завдяки” освіті. В результаті порівняльного аналізу провідних методологічних підходів до вивчення, з одного боку, соціальних змін, з іншого – освіти як цілісної соціальної системи, визначено філософію прагматизму як методологію, що дозволяє вдало сполучати адекватне пізнання освіти як чинника соціальних змін. Освіта розглядається як така складова соціальної еволюції, яка дозволяє надавати їй певної спрямованості за рахунок розгляду освіти як форми соціального впливу. Освіта виступає знаряддям для зміни дійсності, опанування ситуацій та коригування суспільного ладу. Провідну роль у розвитку й вдосконаленню індивіда відіграє освіта, яка своїми цілями ставить формування нового типу суб`єктивності. Завданням освіти стає формування усвідомлення індивідами процесів соціального розвитку, теоретичного осмислення майбутнього та перетворення його на об`єкт практичної дії. Необхідною ознакою переходу до постіндустріалізму є зміна панівної соціально-філософської парадигми – з інституційної на особистісно-орієнтовану. Мова йде не про відмову від освіти як соціального інституту, але про домінування інноваційності над традиційністю у функціонуванні системи освіти. Суттєві відмінності між інституційною парадигмою освіти та особистісно-орієнтованою парадигмою конкретизується завдяки запропонованому у дисертації методологічному розрізненню між факторним суб`єктивізмом та факторним об`єктивізмом. Факторний об`єктивізм розглядає у якості чинників соціальних змін лише об`єктивні характеристики освіти, оперує переважно поняттям “причина”, а факторний суб`єктивізм наголошує на суб`єктивних джерелах соціальних змін, на понятті “вплив”, а саме на зміні пріоритетів у освіті – з ретрансляції знань на формування нового творчого пошуку і відкриття нових знань в освіті. Факторний суб`єктивізм в дослідженні освіти як чинника соціальних змін являє собою необхідну складову всіх основних версій теорії постіндустріального суспільства. Постіндустріальне суспільство можна назвати переходом до цивілізації, продуктивною основою якої стає освіта та освічена людина. В постіндустріальному суспільстві освіта займає провідну роль, і перехід від індустріальної цивілізації до постіндустріальної значним чином може бути прискорений змінами в освіті. Подолання старих основ соціуму може бути здійснено не лише через трансформації соціальних структур, а передусім внаслідок духовної й інтелектуальної еволюції індивідів, які складають дані структури. Парадигма, побудована на засадах факторного суб`єктивізму, дає відповідь на питання про новий образ людини як результат освіти, така освіта спрямована на формування, передусім, творчої, інноваційної, всебічно розвиненої особистості. Особистісне вдосконалення та розвиток творчих здібностей є найбільш важливими якостями для постіндустріальної економіки та цілісного життя. За таких умов освіта змінює характер своєї основної соціальної функції – соціалізація членів суспільства (первинна та вторинна соціалізація) забезпечуються не завдяки соціально-консервативній функції, а завдяки соціально-інноваційній функції освіти. Саме в цьому проявляється основна роль освіти як чинника соціальних змін і в такій якості освіта постає одним із центральних чинників глобальних процесів. Інноваційний та соціально-креативний характер сучасної освіти є реалізацією її антропологічної сутності і конкретизується завдяки винесенню на перший план повсякденного освітнього процесу аксіологічної та праксеологічної складової освіти. Передусім, мова йде про можливість впливу індивідів на перебіг комунікації у сфері освіти, і ширше – в суспільстві, завдяки корективам ціннісних засад комунікації як їх параметру порядку. Побудова ідеальної моделі майбутньої людини грунтується на здійсненому аналізі перспектив розвитку суспільства в цілому та вимог, які воно буде ставити перед людиною. Освіту слід розглядати як спосіб становлення, реалізації нової людини, розвиток якої грунтується на розкритті всебічності, багатогранності, багатстві всіх її здібностей, можливостей, талантів, ресурсів і потенцій. Антропологічний зміст зводиться, насамперед, до утвердження людської неповторності, тобто того, що ми визначаємо як особистісне начало у людині. Головним результатом нової парадигми освіти повинна бути людина – суб`єкт всебічних та цілісних суспільних процесів. Критерієм освіти, вибудованої на принципах прагматизму, стане людина, яка адекватно розуміє всі реальні суперечності дійсності і здійснює необхідні для їх розв`язування практичні дії. |
