1. Концептуально важливими для педагогічного дослідження соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських країнах є обґрунтування європейськими вченими і філософами необхідності забезпечення гуманістичних суспільних передумов соціалізації молодих генерацій. Зокрема це стосується неухильного обстоювання людської свободи як найвищої особистої і суспільної цінності, конструктивного вирішення проблем і суперечностей між інтересами особистості і спільноти, утвердження моральних та демократичних цінностей, поцінування людської творчості як рушія поступу. Методологічно значущим у контексті досліджень педагогічних аспектів соціалізації є також філософський доробок і вітчизняних філософів та соціологів, праці яких поглибили розуміння соціалізації як багатовимірного у просторі і багаторівневого у часі процесу, в ході якого індивідуалізація особи перебуває у взаємозв’язку з її соціальним розвитком і зумовлюється ним. Спираючись на ці соціально-філософські ідеї зарубіжних і вітчизняних науковців, можна твердити, що соціалізацію учнівської молоді слід розглядати і досліджувати насамперед як об’єктивний соціокультурний процес, що є тісно взаємопов’язаний з педагогічними формами його цілеспрямування і організації в сучасних суспільствах. Аналіз соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи показує, що вагомість і складність проблем соціалізації, як педагогічно керованого процесу, зростають в міру прискорення соціального поступу у цих країнах, а їх вирішення вимагає інтеграції дослідницьких можливостей дедалі більшої кількості гуманітарних дисциплін, зокрема філософії, соціології, психології, соціальної психології, культурології, етнографії і, звичайно ж, педагогіки. І це розширює можливості і перспективи міждисциплінарного дослідження соціалізації як комплексної педагогічної проблеми. 2. Основною теоретичною проблемою педагогічного вивчення соціалізації учнівської молоді постає потреба накопичення та систематизації даних з фондів різних наук, необхідних і достатніх щодо цього соціального явища, як об’єкта наукового пошуку, з метою виокремлення в ньому предметного поля педагогічного дослідження. Здійснений нами аналіз засвідчує, що соціалізація учнівської молоді, як органічна складова цілісного педагогічного процесу, характеризується специфічним педагогічним змістом, а також цілями, завданнями, агентами та формами реалізації. Не менш важливим теоретичним завданням у множині проблем вивчення цього педагогічного явища є з’ясування місця і ролі категорії соціалізації в понятійній системі загальнопедагогічної теорії, її методологічних функцій у пізнавальній та практичній педагогічній діяльності. Певною мірою це завдання вирішується шляхом з’ясування зв’язків та взаємовідношень поняття „соціалізація” із такими засадничими педагогічними поняттями, як „навчання”, „виховання”, а також з категоріями „моральність” та „духовність”. Так, взаємозв’язок соціалізації з вихованням виражає діалектику особистісного становлення людини як, з одного боку, єдності формування соціальної типовості та соціальної унікальності особи, а з іншого – як розвитку її внутрішнього і зовнішнього світів. Тоді ж як навчання є важливим засобом і умовою як особистісного, так і соціального розвитку учня. Однак, в кінцевому підсумку, гармонізація цих окреслень педагогічної діяльності, як і визначення пріоритетності котрогось із них, зумовлюються суспільними умовами, запитами, очікуваннями, тобто соціалізаційним контекстом педагогічної дії. Соціальність як сутнісна належність суспільного суб’єкта ( індивіда чи групи) до певної спільноти, виступає передусім як здатність усвідомлювати і враховувати у власній діяльності об’єктивно-необхідні і всезагальні закони супільного життя, долучатись до нагромаджених спільнотою соціально-культурних цінностей і досвіду. Духовний досвід людства, порівняно з соціальним, інтеріоризується з вищим ступенем ідеалізації, абстрагування та символізації в процесі його включення в механізми саморозвитку особистості. Особистісно-відцентровий, самостійний, критично-осмислений, особистісно-знаковий, свідомо-чуттєвий характер світорозуміння, переживання і ставлення особи до світу, інших і до самої себе зумовлює формування духовності як виключно інтимної людської якості. І в цьому полягає її істотна відмінність від соціальності, яка силою об’єктивності соціальних умов, створює певні обмеження для творчого опанування реальності особою. Моральність, так само, як соціальність і духовність, характеризується двома вимірами людського буття – філогенетичним і онтогенетичним. У першому випадку вона постає як складова духовного досвіду людства, а в другому – як актуальна практика моральних суб’єктів. З такої точки зору моральне становлення особистості доцільно розглядати як духовний зміст її соціалізації, а соціалізацію – як всеосяжну форму морального і духовного розвитку особистості. 3. Формування сучасного стилю соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи відбувалось у загальному контексті культурно-історичного розвитку європейської спільноти, під потужним впливом історичної спадщини Античного світу, гуманістичних ідей Відродження та ідеалів Просвітництва. В результаті цього основними цивілізаційними ознаками молодіжної соціалізації у цих країнах є цілісність процесу соціального та особистісного становлення молодої людини, педагогічний лібералізм, полікультурність, спрямованість у майбутнє, соціокультурна відкритість. Водночас через необхідність урівноважувати притаманні країнам Заходу індивідуалістські суспільні тенденції, західноєвропейський стиль соціалізації набуває ознак колективістської спрямованості і тлумачиться як „навчання жити разом”. Йому властиві орієнтація на суспільну дисципліну та відповідальність, законослухняність, повага до людської самобутності у будь-яких її виявах, толерантність по відношенню до „іншого”, „інакшого”, поцінування діалогу як способу досягнення взаємопорозуміння між суб’єктами суспільної діяльності, колегіальність, консенсус у розв’язанні складних проблем і будь-яких спірних питань. Діяльність сучасної західноєвропейської школи, як одного з провідних інститутів соціалізації молоді, не лише віддзеркалює ці визначальні характеристики сучасного західноєвропейського стилю соціалізації, а й ґрунтується на них і забезпечує їх ретрансляцію та розвиток у педагогічній культурі суспільства. 4. Педагогічні підходи до здійснення процесу соціалізації учнівської молоді в західноєвропейських країнах є похідними від основних педагогічних концепцій цього процесу, які історично виникали у європейському науково-педагогічному товаристві: це – холістична, селекційно-стратифікаційна, інтеракціоністська та постмодерністська концепції соціалізації учнівської молоді. Холістична концепція шкільної соціалізації виникла на етапі становлення та інтенсивного розвитку капіталістичних відносин у західноєвропейських країнах, що супроводжувалися загостренням конкурентної боротьби, процесами класового розшарування в суспільстві. На цьому тлі спостерігалося послаблення соціалізуючої ролі традиційних інститутів (сім’ї, релігії, общини). Відтак школа, як один з наймасовіших соціальних інститутів, мала перебирати на себе, згідно з холістичною теорією соціалізації, функції консолідації та культурної гомогенізації спільноти як цілісного утворення (грецьк. holos – цілий). У річищі цієї концепції соціалізація молоді розглядається як сукупність процесів, завдяки яким відбувається розвиток аттитюдів, бажань та форм поведінки індивіда, узгоджених з вимогами суспільства і схвалюваних ним. Шкільна соціалізація тлумачиться, відповідно, як процес засвоєння групових цінностей класного, шкільного колективу, кінцевою метою якого є прилучення учнівської молоді до системи суспільних моральних та культурних цінностей, норм і форм поведінки. Стратифікаційно-селективна концепція шкільної соціалізації набула поширення в освітньому просторі західноєвропейських країн у 60-70 роках минулого століття. У цей період країни Західної Європи сягнули стадії розвинутого капіталізму. Однією з її ознак стало значне і досить жорстке розшарування населення на окремі страти в залежності від статків їх представників та володіння засобами виробництва. За таких умов західноєвропейська школа виконувала, по суті, функцію селекції та розподілу учнівської молоді за нерівноцінними, стосовно майбутніх життєвих перспектив, навчальними потоками – академічними, для еліти, та професійно-технічними, для загалу населення, що і знайшло своє відображення у стратифікаційно-селекційній концепції соціалізації учнівської молоді. Друга половина 70-х років ХХ століття позначилася для країн Західної Європи значним економічним та соціокультурним піднесенням. На цьому тлі спостерігалась гуманізація педагогічних процесів, натомість і соціалізаційних, у шкільній освіті західноєвропейських країн. У руслі гуманістичної педагогіки від учня, наразі й учителя, стало вимагатися більше творчості, самостійності, автономності, комунікативних якостей, здатності до взаємодії як від рівноправних суб’єктів навчального, соціалізаційного процесу. Інтеракціоністська концепція соціалізації виявилась найбільш адекватною з точки зору її застосування у якості методологічного підґрунтя діяльності західноєвропейської школи в нових умовах. У сучасних західноєвропейських суспільствах, які характеризуються як посткапіталістичні, постінформаційні, постмодерністські, „відмінність” є засадничою категорією у визначенні основ педагогічної діяльності загалом і соціалізаційної зокрема. Спричинене особливостями сучасних західних суспільств розмивання соціального канону, соціального типу особистості, робить досить проблемним пошук домінантної або провідної концепції соціалізації молоді. Однак об’єднуючими, спільними для множини сучасних західноєвропейських концептуальних підходів до вирішення проблем соціалізації учнівської молоді є ідеї світоглядного плюралізму, культурної гетерогенності, соціальної творчості. У свою чергу науковий доробок західних учених щодо теоретичного обґрунтування процесу соціалізації учнівської молоді значно вплинув на формування сучасних ідейних засад діяльності західноєвропейської школи як інституту соціалізації молоді. Такими наразі є принципи педагогічного гуманізму, демократизму, відкритості, прагматизму, гнучкості та плюралізму. 5. Головними структурними елементами педагогічно керованої соціалізації молоді в сучасній західноєвропейській школі є вікові етапи і змістові напрями цього процесу. Вікові етапи шкільної соціалізації фактично співпадають з такими ж етапами освіти і виховання дітей, а саме: дошкілля, молодша школа, середня школа, старша середня школа, соціальний дебют. Кожен попередній етап має слугувати підготовкою до наступного освітнього щабля як найближчої зони індивідуального та соціального розвитку особистості. Відповідаючи на суспільні виклики сьогодення, сучасна західноєвропейська школа прагне забезпечити надійне підґрунтя для успішного навчання і набуття соціальної компетентності особистості упродовж усього її життя. Реалізації цієї мети підпорядкована організація навчального та соціалізаційного процесу як неперервного і поступального, починаючи з дитячого садка і закінчуючи педагогічним супроводом випускників школи протягом декількох років поспіль. Цілісний і неперервний процес шкільної соціалізації потребує не лише певного часу (вертикальна структура), а й певного педагогічно-змістовного простору (горизонтальна структура). Педагогічний простір соціалізації об’єктивується основними сферами суспільних відносин та діяльності, повноправними і компетентними суб’єктами яких мають ставати школярі. У відповідності до провідних сфер суспільних відносин та діяльності соціалізація школярів у західноєвропейських країнах здійснюється у таких основних напрямах, як особистісний, міжособистісний, соціально-груповий, політико-правовий, економічний, екологічний, духовно-ціннісний. 6. Західноєвропейська школа виконує особливу роль серед множини суспільних агентів соціалізації учнівської молоді (політичні, правові, релігійні, адміністративні інституції, громадськість тощо). Провідна щодо цього роль і функція західноєвропейської школи виявляється в тому, що вона своєю дією визначає головний напрям і зміст соціалізаційних впливів усієї множини суспільних агентів соціалізації учнівської молоді, їхню орієнтацію і прочитання з урахуванням об’єктивних суспільних передумов та завдань гуманістичного поступу спільноти. Завдяки цьому уможливлюється партнерська взаємодія між провідними суспільними агентами соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських країнах. Найактивніше західноєвропейські педагоги підтримують партнерство у справі соціалізації молоді із сім’ями учнів, бізнесовими, виробничими структурами, церквою, засобами масової інформації. 7. Аналіз педагогічної діяльності, яка здійснюється західноєвропейськими вчителями з метою соціально-ролевої підготовки учнів до самостійного життя, дає підстави висновувати, що чільне місце щодо цього відводиться опануванню учнями фахових, громадянських та гендерних ролей. Належне педагогічне керування та адекватне і сумлінне виконання школярами „ролі учня” або „професії учня” західноєвропейські педагогічні фахівці розцінюють як першочергову умову успішного виконання множини соціальних ролей вихованцями школи у майбутньому. Враховуючи специфіку західноєвропейських спільнот на постіндустріальній стадії їх розвитку, „професія учня” дедалі частіше пов’язується західноєвропейськими вчителями не тільки з навчальною, а й з професійною їх діяльністю та набуттям відповідної кваліфікації. Очевидною є тенденція до структурної та змістової інтеграції загальної середньої та професійно-технічної освіти в країнах Західної Європи. Так звана „дуальна освіта” (поєднання і почерговий характер реалізації загальноосвітньої та професійної підготовки учнів), професійна діагностика та орієнтація, надання переваги професійним полям або „сім’ям професій” у фаховій підготовці учнів, педагогічний супровід випускників школи як дебютантів на ринку праці – це ті педагогічні основи, на які орієнтуються нині західноєвропейські педагоги у підготовці учнів до виконання фахових ролей. Громадянська соціалізація учнів у західноєвропейських країнах не обмежується лише політичною та юридично-правовою площиною, а натомість спрямовується на опанування школярами множини суспільних відносин – економічних, ідеологічних, духовних, національно-етнічних, сімейно-побутових тощо. Важливим компонентом громадянської соціалізації учнів у західноєвропейських школах є прищеплення їм цінностей демократичного європейського громадянства. Як лідери загальноєвропейського поступу, західноєвропейські країни є безпосередніми ініціаторами і найактивнішими реалізаторами сучасної „гендернозбалансованої” освітньої політики країн членів ЄС. Мається на увазі забезпечення рівного доступу юнаків та дівчат до якісних знань, рівноправного статусу представників обох статей у шкільних колективах, рівноцінного педагогічного та соціального сприяння їх гендерній соціалізації. Така ж стратегія покладається в основу гендерної соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських школах. 8. Педагогічно-керований процес соціалізації учнівської молоді вимагає застосування науково обґрунтованих і практично вивірених методів шкільної роботи. Найбільш поширені у західноєвропейських школах методи соціалізаційної роботи з учнями сформувались під впливом найавторитетніших у європейському освітньому просторі психолого-педагогічних та філософських наукових шкіл: психоаналізу, біхевіоризму, інтеракціонізму, прагматизму. З психоаналізом, зокрема, тісно пов’язаний метод педагогічного спостереження та дослідження індивідуальних і соціальних якостей і характеристик вихованців з метою їх подальшого розвитку. А метод соціометрії дає можливість не тільки досліджувати соціальні стосунки в учнівських колективах, а й коригувати їх у разі потреби. Психоаналізу завдячують своїм виникненням також і методи психодрами і соціодрами, застосування яких передбачає спонтанне програвання учнями різноманітних життєвих ситуацій та соціальних ролей у ході організованих учителем сеансів. Партисипативність, як метод соціалізаційної роботи з молоддю, є одним з найдієвіших стимулів до соціального розвитку особистості, оскільки у ході безпосередньої суспільно-корисної роботи відбувається практичне опанування соціального досвіду, одержання дітьми сигналів щодо його адекватності і достатності для успішної життєдіяльності. Це ж саме можна сказати і про участь школярів у колективних та індивідуальних учнівських проектах. Партисипативний і проектний методи соціалізації учнівської молоді виникли та набули поширення у західноєвропейській шкільній освіті під значним впливом прагматичної, біхевіористичної та інтеракціоністської наукових шкіл. Ігрові та групові методи є, до певної міри, універсальними у тому сенсі, що вони придатні для застосування у роботі з дітьми будь-якого віку і дозволяють досягати різних педагогічних цілей – навчальних, виховних, соціалізаційних. Значний внесок у розробку цих методів зробили науковці-представники інтеракціоністського напряму в педагогіці, психології, соціології. Висновки-рекомендації. Вивчення, осмислення та узагальнення досвіду західноєвропейських педагогів у соціалізації учнівської молоді дає підстави для формулювання відповідних рекомендацій щодо вдосконалення процесу соціалізації учнівської молоді у вітчизняних школах, а саме: – у відповідності до трьох основних компонентів цілісного педагогічного процесу – навчання, виховання та соціалізації – варто приділити особливу увагу збалансуванню змісту вітчизняних шкільних програм з точки зору їх відповідності потребам індивідуального та соціального становлення учнів з опертям на науковий світогляд, а також актуальні умови і напрями розвитку суспільного життя; – розробити та запровадити у вітчизняних школах спеціальні навчальні курси (обов’язкові, елективні, факультативні) з особистісного та соціального розвитку учнів; – розширити й поглибити соціалізаційний зміст програм та підручників з основних шкільних предметів, особливо гуманітарних; – проводити у шкільних закладах тренінги, спрямовані на соціальну адаптацію, інтеграцію та соціальну творчість учнів з використанням таких методів соціально-педагогічної роботи, як соціограма, соціодрама, гра, проектна діяльність, групова взаємодія; – методично обґрунтувати та послідовно реалізовувати зміст, форми і методи соціалізаційної роботи з учнями у таких основних напрямах, як особистісний, міжособистісний, соціально-груповий, політико-правовий, економічний, екологічний, духовно-ціннісний; – надавати учням старшого шкільного віку загальноосвітні знання у поєднанні з фаховими компетентностями, забезпечити організаційно-педагогічні можливості для здобуття ними разом з атестатом про середню освіту професійних дипломів та робітничих кваліфікаційних посвідчень у найбільш поширених і затребуваних у суспільстві професійних галузях; – активно розбудовувати систему освіти „другий шанс” для випускників середньої школи, які з певних причин (особистісного, побутового, соціо-культурного характеру) вийшли із школи з недостатнім для працевлаштування та подальшого навчання рівнем компетентності; – проводити політику „позитивної дискримінації” у ході педагогічно керованої соціалізації учнів, які перебувають у несприятливих соціокультурних умовах, з якомога раннього віку залучати їх до системи формальної освіти та виховання, звертати особливу увагу на дошкільну підготовку таких дітей, розглядати її як засіб вирівнювання стартових можливостей щодо досягнення життєвого та соціального успіху в майбутньому ; – започаткувати практику створення спеціальних банківських рахунків для трансферту державних коштів, які б виділялись щорічно на учня на випадок, якщо б він, скажімо, не залишив передчасно школу; призначати уповноважених осіб (опікунів) для контролю над цільовим використанням цих коштів (можливо, спонсорських, благодійних на додаток) з метою навчання та професійної підготовки „втрачених” школою учнів; – всіляко розвивати партнерство школи з батьками, церквою, громадою, представниками місцевої влади, засобами масової інформації, підприємцями з метою конструктивної соціалізації учнівської молоді; – дедалі більше залучати учнів як активних суб’єктів та партнерів учителів до організації навчально-виховного та соціалізаційного процесів, сприяти утвердженню принципів учнівського самоврядування та демократичних засад колективного співжиття у навчальних закладах; – створювати у шкільних колективах атмосферу позитивних очікувань щодо просоціальної поведінки та діяльності учнів, застосовуючи педагогічні механізми мотивації, стимуляції, відзнак та винагород такої діяльності; – забезпечувати необхідну матеріально-технічну, організаційно-педагогічну, інформаційну базу для ефективного функціонування та погодженої діяльності шкільних психологічних, профорієнтаційних, медичних, соціальних служб, підвищити статус та роль їх працівників як важливих агентів соціалізації учнівської молоді; – звернути особливу увагу на підготовку школярів до виконання громадянських, фахових та гендерних ролей шляхом поєднання таких її основних форм, як навчання та соціальна практика; – здійснювати соціалізацію нашої молоді в дусі європейського демократичного громадянства, надавати школярам достатні та необхідні знання й компетенції як майбутнім громадянам своєї вітчизни, європейської спільноти й усього світу. Здійснене дослідження не вичерпує усю множину проблем, пов’язаних із соціалізацію учнівської молоді в західноєвропейських країнах. До важливих напрямів подальших досліджень належать: розвиток теоретичних уявлень щодо педагогічної сутності та змісту соціалізації учнівської молоді; докладне вивчення особливостей реалізації західноєвропейської шкільної соціалізації на окремих її етапах – у початковій, основній та старшій школі; проведення осібних досліджень з кожного з основних напрямів соціалізації західноєвропейської учнівської молоді; дослідження проблем підготовки західноєвропейської молоді до виконання певних різновидів соціальних ролей; цільове дослідження організаційно-педагогічних механізмів реалізації партнерства школи з провідними соціальними інститутами у соціалізації шкільної молоді; дослідження в західноєвропейському контексті соціалізуючого значення та ролі окремих шкільних предметів і змісту шкільної освіти загалом; психолого-педагогічних механізмів та методів соціалізації учнівської молоді, соцілізуючих функцій та завдань шкільного учителя; педагогічного управління процесом соціалізації школярів. |
