Анотація до роботи:

Cтеблюк В.В. Патогенетичне обґрунтування використання фізичних чинників у комплексному відновлювальному лікуванні хворих на психофізичні дезадаптози. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.33 — медична реабілітація, фізіотерапія та курортологія. — Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України. Одеса, 2007.

Дисертація присвячена медичній реабілітації пацієнтів з психофізичними дезадаптозами (ПФД) шляхом організації амбулаторного та санаторно-курортного лікування з використанням природних та преформованих фізичних лікувальних чинників. Обстежено та проліковано 571 пацієнта з психофізичними дезадаптозами (188 — із синдромом хронічної втоми, 172 — з фіброміалгією, 106 — із синдромом менеджера, 105 — з ідіопатичним синдромом хронічного тазового болю). На основі досліджень психоемоційної сфери, вегетативного балансу, гормонального та імунного гомеостазу і показників соціального здоров’я розроблено моделі патогенезу ПФД та запропоновано комплекси медикаментозної терапії, фізіотерпевтичного лікування, психотерапевтичних заходів, фізичної реабілітації. Досліджено вплив процесів акліматизації пацієнтів з дезадаптозами, вироблено оптимальні параметри фізіотерапевтичного впливу, психофонотерапії, методів психологічної корекції. Доведено, що ефективність повного амбулаторного санаторно-курортного комплексу лікування в 2,7 разів більша за ефективність тільки амбулаторного курсу та в 4,5 разів ефективніше медикаментозного лікування. Проведено оцінку соціально-економічного ефекту комплексної реабілітації.

1. Наслідком реалізації патологічного процесу при психофізичних дезадаптозах є виснаження нейропсихічних, нейровегетативних, нейроімунних та нейроендокринних механізмів адаптації з вторинними реакціями у вигляді психоемоційних, медіаторних, гормональних та імунних порушень.

2. У патогенезі больових проявів при психофізичних дезадаптозах провідне місце займає хронізація стресу, психічна дезадаптація і, як наслідок, формуванням специфічної больової поведінки з явищами невротизації та психопатизації особи.

3. Розлади сексуальної поведінки при психофізичних дезадаптозах обумовлені сублімацією статевої домінанти в результаті порушення біологічних регуляторних ритмів, хронізації стресу з вторинною нейроендокринною дизфункцією.

4. Фоновими станами та факторами ризику розвитку психофізичних дезадаптозів є надмірне нервово-психічне напруження, гіпокінезія, порушення харчової поведінки, тютюнопаління та сімейна дисгармонія в осіб з порушеннями становлення репродуктивної функції, сенситивним типом акцентуації особистості.

5. Виходячи з концепції адаптивної медицини, основними принципами терапії пацієнтів з ПФД визначені комплексність та різноспрямованість лікувального впливу, застосування методів патогенетичної, саногенної та адаптогенної дії (а не симптоматична терапія), індивідуальна та мікросоціальна спрямованість методів психогенного характеру (сімейна психотерапія, педагогічні заходи, професійні тренінги), безперервність та повторність курсів (інтенсивна терапія гострого дезадаптозу реабілітація санаторно-курортне лікування санологічні заходи) та мінімалізація медикаментозного впливу.

7. Психофонотерапія є ефективним засобом нормалізації вегетативного балансу та зниження стресорного напруження симпатичної чи парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи залежно від тональності, форми та змісту звукових фрагментів.

8. Застосування нормобаричної гіпокситерапії виявляє помірну симпатоміметичну дію та сприяє підвищенню адаптаційного потенціалу вегетативної нервової системи.

9. У хворих з ПФД, що проходять санаторно-курортне лікування, при зміні звичних кліматичних умов в перші 3-5 днів мають місце метео- та кліматозалежні реакції у вигляді проявів вегетативної дистонії, що потребує чіткого дозування лікувальних факторів та створення лікувально-охоронного режиму.

10. Завдяки застосуванню запропонованого комплексу з включенням електроімпульсної терапії, відзначено позитивну динаміку рівня больових відчуттів та структури больового сприйняття за рахунок зменшення афективної складової; застосування препарату ербісол має високий імуномодулюючий ефект, що характеризується збільшенням кількості Т-лімфоцитів (Т-хелперів); психотерапевтичні методики та нормалізація циркадних ритмів впливають на зниження рівня тривожності, іпохондричності та зростання рівня життєвості.

11. За клінічними показниками повний курс етапного лікування (амбулаторний + санаторно-курортний етапи) ефективніший у 2,5 разів за лікування в амбулаторних умовах та у 4,5 раз ефективніше за медикаментозний комплекс.

12. Ефективне відновлення фізичної та розумової працездатності, підвищення якості життя, скорочення термінів непрацездатності та значний соціально-економічний ефект етапного лікування хворих з ПФД обумовлює необхідність застосування саме комплексного підходу до лікування цих осіб на засадах та принципах адаптивної медицини.