Анотація до роботи:

Грицина О.М. Партії християнської орієнтації в сучасній Україні: досвід і перспективи. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню партій християнської орієнтації в Україні. У роботі висвітлено історію розвитку християнсько-демократичного руху в Україні і його зв’язок із політичними рухами християнської орієнтації в країнах Європи та Латинської Америки. Висвітлено сучасні проблем християнського політичного руху в Україні, прослідковано його зародження, стосунки між партіями, що його репрезентують, проаналізовано рівень впливу та форми участі християнських партій у сучасних політичних процесах, ступінь їх впливовості у суспільстві; досліджено причини і наслідки невдалої участі партій християнської орієнтації у парламентських виборах у 1998 та 2002 рр. У дисертації проаналізовано можливість і доцільність утворення в Україні конфесійних політичних партій християнського спрямування.

На підставі аналізу даних соціологічних та статистичних досліджень з’ясовано взаємозалежність між рівнем релігійності і конфесійною належністю населення та його електоральною активністю.

Партії християнської орієнтації в сучасній Україні виникли одночасно з початком процесу формування багатопартійної системи. Їх поява була зумовлена цілим комплексом причин: по-перше, демократизацією суспільного життя, поваленням монополії комуністичної ідеології і утвердженням багатопартійної системи; по-друге, позитивним досвідом діяльності європейських християнських демократів; по-третє, історичною традицією розвитку християнського політичного руху в Україні і, врешті, по-четверте, політичною активністю окремих християнських конфесій.

Однак, не зважаючи на це, партії християнської орієнтації не стали впливовою політичною силою в Україні і мають мізерний вплив на політичне життя країни. Парламентські вибори 1998 та 2002 рр. показали вкрай низький рівень підтримки виборцями цих партій. Цей факт можна пояснити тим, що жодній із них не вдалося створити власної соціальної бази. Електоральний простір поділили інші партії, які репрезентують більш зрозумілі для виборців ідеї. Зважаючи на специфіку посткомуністичного суспільства у ньому до цих пір спостерігається боротьба між прихильниками і противниками комуністичних ідеології, тому найбільш сталим електоратом володіють комуністи, соціалісти (які сприймаються як лібералізовані комуністи), та націонал-демократи, які виступають яскраво вираженими антиподами комуністів. Інше протистояння “влада – опозиція” теж фактично гарантує місце у парламенті як політичним силам, що репрезентують владу, так і представникам непримиренної опозиції. Іншим партіям вдавалося долати “бар’єр” або за рахунок харизми своїх лідерів (яскравий приклад ПСПУ на чолі з Н.Вітренко), або завдяки вдало висунутим гаслам (як це було із “зеленими” в 1998 р.). Унікальним явищем залишається діяльність СДПУ(о), спрямована на популяризацію в Україні соціал-демократичної ідеології, але жодній іншій політичній силі не вдасться настільки потужно задіяти медіаресурс для досягнення поставленої мети.

Християнські партії не мають ані традиційно окресленого електорату, ані можливості впливати на громадську думку завдяки адміністративному ресурсу, чи яскраво опозиційними діями, ані потужного медіаресурсу, ані яскравих лідерів. Сподівання на те, що для формування соціальної бази вистачить християнських гасел, виявилися невиправданими з кількох причин: по-перше самі християни не побачили в жодній із партій організацію здатну відстоювати їх інтереси, для більшості з них такою організацією залишається лише церква, по-друге більшість віруючих намагаються не допустити втручання політики в особисте духовне життя і негативно налаштовані проти політизації церковного життя, по-третє, в середовищі українських християн відсутня як конфесійна, так і політична єдність, що робить неможливим об’єднання всіх християн в єдину партію.

Отже, в Україні неможлива успішна діяльність всехристиянської партії. Християнські партії зможуть отримати підтримку частини електорату, лише тоді, коли наберуть конкретних вузькоконфесійних обрисів. У такому вигляді вони не претендуватимуть на самостійну перемогу у парламентських виборах, однак отримають можливість з успіхом діяти у складі політичних блоків. Такий шлях є виправданим з огляду на політичну заангажованість окремих конфесій, які мають власні внутрішньо і зовнішньополітичні орієнтації і підтримують ті політичні сили, які стоять на схожих позиціях.

Публікації автора:

1. Християнсько-суспільні рухи в Галичині у 20-30-ті роки ХХ ст. і виникнення сучасних партій християнської спрямованості в незалежній Україні // Наукові записки ІПіЕНД. – Вип.21. – К., 2002. - С. 294-306.

2. Проблеми становлення християнсько-демократичного руху в сучасній Україні // Держава і право. Збірник наукових праць (юридичні і політичні науки). – Вип. 20. - К., 2003. – С. 524 – 531.

3. Християнські партії та політичні процеси в сучасній Україні // Трибуна. – 2003. - №1-2. – С. 34-35.

4. Католицькі партії і громадські організації у Галичині (1920 – 1930- ті роки) та партії християнської орієнтації в сучасній Україні (історико-релігієзнавчий аналіз суспільної природи і діяльності) // Історія релігій в Україні. Праці ХІІ міжнародної наукової конференції. – Кн. 1. - Львів, 2002 . - С. 128-133.

5. Церква і початки християнсько-демократичного руху в Україні (1917-1939) // Історія релігій в Україні. Праці ХІІІ міжнародної наукової конференції. – Кн. 1. - Львів, 2003. - С. 185-190.

6. Соціологічний вимір перспектив християнсько-демократичного руху в Україні // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. ІІ. – Львів, 2004. – С. 86-92. (Співавтор Перевезій В.О.)