У дисертації відповідно до мети і завдань здійснено аналіз новаторської діяльності Чиказької експериментальної школи-лабораторії – структурного підрозділу кафедри педагогіки, філософії і психології університету Чикаго, заснованої в 1896 р. Джоном Дьюї, на основі чого досягнуто нового вирішення наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні педагогічних основ діяльності Чиказької школи-лабораторії, її концепції та організаційно-методичної системи. Виявлено значний прогностичний потенціал школи Дж. Дьюї та його затребуваність в умовах модернізації національної системи освіти. Одержані в процесі дослідження результати дозволяють зробити висновки, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Виявлено інноваційні педагогічні ідеї Дж. Дьюї в діяльності Чиказької експериментальної школи-лабораторії: 1) обґрунтування демократичного виховного ідеалу; 2) проголошення дитини центром навчально-виховного процесу, найвищою соціальною цінністю, активною істотою зі здатністю до постійного розвитку й саморозвитку; 3) усвідомлення людини як біосоціальної істоти; 4) забезпечення органічної єдності індивіда й суспільства, їх гармонізації; 5) розуміння освіти як фундаментального засобу соціального прогресу, особистісного й громадянського саморозвитку й самореалізації особистості; 6) доведення безперервності процесів освіти й виховання; 7) необхідність гуманізації педагогічних відносин учителя й учня як співдослідників у навчанні й вихованні та ін. 2. Обґрунтовано компоненти педагогічної концепції функціонування й розвитку Чиказької експериментальної школи-лабораторії як феномена забезпечення єдності індивідуалізації й соціалізації особистості: методологічний – дитиноцентризм, біосоціальна природа людини, єдність індивіда й суспільства, провідна роль практики в пізнанні, самоактивність особистості в процесах набуття знань і досвіду; теоретичний – індивідуалізація й соціалізація як інтеграція дитини у сферу загальнолюдських цінностей, єдність теорії і практики, праця як засіб духовного й матеріального розвитку, гуманізація відносин у педагогічній діаді „вчитель-учень”; технологічний – інструментальний характер теоретичних знань, зв’язок навчання з життям, навчання й виховання як індивідуально-соціальна взаємодія, подолання педагогічного авторитаризму й насилля, домінування діалогічних форм навчального спілкування (обмін думками, враженнями, конструювання ситуацій вибору, самоаналізу). 3. Схарактеризовано теоретико-методичну (організаційно-функціональну) модель педагогічного процесу Чиказької експериментальної школи-лабораторії: 1) визначено мету як забезпечення природного розвитку дитини в єдності з потребами суспільства; 2) з’ясовано, що в основу педагогічного процесу покладено такі дидактичні принципи: суб’єктності, інструменталізму, виразної наочності, внутрішньо вмотивованої активності та творчої самодіяльності, співдослідництва вчителя й учня в навчанні, педагогічно поставленої гри; 3) виявлено модульний зміст освіти й поетапність його відбору; 4) з’ясовано пріоритет активних методів навчання (проблемний, „метод відкриттів”, спостереження та досліди, самостійна робота учнів); 5) доведено, що основна форма організації навчання в школі Дж. Дьюї – інтегровані „заняття“; 6) виявлено її прогностичний потенціал щодо мети, принципів, модульного змісту, методів і форм навчання. Школа Дж. Дьюї була реалізована як відкритий, доступний, громадоцентричний заклад, а також як педагогічна лабораторія, дослідницький центр, структурний підрозділ Чиказького університету. Теоретико-методична організаційно-функціональна модель педагогічного процесу школи-лабораторії Дж. Дьюї може бути пріоритетною для початкової школи. 4. Досліджено специфіку організаційно-методичної системи школи-лабораторії Дж. Дьюї: 1) еволюційний характер організаційно-методичної системи; 2) її відповідність взаємозумовленим стадіям розвитку дитини; 3) створення умов і засобів для особистісного й громадянського саморозвитку й самореалізації дитини (організація ситуацій успіху, шкільної свободи, стимулюючого навчального середовища, формування навичок соціальної комунікації та ін.); 4) єдність теорії і практики; 5) забезпечення органічної єдності індивіда й суспільства як свободи особистості та її відповідальності перед суспільством; 6) організація навчання як евристичної й дослідницької діяльності на матеріалі комплексу ситуацій, розроблених учителем; 7) формування на кожному занятті культури критичного мислення; 8) виокремлення й удосконалення методів викладання й методів учіння; 9) креативне переосмислення й змістове збагачення вчительського амплуа (інформант, діагност, фасилітатор, менеджер та ін.); 10) відмова від формалізованої процедури оцінювання знань; 11) тісна взаємодія з сім'єю, організація асоціації батьків, „батьківського класу“ та ін. Еволюційний характер змісту освіти й методичної системи Чиказької школи-лабораторії доведено на основі визначення трьох взаємозумовлених стадій психологічного розвитку дітей у віці від чотирьох до чотирнадцяти років: „безпосередньо сенсорно-моторний розвиток”; становлення пізнавальних та комунікативних умінь; формування абстрактного мислення, активної життєтворчості й самовизначення. 5. Обґрунтовано процес функціонування й розвитку Чиказької експериментальної школи-лабораторії як мобільний, творчий, але неоднозначно сприйнятий у зв’язку з наявністю ідей, які не витримали перевірки практикою (різновікові навчальні групи, спроби предметного викладання на початковому етапі навчання та ін.), з'ясовано його етапи (за творчо-біографічним, соціально-педагогічним, історико-хронологічним критеріями): I – організаційний, пошуково-ознайомлювальний (1896–1899), на якому відбувалася кристалізація робочої гіпотези; II – узагальнюючий, пошуково-впроваджувальний (1900–1904), узагальнення результатів експерименту, практичне застосування. 6. Установлено прогностичний потенціал педагогічної спадщини Дж. Дьюї, доцільність актуалізації й розвитку таких генерованих у дослідженні загальнопедагогічних ідей: 1) дитиноцентризм, проголошення дитини найвищою соціальною цінністю; 2) досягнення гармонійної єдності індивіда й суспільства; 3) перетворення авторської школи на інструмент інновацій в освіті та впровадження нового із залученням усіх учасників педагогічного процесу; 4) проголошення освіти фундаментальним засобом формування особистості й соціального прогресу; 5) визнання безперервності процесів освіти й виховання; 6) організація школи як демократичної спільноти, громадсько активного навчального закладу; 7) формування свободи дитини та її відповідальності перед суспільством; 8) подолання педагогічного авторитаризму й насилля; 9) підвищення морального авторитету вчителя; 10) інноваційні форми роботи з батьками й громадськістю. Абстраговано основні напрями актуалізації та впровадження дидактичних і виховних ідей Дж. Дьюї в практику початкової та основної школи: 1) розкриття і розвиток індивідуальних пізнавальних можливостей і вікових особливостей кожного учня як критеріїв ефективності навчально-виховного процесу; 2) пріоритет розвивального навчання, формування культури критичного мислення; 3) домінування активних форм і методів навчання й виховання; 4) гуманізація виховуючих відносин у педагогічній діаді „вчитель-учень“; 5) різноманітність форм учнівського самоврядування та позаурочної виховної діяльності; 6) залучення до процесів цілепокладання у вихованні й навчанні вчителів, батьків, дітей, громадськості. Актуалізація досвіду школи-лабораторії Дж. Дьюї сприяє кристалізації конструктивних ідей сучасності (креативності педагогічної діяльності, модульного змісту навчання, ключових компетентностей, моніторингу якості знань та ін.). Подальшого вивчення потребує ґенеза Чиказької експериментальної школи-лабораторії як сучасного феномена педагогічної теорії і практики США. Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях Статті в наукових фахових виданнях Кравцова Н.Г. Філософ науки і свободи (до 140-річниці від дня народження Джона Дьюї) // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Серія „Педагогічні науки”. – Вип. 3(97). – Полтава, 1999. – С. 118–121. Кравцова Н.Г. З історії функціонування Чиказької школи-лабораторії Джона Дьюї // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Серія „Педагогічні науки”. – Вип. 6. – Полтава, 2000. – С. 91–95. Кравцова Н.Г. Чиказький період життя і діяльності Джона Дьюї // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Серія „Педагогічні науки”. – Вип. 6(7) (20–21). – Полтава, 2001. – 164–169. Кравцова Н.Г. Нові прогресивні школи США кінця ХІХ – початку ХХ століття // Постметодика. – 2002. – № 4(56). – С. 41–42. Кравцова Н.Г. Реформаторська педагогічна діяльність Джона Дьюї // Імідж сучасного педагога. – 2002. – № 6–7. – С. 41–42. Кравцова Н.Г. Дитиноцентрична спрямованість педагогічної спадщини Джона Дьюї // Постметодика. – 2004. – № 4(56). – С. 25–27. Кравцова Н.Г. Соціально-педагогічна зумовленість реформування шкільної освіти США (кінець ХІХ – початок ХХ століття) // Імідж сучасного педагога. – 2004. –
№ 10 (49). – С. 49–50. Кравцова Н.Г. Актуалізація педагогічних ідей Дж. Дьюї в умовах модернізації освіти в Україні // Імідж сучасного педагога. – 2005. – № 8 (57). – С. 10–11.
Матеріали конференцій Кравцова Н.Г. Гуманістничний підхід до особистості дитини в діяльності Чиказької експериментальої школи-лабораторії Джона Дьюї // Психологія і педагогіка в контексті гуманізації освіти: Зб. наук. праць (за матеріалами Всеукраїнської наук.-практ. конференції. Хмельницький, 23–28 січня 2007 р.). – Хмельницький національний університет, 2007.– С. 37. Кравцова Н.Г. Джон Дьюї про мову як засіб самовираження людини // Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конференції. – Полтава, 2000. – С. 100–101.
|
