У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження, викладено основні його положення. 1. Проблеми становлення та історичного розвитку педагогічних бібліотек України протягом ІІ пол. ХІХ –
20–х рр. ХХ ст. досліджувалися фрагментарно, тільки в окремих напрямках та аспектах. Встановлено, що наявні архівні та опубліковані джерела дали можливість заповнити суттєві прогалини в історії розвитку педагогічних бібліотек. 2. Виявлено, що структуризація фондів бібліотек вищої школи (XVII–ХІХ cт. ) стала підґрунтям для формування в ньому двох повноцінних складових – фундаментальної й навчальної, що в 70–х рр. ХІХ ст. отримало своє продовження в бібліотеках інших навчальних закладів, а саме: учительських інститутів, семінарій, шкіл, і було закріплено спеціальними інструкціями Міністерства народної освіти Російської імперії, зокрема, Інструкцією для інспекторів народних училищ Київської, Волинської та Подільської губерній про створення в цих закладах двох бібліотек. Тенденція формування спеціального фонду – інформаційного ресурсу для забезпечення фахових потреб вчителів – стала основою започаткування в ІІ пол. ХІХ ст. вчительських і педагогічних бібліотек поза навчальними закладами. 3. Встановлено, що на території України, яка входила до Російської імперії, педагогічні бібліотеки почали функціонувати поза навчальними закладами на Лівобережжі з 70-х рр., на Правобережжі – з 90-х рр. ХІХ ст., на західноукраїнських землях такі бібліотеки з’явилися в 1914 р., чому суттєво сприяла діяльність земств, товариств грамотності, Товариства „Взаємна поміч українських вчителів”. 4. На поч. ХХ ст. педагогічні бібліотеки за типологічними ознаками були віднесені до типу спеціальних. З цього часу вони пройшли шлях від учительських бібліотек різних закладів освіти, педагогічних при губернських земських управах та довідково-педагогічних або зібрань посібників у справі народної освіти громадських товариств до навчально-педагогічних, науково-учбових, науково-педагогічних різних рівнів та масових книгозбірень у 20–х рр. ХХ ст. 5. Чинники, що зумовлювали основні історичні етапи розвитку педагогічних бібліотек у контексті історії України, освітньої та бібліотечної справ протягом ІІ пол. ХІХ – 20–х рр. ХХ ст. : – глобальні соціально-економічні зміни в Російській імперії у ІІ пол. ХІХ ст. висвітлили реальний стан освіти в суспільстві, і, зокрема, різних верств населення, що призвело до реформаційних процесів в галузі освіти; – реформування освітньої галузі ІІ пол. ХІХ ст. на українських етнічних землях вплинуло на розвиток вітчизняної педагогічної науки, освіти й практики, поглиблення змісту навчально-виховного процесу в навчальних закладах різних рівнів, сприяло суттєвому збільшенню мережі навчальних закладів різних типів і видів, педагогічних кадрів для них, учнів та студентів; – процеси, що відбувалися в освітній галузі, вплинули на накопичення нового наукового знання, розвиток фондів бібліотек, що діяли у структурі навчальних закладів, та започаткування нових, зокрема поза ними, фонд яких формувався відповідно до фахових інформаційних потреб основних груп їхніх користувачів. 6. Уточнено базове поняття дослідження „педагогічна бібліотека”. Типологічними ознаками педагогічних книгозбірень є: соціальне призначення, категорія користувачів, фонд, зміст інформаційної діяльності, підпорядкованість освітньо–педагогічному відомству. 7. У розвитку педагогічних бібліотек України у зазначених хронологічних рамках можна виділити такі етапи: Перший етап – ІІ пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. – характеризується тим, що: 1) соціально-економічний розвиток Російської імперії загострив питання стану освіти в суспільстві, що призвело до реформаційних процесів в галузі, динаміці наук, зокрема педагогічної, що в свою чергу вплинуло на поглиблення змісту освіти та вдосконалення навчально–виховного процесу в навчальних закладах, цілеспрямоване формування в книжкових фондах бібліотек даних закладів комплексів педагогічної та навчально–методичної літератури, періодичних фахових видань; 2) 1871 р. державною установою було офіційно зазначено про структуризацію фондів бібліотек навчальних закладів, а саме: вчительських інститутів, семінарій, шкіл, які складалися з фундаментальної та навчальної або учительської та учнівської бібліотек. Метою перших було забезпечення фахових інформаційних потреб педагогічних та науково–педагогічних кадрів, других – студентської та учнівської молоді; 3) у кінці 70–х – на початку 80–х рр. ХІХ ст. на українських етнічних землях педагогічні бібліотеки засновуються поза навчальними закладами, виокремлюючись на початку ХХ ст. в окремий вид – спеціальні педагогічні бібліотеки. У них формується спеціалізований книжковий фонд, проводиться спрямована бібліотечно-інформаційна робота для широкого загалу вчителів. До їхніх фондів надходять книжки українською мовою, відбувається систематичне розміщення фондів. У цей період розробляються теоретико-методичні засади діяльності педагогічних бібліотек щодо забезпечення фахових інформаційних потреб освітян, підвищення їх кваліфікації, виховання громадянської свідомості. У формуванні мережі педагогічних бібліотек вирішальну роль відігравала громадська ініціатива. Протягом ІІ пол. ХІХ ст. – 1917 р. педагогічним бібліотекам характерні такі типологічні ознаки: єдина мета, відповідна категорія користувачів, спеціалізований фонд, підготовка та випуск друкованих інформаційних видань для освітян – каталогів бібліотек, рекомендаційних анотованих списків літератури тощо. Для другого етапу – 1917–1920 рр. – характерно: заснування державних органів керівництва всіма видами й типами бібліотек, відкриття в їхній структурі секції освітянських бібліотек (2-й прихід радянської влади), збереження й розвиток під час Української революції позитивних тенденцій у динаміці педагогічних бібліотек, формування їхніх фондів національною художньою, науковою та навчально–методичною літературою. Протягом третього етапу – 1920–1929 рр. – відбувалося становлення й розвиток державної системи бібліотек УСРР, до якої входили і педагогічні бібліотеки, пошуки місця й визначення соціального призначення даних бібліотек у типо-видовій класифікації. Протягом 1920–1929 рр. педагогічні бібліотеки розвивалися: як спеціальні, а саме: навчально–педагогічні різних рівнів, науково-педагогічні, науково–учбові, профспілкові, що належали до масових. Спостерігалася спеціалізація книжкового фонду даних бібліотек, було визначено коло читачів, серед яких переважали користувачі освітянських закладів та наукових установ – учителі, управлінці, науково-педагогічні кадри. На визначенні типологічних ознак та соціального призначення педагогічних бібліотек на цьому етапі позначалися загальні процеси розвитку радянського суспільства. Хоча в цей період і приділялася увага профілізації й українізації фондів бібліотек, проте зі зміцненням партійно-радянської влади в державі та ідеологічного напряму в діяльності книгозбірень, зокрема педагогічних, формалізовувалися їхні функції й напрями роботи, залишалися нерозробленими теоретико-методичні засади діяльності даних бібліотек, не зміцнювалася їхня матеріально-технічна база. У зв’язку з тим, що мережу педагогічних бібліотек в УСРР у контексті загальнодержавної системи бібліотек не було виокремлено, започаткована в 1926 р. Всеукраїнська науково-педагогічна бібліотека, будучи головним інформаційним центром з педагогіко–психологічних питань, не виконувала функції методичного центру для педагогічних бібліотек України. 8. На основі історичного досвіду ІІ пол. ХІХ ст. – 20-х р. ХХ ст. доведено, що на українських етнічних землях педагогічні бібліотеки розвивалися паралельно з іншими типами бібліотек і являли собою цінний інформаційний ресурс для розвитку педагогічної науки, освіти і практики. Реконструйована історія педагогічних бібліотек як спеціальних, стала в сучасній Україні теоретичною базою для обґрунтування й організації даних книгозбірень різних видів в освітянську мережу, визначення її структури, напрямів діяльності щодо інформаційного забезпечення педагогічних та науково-педагогічних кадрів та розвитку освітянської галузі України. |
