Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Соловій Уляна Василівна. Оцінно-образна номінація у структурі художнього тексту (на матеріалі української "малої прози" кінця ХІХ - початку ХХ століття): дисертація канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2003.



Анотація до роботи:

Соловій У.В. “Оцінно-образна номінація у структурі художнього тексту (на матеріалі української “малої прози” кінця XIX – початку XX століття)”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2003.

У дисертації окреслено лінгвістичний статус категорії оцінки, з’ясовано її сутність і структуру, проаналізовано основні класифікації типів абсолютної оцінки, розкрито прагматичну зумовленість функціонування власне оцінних та контекстуально оцінних номінацій у кваліфікативних мовленнєвих актах. На основі ґрунтовного вивчення фактичного матеріалу (картотека налічує близько 6000 найменувань з конотативною оцінною семою) здійснено комплексний системний аналіз оцінно-образних номінацій з урахуванням їх структурно-семантичних, комунікативно-функціональних особливостей; встановлено співвідношення об’єктивного (деонтичного, ознакового) та суб’єктивного (аксіологічного, власне оцінного) факторів оцінки у процесі активізації конотативних сем позитивного чи негативного характеру; з’ясовано роль внутрішньої форми слова як імпліцитного вияву оцінності. У дисертації проаналізовано ілокутивні функції, що актуалізуються оцінно-образними номінаціями. Згідно з результатами аналізу текстів “малої прози” кінця XIX – початку XX століття, доведено, що оцінно-образні найменування як стрижневі елементи окремих мовленнєвих актів і художнього тексту в цілому є характеризуючими, образотвірними компонентами, засобами текстотворення й структурування, а також індивідуалізації авторської манери письма.

У дисертації представлене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми “Функціонально-комунікативна спрямованість оцінки і художній текст”, що виявляється у прагматичному аналізі власне аксіологічних та контекстуально аксіологічних номінацій як стрижневих, смисловизначальних, характеризуючих, образотвірних компонентів кваліфікативних мовленнєвих актів й аксіологічних текстів у цілому.

1. Оцінка як універсальна лінгвофілософська категорія пройшла тривалий шлях становлення, формування та розвитку. Починаючи з найзагальніших уявлень про добро і зло з часів античності та давніх слов’ян, наступного розширення аксіосемантики та вдосконалення мовленнєвих форм її вираження (піфагорійці, платоніки, Аристотель), розгляду оцінки у концептуальному аспекті (класичний період західноєвропейської філософії), – формування кваліфікації завершилося виникненням функціонально-комунікативного, прагматичного підходів до аналізу аксіологічних понять (післямурівський період західноєвропейської філософії), запровадженням культурологічного, етнолінгвістичного, логіко-психологічного принципів розгляду кваліфікативних явищ (теперішній етап розвитку вітчизняного та зарубіжного мовознавства).

У сучасний період кваліфікація трактується як граматикалізована філософська категорія, що виявляється на різних рівнях системи мови; має універсальну структуру (аксіологічну модальну рамку), зумовлена властивостями об’єкта настільки, наскільки експлікується ними; явно чи приховано репрезентується окремими номінаціями, мовленнєвими актами та цілими текстами різноманітного стилістичного спрямування; у художньому тексті є смисловизначальним, образотвірним та текстоструктурувальним засобом.

2. Оцінка, розглянута в такому аспекті, вже не може сприйматися лише на формально-семантичному рівні. Її розкриття вимагає інтегративного (інтерпарадигматичного) підходу, суть якого полягає у синтезуванні різних поглядів на лінгвістичний об’єкт з метою окреслення його концептуального, логіко-семантичного, психологічного і функціонального вимірів, що стосується і виділення окремих класифікацій оцінних значень. Як показали результати дослідження, для всебічного висвітлення ролі і значення оцінно-образних номінацій у процесі породження, структурування та інтерпретації художнього тексту найдоцільніше використовувати поділ кваліфікативних найменувань на власне оцінні та контекстуально оцінні, оскільки саме прагматичний принцип класифікування найчіткіше репрезентує текстові можливості оцінно-образних номінацій, їх високий значеннєвий потенціал та гнучкість аксіосемантики.

3. Функціонуючи у художньому тексті, будь-яка кваліфікативно маркована лексема відтворюється в аксіологічній структурі, що маніфестується оцінною модальною рамкою з явно вираженими та прихованими компонентами. Одним із найважливіших експліцитно-імпліцитних компонентів аксіологічної рамки є суб’єкт кваліфікації. У дисертаційному дослідженні виявлено 13 форм реалізації аксіологічного суб’єкта в окремих комунікативних ситуаціях, що сприяє формуванню різних типів оцінки, індивідуалізації та експресивізації мовленнєвих актів. Тісна взаємодія суб’єкта оцінної модальної рамки з суб’єктом денотативної структури, суб’єктом мовлення та суб’єктом “користі” виявляє у межах текстів “малої прози” кінця XIX – початку XX століття різні види семантичної трансформації; процес неоднозначного оцінювання об’єкта з боку кількох суб’єктів, що є принциповою особливістю оцінки в цілому, дозволяє поєднувати характеристики з протилежними знаками, створюючи тим самим ефект аксіологічної суперечки.

4. Загальнооцінні найменування хороший (гарний) і поганий та їх синоніми як полісемантичні різновиди оцінно-образних номінацій виражають аксіологічний підсумок або співвідносяться з окремою ознакою об’єкта, що оцінюється. Прагматично зумовлюючись окремими комунікативними ситуаціями, вони виконують в аналізованих текстах “малої прози” кінця XIX – початку XX століття такі функції: 1) характеризуючу; 2) заміщувальну (кореферентну); 3) конденсаційну. Прагматична зумовленість аксіологічних найменувань холістичного виду виявляє різний ступінь градації позитивної чи негативної ознаки у відповідних контекстах, регулює частотність вживання їх синонімічних варіантів. Згідно з результатами дослідження, доведено, що частотність використання загальнооцінної номінації хороший (гарний) та її синонімів є значно вищою, ніж загальнооцінних найменувань негативного характеру (65 семантичних різновидів (63,1%) і 390 вживань (77,5%) лексеми хороший; 18 семантичних варіантів (17,5%) і 80 вживань (15,9%) лексеми поганий). Це пояснюється існуючою в суспільстві тенденцією до позитива, що активізує розвиток і використання лексики, яка займає “позитивну” позицію на кваліфікативній шкалі.

Найбільша кількість холістичних оцінно-образних номінацій з різним ступенем градації позитивної ознаки наявна у текстах О.Кобилянської та А.Тесленка. Ідіостиль письменниці характеризується детальними експлікаціями аксіологічних найменувань на позначення зовнішності індивіда крізь призму психологічних особливостей його внутрішнього світу (риса модерної течії в українській літературі, що маніфестує формування модерної української свідомості та розрив із романтичною народницькою культурософією). Манера письма А.Тесленка вирізняється репрезентацією позитивних загальнооцінних найменувань, які характеризують суто зовнішність персонажів або виконують функцію заміщення частковоаксіологічних значень. Це зближує його стиль зі стилем письменників – представників “народницького” реалізму з виразними рисами етнографізму та “ідилічного” сентименталізму (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, М.Костомаров, Ю.Федькович та інші), у творах яких холістичні номінації часто не мали вагомого змістового навантаження, а використовувалися як традиційні “супроводжувачі” наскрізь позитивних характеристик персонажів з відповідним зниженням рівня їх аксіологічної значущості як засобів характеро- та образотворення.

5. Включення оцінно-образних номінацій у комунікативний акт передбачає актуалізацію двох чинників, які одночасно є і компонентами аксіологічної структури найменувань: об’єктивного та суб’єктивного. У структурі художнього тексту (в аналізованих текстах зокрема) вони взаємодіють, є контекстуально зумовленими. Процеси взаємозаміщення кваліфікативної та денотативної номінативних структур, явища нейтралізації оцінних та деонтичних значень сприяють виявленню глибинних текстових смислів, визначають спрямування сюжетної лінії, активізують характеро- та образотворення, розкриття імпліцитних текстових потенцій та експлікацію прихованих сем лексико-семантичного поля ключових найменувань.

6. Одним із вагомих імпліцитних виявів оцінності номінації є її внутрішня форма – первинна ознака, закладена в основу найменування у процесі його творення. Активізуючись у відповідному контексті, внутрішня форма слова може викликати позитивні чи негативні за емоційним сприйняттям асоціативно-образні уявлення і бути основою конотації. На текстовому рівні вона часто є імпліцитним виявом кваліфікації, точкою відштовхування у процесі розширення значеннєвого обсягу номінації. Аналіз текстів “малої прози” кінця XIX – початку XX століття засвідчив, що, активізуючись, внутрішня форма оцінно-образних номінацій сприяє модифікації своєрідних асоціативно-образних сценаріїв, “текстів-вірогідностей” чи “передтекстів”, виконуючи тим самим прогнозувальну функцію. Коливання аксіосемантики, що відбуваються в її межах, виявляють приховані смисли, які репрезентують взаємостосунки героїв, їх внутрішній світ; вони здатні “передбачати” основні напрямки розгортання тексту, а також сприяти виявленню його естетичної вартісності.

7. Максимально реалізуючись у кваліфікативних мовленнєвих актах текстів“малої прози” кінця XIX – початку XX століття, оцінка виконує особливого виду ілокутивні функції, які передбачають модифікацію відповідної емоційної реакції адресата повідомлення, а також формують цілісність та зв’язність художнього тексту. Це такі функції аксіологічних висловлювань: 1) акумуляційна; 2) евфемізаційна; 3) дисфемізаційна; 4) експресивізаційна; 5) трансформаційна. Однак в аналізованих текстах оцінно-образні найменування найчастіше репрезентують синтез зазначених функцій, комплексність дії яких передбачає глибше мотивування образів, повніше виявлення аксіосемантичного потенціалу тексту та “гібридизацію” його змісту. Процес втрати мовленнєвими актами аксіологічної інформативності зумовлює їх трансформацію і зміну виконуваних ними функцій на функції модальностей інших типів (схвалення, заохочення, комплімент, осуд, задоволення чи невдоволення), передбачаючи тим самим відповідну позицію оцінно-образних номінацій у структурі висловлювань.

Крім традиційних для будь-якої аксіологічно маркованої лексеми функцій репрезентації та ідентифікації об’єкта, у аналізованих текстах “малої прози” кінця ХІХ – початку ХХ століття оцінно-образні найменування виконують роль конденсаторів змістової інформації, виступають образотвірним засобом, здатні окреслювати основну дотекстову ідею; вони сприяють тому, що невеликі за обсягом тексти передають високу концентрацію, динамізм почуттів та дії. Збільшення семантичного навантаження на аксіологічні номінації викликає згущення художнього простору, ущільнення сюжету, підсилення ваги індивідуального, суб’єктивного світосприймання героїв. Оцінно-образні найменування не тільки конструюють єдність, внутрішню цілісність аналізованих текстів, а й забезпечують їх глибшу інтерпретацію, виявлення латентних значень, здатних залишатися інваріантними при будь-яких текстових трансформаціях.

Публікації автора:

1. Інтродуктивна номінація і художній текст (на матеріалі новел Василя Стефаника) // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – Випуск 4. – Івано-Франківськ, 1999. – С.130–135.

2. Національна ідея та родинні стосунки: від суперечності до гармонії інтересів (на матеріалі новели В.Стефаника “Марія”) // Українська національна ідея. – Львів, 2000. – С.59–64.

3. Об’єктивний та суб’єктивний фактори оцінки у художньому тексті (на матеріалі новели В.Стефаника “Пістунка”) // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – Випуск 5. – Івано-Франківськ, 2000. – С.131–135.

4. Внутрішня форма номінації як імпліцитний вияв оцінності у художньому тексті (на матеріалі твору В. Винниченка “Уміркований” та “щирий”) // Літературознавчі студії. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – С. 307–312.

5. Ілокутивна функція оцінних номінацій у художньому тексті (на матеріалі новели О.Кобилянської “Жебрачка”) // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Випуск 106. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 139–144.

6. Функціональне навантаження оцінних номінацій у художньому тексті (на матеріалі новели О.Кобилянської “Природа”) // Збірник наукових праць. Українське і слов’янське мовознавство. – Випуск 4. – Ужгород, 2001. – С. 119–121.

7. Оцінно-образна номінація у художньому тексті (на матеріалі етюду М.М.Коцюбинського “Невідомий”) // Вісник. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – Випуски 12–13. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002.– С.48–52.

8. Внутрішня форма оцінно-образної номінації як засіб вираження християнської моралі (на матеріалі новели В.Стефаника “Злодій”) // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С.119-123.