Проведене дослідження дозволило здійснити комплексний науковий аналіз педагогічних основ процесу формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити систему засобів його ефективного забезпечення. Дослідження виконане на основі поєднання індивідуального і групового підходів щодо формування військових навчально-виховних груп із зосередженням наукового пошуку переважно на особистісному (індивідуальному), як визначальному в умовах модернізації Збройних сил на демократичних засадах. Військова навчально-виховна група визначається як первинне структурне утворення підрозділу курсантів вищого навчального закладу, кількість яких оптимальна для здійснення навчальних і виховних завдань, виконання основних вимог військової служби, члени якого об’єднані суб’єкт-суб’єктними відносинами співробітництва і співтворчості, що дозволяє здійснювати самоаналіз, виявляти можливості та задовольняти особистісні і професійні потреби кожного члена групи як провідний чинник індивідуально орієнтованого формування особистості майбутнього офіцера, його професіонального самотворення, один із головних інструментів модернізації Збройних сил України на демократичних засадах. Доцільно сформована навчально-виховна група є провідним чинником, що ініціює і безпосередньо забезпечує перехід від авторитарної до особистісно-гуманістичної парадигми підготовки військових фахівців. У групі відбувається переорієнтація освіти і виховання майбутнього офіцера на його особистість, суб’єктність якої найяскравіше виявляється й активно розвивається в первинному структурному утворенні — військовій групі. Уточнено науковий зміст і здійснено модифікацію ряду понять, зокрема, “військова навчально-виховна група”, “педагогічний потенціал військової навчально-виховної групи” у контексті модернізації військової освіти. Педагогічний потенціал –– це сукупність прихованих навчально-виховних засобів і педагогічних можливостей військових груп, що на основі розробленого процесу, етапів, умов та засобів можуть бути реалізовані: подальша профорієнтаційна робота щодо майбутньої діяльності у військах; формування особистості майбутнього офіцера з високими моральними і громадянськими якостями; здійснення особистісно спрямованого, суб’єкт-суб’єктного за своїм характером військово-педагогічного процесу в системі “взвод –– батальйон” з метою виховання у курсантів необхідних психолого-педагогічних якостей, професіональної і спеціальної військової компетентності; організація індивідуальних, групових і фронтальних форм навчання і виховання з метою засвоєння і творчого проектування бойових дій і операцій на рівні сучасної підготовки офіцерських кадрів; поєднання вимогливості з повагою до особистості; виховання самокритичності й об’єктивності, відповідальності та швидкості реакції при розв’язанні бойових і організаційних ситуацій; само- і співуправління індивідуальними і груповими процесами з метою організованого проведення вільного часу, недопущення і попередження фактів нестатутних відносин; досягнення суб’єкт-суб’єктних відносин “курсант –– курсант”, “курсант –– командир” на рівні співробітництва і співтворчості; розвиток самоврядування; виховання в кожного курсанта обов’язку високо тримати честь офіцера Збройних сил України, постійного прагнення до самовдосконалення, досягнення військово-педагогічної особистої культури; формування у військовій групі лідера і патріота; спрямування членів групи на розвиток Я-концепції, постійного особистісного самовизначення і професійного самотворення у військовій кар’єрі. Обґрунтовані принципи змісту діяльності військової групи і процесу її формування: особистісної орієнтації; індивідуальних можливостей; психолого-педагогічних особливостей взаємодії; науковості і творчості; громадянськості і патріотизму у змісті професійної діяльності; опори на національні і загальнолюдські вічні моральні цінності; поєднання традиційності і новаторства у поняттях “офіцерська честь” і “обов’язок”; педагогічного оптимізму; зв’язку із життям українського народу. Виявлено провідні ознаки військових навчально-виховних груп: 1) наявність і сприйняття членами групи особистісно і соціально значущої мети; 2) особистісна орієнтованість військово-професійної діяльності курсантів по її досягненню; 3) міжособистісні симпатії і суб’єкт-суб’єктні відносини, що почали складатися в групі; 4) наявність формального лідера, визнаного членами групи на інтелектуальному та емоційному рівні; 5) задоволеність курсантів груповою взаємодією, прагнення до самовдосконалення і професійного самотворення на основі самоаналізу і групової об’єктивної оцінки. Виявлено й охарактеризовано внутрішню структуру військової групи (курсант, члени групи, лідер), а також визначено її зовнішні структурні елементи (первинна сукупність військовослужбовців у складі підрозділу курсантів, далі — роти і –– батальйону). Теоретично розроблено та експериментально перевірено узагальнену організаційно-функціональну модель формування військової навчально-виховної групи, яка виконує ілюстративну, трансляційну, пояснювальну та діагностичну функції і включає такі моделєтворчі показники: мету, принципи, ознаки, структури групи; фактори відбору курсантів до групи –– інтелектуальні дані особистості та рівень її вихованості, об’єктивні обмеження, специфічні риси індивідуальної та групової психології і педагогіки, особистісного та групового навчання і виховання; а також формальне лідерство, систему забезпечення моделі на практиці. У моделі було виділено динамічну та статичну підструктури. Обґрунтовано й експериментально підтверджено цілісний процес формування військових навчально-виховних груп. Він охоплює невеликий за обсягом період –– 6 місяців, визначений нами як “власне формування групи” в єдності трьох послідовних, закономірно наступних один за іншим етапів: визначення, становлення, активного розвитку, що спрямовані на піднесення ефективності функціонування навчально-виховних груп, особистісний розвиток і саморозвиток кожного члена групи, досягнення групової цілісності. З’ясовано та експериментально апробовано сукупність педагогічних умов, охарактеризовано систему чинників формування військової групи. До зовнішніх об’єктивних умов відносимо: 1) формування у юнаків свідомого позитивного ставлення до військової служби, піднесення її престижу; 2) гуманно організований цілодобовий особистісно і соціально зорієнтований характер спільної професійної діяльності; 3) особистісне спрямування військово-педагогічної моделі навчальної і виховної взаємодії; 4) поєднання індивідуальних, групових і колективних форм військово-професійного навчання і патріотичного виховання; 5) спеціальна і педагогічна підготовленість військових науково-викладацьких кадрів; 6) послідовний розвиток співробітництва і співтворчості, самоврядування, суб’єкт-суб’єктних взаємин “курсант –– курсант”, “командир –– курсант”. Встановлено також внутрішні, суб’єктивні умови формування військових груп: усвідомлення кожним курсантом правильності професійного самовизначення; гуманна установка і повага до членів групи; самоаналіз і самооцінка власної загальної і фізичної професійної підготовки; вироблення потреби особистісного самовдосконалення і професійного самотворення офіцера Збройних сил України; прагнення до досягнення професійного і громадянського ідеалу. На основі з’ясованих умов виявлено й охарактеризовано у відповідності до етапів процесу систему засобів формування військових навчально-виховних груп. Установлено, що система засобів –– це єдність технологій, методів і прийомів формування військових груп, які виявляють сукупний вплив і знаходяться у взаємному цільовому зв’язку: особистісно орієнтовані технології –– контролю і коригування різнорівневих навчальних і виховних результатів, ідентичного рівня успішності, військових фахових умінь і навичок; інноваційні методи –– спрямовуючі, мотивуючі, мобілізуючі, коригуючі, аналітико-діагностичні та ін.; прийоми –– порівняльної орієнтації, ситуації успіху, безпосереднього й опосередкованого втручання, інтелектуальної та емоційної атаки та ін. Розроблено “Програму поетапного формування військової навчально-виховної групи військового закладу освіти”, яка базується на даних дослідження, охарактеризованій системі засобів формування військових груп. Виявлено, що в експериментальних групах у порівнянні з контрольними ставлення курсантів групи до навчання покращилося на 21,4 %, стан військової дисципліни підвищився на 36,0 %, якість виконання обов’язків військової служби зросла на 35,5 %, дотримання моральних норм — на 29,6 %, рівень задоволеності участю в життєдіяльності групи — на 38,0 %. Отже, гіпотеза дослідження дістала повне підтвердження. Виконана робота не вичерпує проблему формування військових навчально-виховних груп. Дослідження в першу чергу потребують такі її аспекти: обґрунтування подальших стадій і рівнів розвитку військових груп протягом усього терміну навчання у військовому закладі освіти; формування в навчально-виховних військових групах суб’єкт-суб’єктних взаємин “викладач –– курсант” і “курсант –– курсант”. |
