Як визначний драматург, актор, режисер, громадський діяч Марко Лукич Кропивницький зростав, формувався і мужнів у процесі майже півстолітньої праці над удосконаленням сюжету, образної системи, композиції й мови п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю”, що сприяло утвердженню в українській літературі й сценічному мистецтві реалістичних принципів. Уже мелодраматичний першотекст п’єси „Микита Старостенко, або Несчуєся, як лихо спобіжить” відзначається гострим морально-етичним конфліктом, який розгортається послідовно і досить чітко. Привабливою рисою твору є своєрідний етнографічний колорит, що надає йому яскравої видовищності. Проте автор почасти втрачає почуття міри в зверненні до натуралістичних деталей, сентиментально-мелодраматичних сцен, що уповільнює розвиток дії та надає композиції твору деякої громіздкості. Певні вади п’єси не можуть, одначе, перекреслити її загалом досить чіткої художньої системи. Навіть деяка статичність образів дещо нівелюється їх близькістю до життєвих типів, колоритною мовною палітрою. П’єса „Микита Старостенко…” – це те добірне зерно, з якого проросла не лише драма „Дай серцеві волю, заведе у неволю”, а й уся творчість драматурга, яка мала суттєвий вплив на подальший розвиток української драматургії і театру. Ґрунтовно переопрацьований у 1873 році першотекст п’єси, що дістав назву „Дай серцеві волю, заведе у неволю”, є твором мистецьки вивершенішим, соціально глибшим, тут виявляється чуйність драматурга до реалій українського пореформеного села. Це новаторський твір, у якому мелодраматичні аспекти підпорядковано реалістичній поетиці, жанровим параметрам соціально-побутової драми. Порівняно з п’єсами інших авторів цих років, зокрема В.Александрова „За Неман іду”, „Не ходи, Грицю, на вечорниці”, Ф.Заревича „Боднарівна”, сюжетною основою яких є народні українські пісні, п’єса М.Кропивницького є твором етапним, перехідним від традиційної любовної драми до цілком нової, глибоко реалістичної з гострим соціальним конфліктом та яскравим національним побутовим і мовним колоритом. Період становлення реалістичної національної драми й театру завершується 1882 роком, коли була опублікована чергова переробка п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” і коли була заснована М.Кропивницьким у Єлисаветграді перша професійна українська театральна трупа. Відтепер творчість і театральна діяльність провідних драматургів і артистів відбувалися під значним впливом п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” та її сценічного втілення. З часу опублікування п’єса „Дай серцеві волю, заведе у неволю” постійно входила до репертуару українських театральних колективів, які гастролювали не лише у великих містах, а й віддалених закутках Російської імперії і своїми спектаклями пропагували мистецтво українського народу. Вистави п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” визначали глибоко національні, реалістичні шляхи розвитку професійного українського театру, сприяли піднесенню майстерності артистів, утверджували нову режисерську практику, основою якої було створення цілісної, гармонійної вистави. Опублікований текст п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” автор не вважав цілком довершеним і продовжував працювати над його удосконаленням. У 1884 році він надсилає відбиток (рукопис) п’єси до цензури на предмет дозволу до вистави і друку й готує п’єсу до нового видання, яке побачило світ у 1911 році, уже після смерті драматурга. М.Кропивницький в остаточному тексті доводить провідний конфлікт до граничної гостроти, до найвищого драматичного напруження. Разом з тим тут чіткіше подаються психологічні мотиви поведінки персонажів. Остаточний текст п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” слід віднести до жанру соціально-психологічної драми, в якій наявні різні художньо-стильові засоби і прийоми, не лише реалістичні, а й імпресіоністичні і, навіть експресіоністичні, що будуть розвиватися в драматургії початку ХХ століття. Українська драматургія і театр другої половини ХІХ століття розвивалися одночасно з невпинною роботою автора над вдосконаленням своєї першої п’єси, яка стимулювала його драматургічну й сценічну діяльність. У п’єсі „Дай серцеві волю, заведе у неволю” сфокусовано творчі принципи М.Кропивницького – драматурга, які стали основою розвитку української драматургії і театру не лише другої половини ХІХ століття, а й наступних періодів. |
