Ретроспективний аналіз свідчить, що такі проблеми, як існування державного боргу, бюджетний дефіцит, централізована виробнича інфраструктура, недостатня увага субсидіюванню приватного сектора економіки накопичувались поступово, ще за часів існування колишнього СРСР. Проблемним моментом лишалась несистемність підходу до реформ, оскільки реформування податкової системи в напрямі зниження податкового тиску, зниження інфляційного потенціалу не супроводжувалось відповідним зниженням видатків, запровадженням системи неемісійного обслуговування державного боргу. Система управління місцевими бюджетами призвела до того, що вони виявились причиною розкручування бюджетного дефіциту внаслідок непрозорого планування видатків. Крім того, спостерігалися часті зміни в системі оподаткування, високий податковий тиск на підприємства, монополізація виробництва. Основні прорахунки в розбудові сучасної податкової політики, зокрема: значне навантаження на суб’єкти господарювання, значні нарахування на фонд оплати праці, часта зміна об’єктів, баз і періодів оподаткування, надмірна кількість податкових пільг, що створила нерівні умови для господарювання, можна було побачити ще в 1996 році. Перераховані проблеми призводили до того, що відповідно й видаткові потреби держави не могли бути профінансовані в достатньому обсязі, створювався значний неофіційний сектор економіки, відбувалося виникнення масових факторів ухилення від оподаткування, затримки податкових надходжень, виникала додаткова потреба в кредитних ресурсах, розкручувалася боргова піраміда. Вивчення досвіду зарубіжних країн, що стикалися з подібними проблемами, свідчить, що в процесі реформування економіки східноєвропейські країни - Польща, Чехія, Словенія, Угорщина - для подолання бюджетного дефіциту використовували такі методи: скорочення видатків, а саме бюджетних дотацій підприємствам, суттєве зменшення інвестиційних та оборонних витрат, зменшення кількості пільг, введення спеціальних податків, підвищення податків. Однак, як свідчить досвід реформ у цих країнах, невиважена податкова політика, пов’язана з підвищенням податкового тиску, дає очікуване збільшення доходів тільки на дуже короткий термін, а потім об’єктивно призводить до зменшення доходів підприємств і спроб уникнути сплати податків, що у свою чергу скорочує доходи. Досвід цих країн свідчить, що подолати подібне становище можна тільки за рахунок відродження виробництва, розвитку приватного сектора, шляхом зниження податкового пресу на підприємства (зменшення питомої ваги податку на прибуток підприємств за рахунок збільшення прибуткового податку), це призводить до того, що податкові доходи держави починають зростати разом із доходами підприємств. У розвинутих країнах переважають прямі податки над непрямими, значна питома вага непрямих податків характерна для країн із низьким життєвим рівнем населення. Країни, які провели успішне реформування бюджетної політики, важливу роль приділяли скороченню державних витрат, встановленню прозорого контролю в управлінні державними витратами. Ефективність державних витрат у країнах із транзитною економікою залежить від частки інвестиційних витрат. У період трансформації економіки зростала частка соціальних витрат. Питання відносно збільшення соціальних витрат вирішувалось трансформацією соціального забезпечення в соціальне страхування. Одним із головних шляхів вирішення проблеми зменшення видатків є приватизація державних підприємств, що супроводжується реструктуризацією. Вона дозволяє скорочувати видатки у вигляді дотацій підприємствам державного сектора, з одного боку, а з іншого - сприяє стабільним надходженням до бюджету у вигляді податків. Детально вивчаючи питання оздоровлення державних фінансів, необхідно приділити увагу правовій базі, на основі якої функціонує ця система. Вивчаючи це питання, ми дійшли висновку, що вадами сучасного податкового законодавства є непрозорість, неузгодженість окремих податкових законів між собою, часта їх зміна, ускладнена система документообігу, неузгодженість податкових законів з іншими законодавчими актами. Стосовно змістовної наповненості законів основними недоліками при законодавчому закріпленні податкової політики є те, що відбувається реалізація суто фіскальної функції податків, яка дестимулює розвиток виробництва. Проблема полягає також у складному оформленні процедур оподаткування. За останні роки проводилась активна робота в напрямі спрощення процедур нарахування й сплати податків малого та середнього бізнесу, однак стимулюючу дію нових законів гальмує нестабільність податкового законодавства й недотримання норм уже прийнятих законів на практиці, а також існування значної кількості пільг, що призводить до нерівномірного розподілу податкового тягаря. Основний шлях подолання подібних суперечностей – закріпити в Податковому кодексі науково-обгрунтовану політику доходів, спрямовану на максимізацію доходів господарюючих суб’єктів і доходів громадян. Існуючі проекти Податкового кодексу потребують удосконалення в частині положень про податок на реалізацію, узгодження питань гармонізації відносин між платниками податків і ДПА, врегулювання положень щодо прав платників і податкових органів. Прийняття Бюджетного кодексу в 2001, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України й місцевих бюджетів, незважаючи на деякі невиважені моменти, є значним кроком уперед у напрямі реформування бюджетної системи. У 2000-2001 рр. необхідно зазначити покращення стану приватизаційного законодавства, але водночас уряд і парламент не вирішили нагальної проблеми законодавчого забезпечення управління державним і муніципальним майном. Прийнятий Закон “Про Державний бюджет України на 2001 рік” містить важливі позитивні нововведення, а саме: він передбачає концептуально нові підходи до формування місцевих бюджетів, вирішує окремі проблеми соціального захисту, підвищення платіжної дисципліни суб’єктів підприємництва. Досліджуючи проблемні питання системи державних фінансів України в аспекті окремих складових, можна виділити окремі проблеми функціонування податкової та видаткової систем. У галузі державного бюджету України мають місце проблеми функціонування сучасних податкової та видаткової систем: у структурі податків переважають непрямі податки, що гальмує стимули до розвитку виробництва; у податковій структурі України основну фіскальну функцію відіграє ПДВ, який фактично слугує податком із реалізації, що сприяє вимиванню реальних грошових засобів з економіки й поглиблює кризу неплатежів; серед прямих податків більшу питому вагу в Україні має податок на прибуток, вадою якого є те, що він сплачується авансом не тільки за реалізовану продукцію, внаслідок цього у підприємств вилучаються обігові кошти, а менша, порівняно з розвинутими країнами, частка прибуткового податку з громадян пояснюється низькою часткою оплати праці у ВВП, низьким рівнем особистих доходів, а також високим рівнем нарахувань на заробітну плату; існує також великий податковий тиск, зумовлений в Україні великою питомою вагою нарахувань на фонд заробітної плати, що призводить до ухилення від сплати податків і гальмує підприємницьку активність; бартеризація господарських зв’язків призводить до зростання ланцюга неплатежів податків; вадою є також існування значної кількості необґрунтованих пільг, що сприяє нерівномірному розподілу податкового тягаря; складність обчислення, суперечливість і неузгодженість законів при оподаткуванні також негативно відбивається на підприємницькій діяльності; недосконалість механізмів планування, прогнозування й аналізу державних видатків, слабкість системи адміністративного контролю внаслідок чого відбувається недостатньо ефективний розподіл бюджетних коштів за напрямами використання та їх неефективне витрачання; вади системи адресності соціального захисту, існування низки нецільових субсидій; переорієнтація витрат на користь виплати заробітної плати за рахунок капітальних витрат, що негативно відбивається на виробничій сфері; існування великої кількості пільг, що частково не фінансуються; практика надання кредитів під гарантію уряду, що не повертаються, надання пільгових кредитів, дотацій субсидій і позичок господарюючим суб’єктам, що фактично спрямовуються на покриття збитків існуючих підприємств; проблема фінансування бюджетного дефіциту, як наслідок дисбалансу між доходною і витратною частиною бюджету. У галузі функціонування державних підприємств і приватизованих підприємств існують характерні для них проблеми: відсутність чіткої фінансової стратегії та маркетингової служби на підприємствах, недостатність оборотних коштів для відновлення виробництва, застарілі технології, відсутність функцій планування й прогнозування діяльності, пристосованих до ринкових умов, неефективна методологія визначення собівартості продукції, відсутність управлінського обліку. У процесі дослідження умов діяльності як приватизованих, так і державних підприємств, виявлено незначні розбіжності. Наприклад, якщо для державних підприємств доступніші кредити, то особливістю приватизованих підприємств є те, що рівень платоспроможного попиту на продукцію у них вищий. Приватизація впроваджувалась без належної реструктуризації підприємств державного сектора, тому показники діяльності приватизованих підприємств переважно нижчі ніж підприємств, що знаходяться у власності держави. Із метою вирішення зазначених проблем для комплексного оздоровлення системи державних фінансів з урахуванням основних її складових пропонується вжити конкретні заходи, зокрема в реформуванні бюджетної політики. Так, для реформування податкової політики необхідно: провести поступову реструктуризацію податкової системи в напрямі збільшення питомої ваги прямих податків порівняно з непрямими; знизити податковий тиск на підприємців і громадян шляхом зниження нарахувань на фонд заробітної плати, ставок оподаткування доходів фізичних осіб, зниження ставок прибуткового податку і ПДВ разом із поступовою відміною пільг; удосконалити механізм нарахування й сплати ПДВ; вилучити з оподатковуваної бази податку на прибуток суми, що спрямовуються на рефінансування; припинити практику податкової заборгованості перед бюджетом; максимально спростити безпосередньо процедури оподаткування для підприємців. Для реформування видаткової політики необхідно: удосконалити механізм планування видатків на основі встановлення пріоритетності державних програм і посилення контролю за використанням державних коштів шляхом використання програмно-цільового методу формування державного бюджету; здійснити поступовий перехід від державного пенсійного, соціального, медичного забезпечення до державного пенсійного, соціального, медичного страхування; запровадити систему адресності соціальної допомоги; скасувати соціально невиправдані й економічно необґрунтовані пільги; стимулювати розвиток недержавної системи соціального захисту; удосконалити структуру видатків на освіту й охорону здоров’я шляхом раціоналізації їх структури й розвитку мережі недержавних установ; відмовитись від політики надання пільгових кредитів, неповернення кредитів, дотації безнадійно збитковим підприємствам, списання або реструктуризації боргів; перейти до сучасної системи казначейства, замість використання секвестра для контролю за потоками грошових коштів; змінити структуру державних витрат шляхом збільшення витрат на капітальні вкладення; вирішити проблему бюджетного дефіциту шляхом оптимізації видаткової політики й розбудови податкової політики, спрямованої на стимулювання виробництва. Зазначені заходи реформування бюджетної політики повинні супроводжуватися заходами децентралізації бюджетної системи, для чого необхідно: оптимізувати розміри територіальної громади й інших територіальних утворень у процесі адміністративної реформи; забезпечити більш високий рівень самостійності місцевих органів влади в усіх аспектах їхньої діяльності; делегувати “згори” “донизу” завдання національного значення лише за умов їх повного фінансування з державного бюджету. Реформування управління державними підприємствами вимагає удосконалення процедури приватизації державних підприємств, а саме: посилити контроль за ходом проведення приватизації; скоротити кількість пакетів акцій, що належать державі, до оптимального рівня; законодавчо й нормативно врегулювати питання приватизації природних монополій; створити протягом найближчого часу реєстр державного майна із систематизованою інформацією про всі елементи державної власності. Необхідно провести реструктуризацію державних і приватизованих підприємств у напрямі: відновлення порушених прав акціонерів, розробки конкретної програми заходів щодо ліквідації заборгованості з оплати праці; здійснення ринкової оцінки активів підприємств, інвентаризацію майна і реструктуризації майнового комплексу підприємств; розробки цілісної фінансової стратегії підприємства; відновлення маркетингової функції на підприємствах; виявлення ключових внутрішніх і зовнішніх проблем; розробки стратегії розвитку підприємств. Заходи реструктуризації обов’язково повинні включати в себе питання децентралізації управління підприємствами як заходи оптимізації корпоративної синергії. Для успішної децентралізації необхідно виконати низку завдань і дотримуватись певних умов: визначити чітку місію стосовно кожної підприємницької одиниці підприємства; не допускати проміжних рівнів між підрозділами й головним керівництвом; залишити функції маркетингу, збуту, виробництва й розробки товарів, функції забезпечення, пов’язані з логістикою і контролем якості, а також адміністративні якості управління за підрозділами материнського підприємства, доки не з’являться суттєві втрати в синергії; наділити підрозділи реальним правом голосу при виборі менеджерів підприємства; Процес оздоровлення державних фінансів повинен запроваджуватися комплексно з урахуванням усіх наслідків змін усередині системи. | 