У дисертаційній роботі здійснено обґрунтування педагогічних поглядів і виявлено провідні напрями викладацької діяльності С.С.Гогоцького у вищих навчальних закладах України (1837 – 1886 рр.), актуалізовано творчий доробок ученого в сучасних умовах модернізації університетської освіти. Реалізовані мета й завдання дали змогу засвідчити такі результати. 1. Проаналізовано ступінь дослідження творчого доробку С.С.Гогоцького (1813 – 1889 рр.) у науковій літературі. Відповідно, опрацьовану літературу класифіковано за шістьма групами: 1) праці вченого, 2) довідниково-енциклопедичні видання, 3) мемуаристика, 4) монографії, підручники, навчальні посібники, 5) наукові статті, 6) дисертаційні дослідження. Архівні матеріали умовно розподілено за трьома напрямами: 1) офіційна документація (урядові циркуляри, міністерські розпорядження, університетські накази, послужні списки С.С. Гогоцького), 2) авторські навчальні програми та лекційні курси з педагогіки, історії виховання, дидактики і прикладної педагогіки, психології, 3) листування С.С.Гогоцького (з Д.І.Бібіковим, М.Х.Бунге, В.С.Іконніковим, І.М.Корольковим, О.Ф.Кістяківським, М.О.Максимовичем). Установлено, що цілеспрямоване системне вивчення науково-педагогічного доробку С.С.Гогоцького не було предметом спеціальної уваги науковців. Це зумовило вибір основних напрямів дослідження (обґрунтування науково-педагогічної концепції С.С.Гогоцького; визначення провідних спрямувань науково-педагогічної діяльності вченого та розроблення її періодизації, актуалізація його педагогічних ідей і викладацького досвіду в сучасних умовах модернізації університетської освіти), а також методів їхньої реалізації (пошуково-бібліографічного, ретроспективного логіко-системного аналізу, хронологічного, біографічного, соціологічного, структурного узагальнення, прогностичного). 2. Виявлено основні чинники формування педагогічних поглядів С.С.Гогоцького: 1) родинне виховання на православних традиціях, 2) приклад діда і батька-священиків, 3) система і зміст навчання у закладах освіти, які закінчив С.С.Гогоцький (Кам’янець-Подільських духовного училища та семінарії, Київської духовної академії), 4) авторитет професорсько-викладацького складу КДА та Університету Св. Володимира (П.С.Авсенєв, І.О.Борисов, Й.Г.Міхневич, О.М.Новицький, І.М.Скворцов), 5) уплив європейських просвітницьких ідей (Г.Гегель, А.Дістервег, Ж.Мішле та ін.). 3. Становлення С.С.Гогоцького як науковця і викладача розкрито в контексті дослідження процесу розвитку вищої школи в Україні ХІХ ст. (освітньої реформи 1802-1804 рр., заснування Міністерства народної освіти (1802 р.), відкриття університетів у Харкові (1804 р.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 р.), виходу статутів імператорських університетів (1804, 1835, 1863, 1884 рр.), реформ освіти кінця 1820-х – 1830-х рр. та лібералізації суспільного життя й освітньої галузі у період 1860-х рр., освітніх контрреформ 1870-х – початку 1880-х рр., формування вищої педагогічної освіти на базі університетів, започаткування загальноуніверситетських кафедр педагогіки (1850 р.), вищої жіночої освіти (Київські вищі жіночі курси, 1878 р.) та ін.). 4. Проаналізовано зміст педагогічних поглядів і визначено основні напрями творчої діяльності С.С.Гогоцького (1837 – 1886 рр.): - науково-викладацький (посади екстраординарного та ординарного професора у Київській духовній академії (1842 – 1848 рр.), в Університеті Св. Володимира (1850 – 1886 рр.), підготовка матеріалів „Філософського лексикону” (1857 – 1873 рр.), розроблення лекційних курсів з історії філософії (1872 р.), педагогіки, дидактики та прикладної педагогіки, історії виховання, психології (1850 – 1886 рр.), написання науково-педагогічних праць: „Про історичний розвиток виховання у найвагоміших народів стародавнього світу” (1854 р.), „Вступ до педагогіки” (1855 р.), „Про розвиток пізнавальних здібностей у педагогічному відношенні” (1857 р.), „Короткий огляд педагогіки або науки виховної освіти” (1879 р.) та ін.; - організаційно-адміністративний (членство у Тимчасовій комісії з розбору стародавніх актів, перебування на посаді декана історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира (1862 – 1863, 1878 – 1879 рр.), започаткування і керівництво Київськими вищими жіночими курсами (1878 – 1886 рр.); - освітньо-благодійницький (участь у діяльності опікунської ради Товариства допомоги малозабезпеченим студентам Університету Св. Володимира (1868 р.), Видавничого комітету „Университетских известий” (1877 р.), читання лекцій на благодійних засадах у середніх і вищих навчальних закладах м. Києва (Київській духовній семінарії, 1864 р.; Університеті Св. Володимира, 1868, 1874 рр.), причетність до вагомих освітніх проектів (відкриття Тимчасової педагогічної школи, 1862 р.; Гімназії ім. П.Г.Галагана, 1871 р.; Київських вищих жіночих курсів, 1878 р.). Розроблено періодизацію творчого шляху С.С.Гогоцького у єдності трьох етапів (за переважанням одного із зазначених напрямів): науково-викладацького (1837 – 1851 рр.), організаційно-адміністративного (1852 – 1865 рр.), освітньо-благодійницького (1866 – 1886 рр.). 5. Обґрунтовано науково-педагогічну концепцію С.С.Гогоцького, представлену трьома складовими: методологічною (обґрунтування категоріального апарату педагогіки, ідея єдності теорії і практики в навчальному процесі, дотримання православних виховних традицій, базування на релігійно-гуманістичних принципах виховання, підтримка ідеї формування всебічно розвиненої особистості, основоположної ролі наставника в процесі розвитку самосвідомості вихованця, домінування морального, розумового, фізичного й естетичного виховних напрямів тощо), теоретичною (розроблення змісту навчальних дисциплін: „Наука виховної освіти”, „Дидактика і прикладна педагогіка”, „Історія виховання”) і методичною (технологія викладання педагогічних дисциплін – лекційних курсів, семінарських, практичних занять, організації і проведення педагогічної практики). 6. Здійснено актуалізацію в умовах сучасного вищого навчального закладу: 1) викладацького досвіду С.С.Гогоцького: обґрунтування теоретичної педагогічної підготовки через три основні складові: „Наука виховної освіти”, „Дидактика і прикладна педагогіка”, „Історія виховання” (на той час вони викладалися як окремі навчальні дисципліни з тенденцією до взаємоузгодження змісту); інтеграція філософських, психологічних і педагогічних знань у змісті педагогічних дисциплін, оформлення їх як нормативних та доведення ключового значення у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів; прагнення до структурування єдиного навчального курсу „Педагогіка” та ін.; 2) виявлених педагогічних ідей ученого: наголошення на розвитку природних здібностей, творчого потенціалу, самореалізації особистості у суспільному середовищі; базування на православних виховних традиціях; переважання розумового і релігійно-морального виховних напрямів; дотримання принципу єдності навчання і виховання; надання педагогові ключової ролі у процесі самовдосконалення особистості та ін. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів і напрямів даної проблеми. Подальшого вивчення потребує, наприклад, період зарубіжної діяльності С.С.Гогоцького (Бельгія, Німеччина, Польща, 1861 р.), наукова школа вченого, обґрунтовані ним напрями фундаменталізації професійно-педагогічної підготовки вчителя. |
