У висновках узагальнюються основні результати дослідження, пропонуються рекомендації теоретичного і науково-методичного характеру. Результати дослідження конкретизовані у наступних положеннях: 1. Партнерська взаємодія є особливою формою соціальної взаємодії, що відрізняється рівноправністю автономних суб'єктів, їхнім взаємним визнанням і взаємною відповідальністю, добровільністю співробітництва й орієнтацією на соціально значущі цілі. Партнерство визначається не стільки об'єктивними ознаками, скільки суб'єктивними, стрижневим з яких є взаємне визнання суб'єктів як рівних. 2. Антропологічною передумовою партнерської взаємодії є природна для людини потреба в Іншому як факторі соціалізації і формування свідомості, у визнанні з боку Іншого, у співіснуванні з іншими. Ця потреба є вираженням кооперативної природи людини, а партнерство затребуване як фактор становлення особистості, суб'єкта. 3. Партнерство має інтерсуб’єктивну природу, оскільки основні його принципи формуються щоразу на новому етапі розвитку культури (у трансцендентальному комунікативному дискурсі) як базові цінності суспільної свідомості і потім відтворюються і перевіряються на значущість у конкретному партнерському дискурсі (взаємодії). 4. Суб'єкт партнерської взаємодії у феноменологічному плані характеризується наступними ціннісними установками: визнання Іншого як рівноправного, рівноцінного партнера; терпиме (толерантне) відношення до інакшості партнера; установка на відмову від силових способів впливу на партнера, за винятком сили аргументів; добровільність і чесність співробітництва; готовність нести відповідальність за свої вчинки і результати партнерської взаємодії. Тут суб'єкт представлений як ідеальна модель, що співвідноситься з поняттям “автономна особистість”. Формування суб'єктивності партнера можливе при наявності економічних, правових, політичних і соціокультурних умов. 5. Партнерська взаємодія присутня в усіх сферах соціального життя, що дозволяє вести мову про її універсальний характер. Вона здійснюється як на рівні міжособистісної взаємодії, так і на загальнонаціональному рівні і виражається у певному поведінковому механізмі. Основу цього механізму складають діалог, компроміс, консенсус, розподіл видів діяльності і кооперацію. У єдності вони характеризують партнерську взаємодію як безупинний процес і відображають його динамічну структуру. 6. Втілення механізму партнерської взаємодії у соціальній і політичній сферах сприяє формуванню громадянського суспільства і правової держави в Україні. Найперспективнішим напрямком партнерства у соціальній сфері є соціальне замовлення, яке спрямоване на реалізацію загальнодержавних і місцевих цільових програм і соціальних проектів. Виконавцем соціального замовлення є такий суб'єкт громадянського суспільства як некомерційна організація. У сфері праці соціальне партнерство забезпечує запобігання і врегулювання конфліктів, які виникають між працівниками і роботодавцями. У практиці партнерської взаємодії формуються і суб'єкти громадянського суспільства (автономна особистість і громадські формування), і саме громадянське суспільство, як саморегулюючий організм. 7. Ствердження партнерських відносин на всіх рівнях політичної діяльності сприяє зміцненню демократії і розвитку суспільства цивілізованим шляхом. Партнерство спирається на механізм консенсусу як систему узгодження думок і позицій. Його можна розглядати як універсальний демократичний принцип, об'єктивно обумовлений потребами сучасної суспільної свідомості у вільному розвитку усіх форм соціальної активності і їхній гармонічній взаємодії при вирішенні політичних проблем. Основні положення і висновки дисертації відображені у публікаціях автора: 1. Жданенко С.Б. Онтологические основания партнерства // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вып 67. Философия. – Харьков, 1999. – С. 17-24. 2. Жданенко С.Б. К вопросу о субъектах партнерских отношений // Вісник Харківського університету № 456. – 2000. Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова. Частина 1. – Харків, 2000. – С. 262-265. 3. Жданенко С.Б Антропологическое обоснование партнерства // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна № 486. – 2000. Серія: Філософія. – Харків, 2000. – С. 186-190. 4. Жданенко С.Б. Партнерство як соціальний інститут // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ, 2002. – Вип. ХV. – С. 85-89. 5. Бородай С.Б. Партнерство как способ взаимодействия социальных субъектов // Актуальные вопросы правотворческой и правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. трудов. – К.: НМК ВО, 1992. – С.3-8. 6. Жданенко С.Б. Социальное партнерство как институционально-правовая форма партнерства // Проблеми законності. Вип. 37. – Харків: НЮАУ, 1999. – С. 7-13. 7. Жданенко С.Б. Политическое партнерство как признак правового государства // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наук. статей (За матер.ХХІІ Харківських політологічних читань) – Харків: Право, 2001. – С. 57-58. 8. Жданенко С.Б. Партнерство как сущностный признак правового государства // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доповідей до наук. конф. молодих учених та аспірантів – 12 грудня 1998 р. – Харків: НЮАУ, 1998. – С. 14-16. 9. Бородай С.Б. Компромисс в системе социального партнерства // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства. Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной конференции молодых ученых и соискателей. – Харьков: УЮА, 1992. – С. 13-14. 10. Бородай С.Б. Социальное партнерство и его функции // Сб. кр. тезисов научно-практической конференции по итогам НИР 4-5 марта 1993 г. – Харьков: УЮА, 1993. – С. 13-15. 11. Жданенко С.Б. Партнерство как социальный диалог // Современная социально-философская культура: проблема рационального и внерационального: Сб. материалов Междунар. науч. конф. В 2 ч. Ч.ІІ. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2002. – С.41-43. | 