1. В дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і вирішення актуальної задачі, яка полягає в обґрунтуванні розвитку цереброваскулярної недостатності як наслідку первинної артеріальної гіпотонії зі встановленням патогенетичних механізмів її формування з розробітком критеріїв здоров’я, що дозволить оптимізувати проведення медико-соціальної експертизи. 2. В розвитку ПАГ провідне значення має спадковий фактор (92,6%), насамперед обтяжений по материнській лінії (33,1%), а екзогенні інтоксикації (61%), зокрема паління (17,6%) є сприяючими. На підставі аналізу клінічних та параклінічних досліджень виділено : цефалгічний (39,7%), гідроцефально-гіпертензійний (33,8%) і синдром органічних порушень (26,5%). При цефалгічному синдромі переважають артеріоспастичні явища функціонального генезу, гідроцефально-гіпертензійному – венозно-застійні; у разі синдрому органічних порушень артеріосклеротичні і лікворно-застійні явища. 3. Пірамідна рефлекторна недостатність є визначальним неврологічним проявом патології для усіх синдромів, а з огляду анатомо-топічної діагностики цефалгічному синдрому присутнім є переважно конвекситальний рівень розвитку процесу (81,5%), гідроцефально-гіпертензійному – в основному ще й субкортикальний (76,1%), а синдрому органічних порушень – його поширення на глибинні структури мозку (75%). 4. Оцінка стану вегетативної нервової системи показала, що у разі цефалгічного і синдрому органічних порушень передуюча гіперпарасимпатикотонія (56,4% і 54,5% відповідно) формується на тлі достатнього напруження симпатикотонії (23,1% і 27,3% відповідно), а при гідроцефально-гіпертензійному вона є наслідком зниження тонусу останньої (10,3%). 5. Встановлені на основі оцінки випадків, за яких мали місце стабільно знижений АТ (50,7%), а також таких з гіпотонічними (26,5%) та в поєднанні з гіпертонічними (22,8%) кризами, три ступені ПАГ є критеріями тяжкості захворювання. 6. Виявлені структурні зміни головного мозку за даними МРТ в залежності від переважання клінічного синдрому. МРТ-критеріями цефалгічного синдрому є прояви зовнішньої гідроцефалії (83,8%), і часом субкортикальні дрібні осередки (16,2%). Для гідроцефально-гіпертензійного ознаки загальної гідроцефалії з переважанням внутрішньої (76,6%), як наслідку лікворного застою, з осередками як підкіркового розташування (24,5%), так і їх поширенням на семиовальний центр (14,7%), а навіть перивентрикулярно (8,8%) в поєднанні з лейкоареозом . Синдрому органічних порушень характерні : загальна гідроцефалія, як наслідок атрофічних змін; осередки субкортикальної (55,9%) і глибинної (14,1%) локалізації, в поєднанні за останньої з безперервним перивентрикулярним лейкоареозом. 7. За даними РЕГ досліджень церебральна гемодинаміка при цефалгічному синдромі характеризується міжпівкулевою асиметрією, коефіцієнт асиметрії – 16,0±1,8%, що свідчить про латералізацію дисгемії, підвищенням дикротичного (ДКІ) до 60,9±2,2% і діастолічного (ДСІ) до 78,6±3,2% індексів, що вказує на гіпертонус прекапілярів та започаткування венозно-застійних явищ з формуванням зовнішньої гідроцефалії; при гідроцефально-гіпертензійному – наростанням ангіодистонічних розладів (ДКІ до 76,2±2,9%; ДСІ до 90,8±4,1%) з переважанням венозно-застійних, що веде до загальної гідроцефалії. При синдромі органічних порушень – менш виразним венозним застоєм (ДСІ – 87,4±3,6%), ригідністю стінок і значним гіпертонусом прекапілярів (ДКІ – 80,7±2,94%), а відтак органічно визначеній цереброваскулярній недостатності і, як наслідку, – церебральних структурно-осередкових порушень. 8. Встановлені церебральні гемодинамічні розлади корелюють з судинними змінами на очному дні: при цефалгічному і гідроцефально-гіпертензійному синдромах у вигляді своєрідної ангіопатії, а при синдромі органічних порушень – ангіоретинопатичними і ангіосклеротичними. 9. На основі проведеного дослідження стану здоров’я встановлено спільні та диференціюючі показники для всіх неврологічних синдромів ПАГ. Проведені співставлення між ними і якісними показниками, встановленими на основі шкальної оцінки, виявили сильний позитивний зв'язок (rs=0,77), що дає привід розглядати їх як критерії для оцінки стану здоров’я обстежуваних хворих. |