У дисертації наведено теоретичні узагальнення і запропоновано розв’язання наукового завдання стосовно обґрунтування напрямів реформування системи пенсійного страхування в Україні. 1. Реформування вітчизняної системи пенсійного страхування можливе за умов формулювання чіткого науково-узгодженого та нормативно-детермінованого понятійного апарату у сфері пенсійного захисту. В досліджені були уточненні визначення „пенсійний захист”, „пенсійне страхування”, „пенсійне забезпечення”, „реформа системи пенсійного страхування” та відображено взаємозв’язок між ними в межах окресленої системи соціального захисту населення в Україні. Водночас, реалізація реформ вимагає подальшого всебічного опрацювання пенсійної термінології, що змогла б змістовно описати дійсні явища і процеси, а також узгоджувалася із сутнісним навантаженням понять, що використовуються сьогодні у міжнародній практиці. 2. Пенсійне страхування необхідно розглядати в трьох різнопланових аспектах: як концепцію пенсійного захисту населення, як фінансовий механізм та, як соціально-економічну систему. Трактування пенсійного страхування як соціально-економічної системи відображає особливу сферу регламентованих державою суспільних відносин з приводу формування індивідуальних страхових фондів (сплати пенсійних внесків) та надання за їх рахунок пожиттєвої персональної грошової компенсації (пенсійних виплат) у випадку дожиття до пенсійного віку, настання інвалідності чи втрати годувальника членами сім’ї. 3. Загальносвітові тенденції у здійсненні реформ систем пенсійного страхування обумовлюють в Україні поступове обмеження державної участі у пенсійних програмах, поглиблення лібералізації у стосунках між державою та її громадянами, посиленні персоніфікованих та накопичувальних форм пенсійного забезпечення, побудови соціально-орієнтованого суспільства на ринкових засадах, що передбачає можливість планування та реалізації пенсійної реформи в контексті глобальної перебудови соціальних інститутів, зміни соціально-економічної парадигми суспільного устрою, пошуку компромісів та механізмів компенсацій з усіма елементами системи пенсійного страхування. 4. Становлення ефективної системи пенсійного страхування в Україні безпосередньо залежить від особливостей формування доходів та здійснення заощаджень населення. Спроможність системи пенсійного страхування виділити мінімально необхідний пенсійний внесок із доходу працівника, зберегти та примножити його в часі, а також забезпечити достатні пенсійні виплати являється визначальним фактором успішного реформування системи пенсійного страхування. 5. Система пенсійного страхування повинна базуватися на засадах самофінансування за умов будь-якого накопичувального чи перерозподільного фінансового механізму; пенсійні системи за типом фінансування DB чи DC однаково ефективні, якщо вони сплановані таким чином, що здатні акумулювати достатньо коштів для виплати адекватної, реальної, сталої та надійної пенсії; водночас, світова практика пенсійних реформ засвідчує відносно більшу ефективність накопичувального механізму схем DC в умовах зростання ринкової економіки при майже однаковому збільшенні ризиків в обох системах в часи загальноекономічної рецесії. 6. Актуарно обраховані напрями мінімізації обсягу пенсійних зобов’язань солідарного рівня (збільшення жіночого пенсійного віку до 60 років, скасування пільгового обрахунку стажу для Списку 1, збереження коефіцієнта оцінки страхового стажу на рівні 1%) доводять можливість суттєвого скорочення видатків в короткостроковій перспективі, проте слід також враховувати фактор очікуваного супротиву населення стосовно реалізації означених пропозицій. 7. Державний накопичувальний рівень, як персоніфікована складова системи пенсійного страхування, повинен бути введений якомога швидше; оптимальний механізм фінансування державного Накопичувального фонду України та найбільш зручні умови його впровадження слід обирати, діючи на випередження очікуваним негативним соціально-економічним прогнозам; на основі актуарних розрахунків обґрунтовано застосування наступних заходів щодо посилення фінансового потенціалу державного накопичувального рівня: збільшення частки відрахувань до Накопичувального фонду з 7%; збільшення вікового цензу на участь додаткових вікових груп економічно активного населення в накопичувальному рівні (жінки – до 45, чоловіки – до 50 років); застосування змішаної інвестиційної стратегії Накопичувального фонду (50% – рівня дохідності ринку, 50% – річного темп зростання ВВП). 8. Недостатність розвитку сегментів ринку послуг з недержавного пенсійного забезпечення, слабкість законодавчого регулювання ринку цінних паперів та діяльності суб’єктів фінансового ринку справляє вельми негативний вплив на укріплення довіри населення до ринку фінансових послуг; досвід країн-реформаторів свідчить, що за наявності функціонально розвиненого недержавного сектору пенсійного страхування перебіг пенсійної реформи відбувається швидше та якісніше, оскільки саме він знаходяться в авангарді пенсійних трансформацій, активніше відстоюючи формування нового сегменту ринку фінансових послуг. 9. Ризики пенсійної реформи зумовлюються ризиками, властивими різним типам пенсійних систем і їх можна згрупувати за демографічним, макроекономічним, фінансовим, „моральним” і політичним складом; в умовах активних перетворень економіки України, вони акумулюються, зростають та формують системний ризик здійснення реформування системи пенсійного страхування. 10. Методики „компенсацій”, як шляхи подолання суспільного супротиву пенсійної реформи, являються важливим фактором у процесі реформування системи пенсійного страхування, оскільки погіршення фінансового становища будь-якої із зацікавлених сторін зумовлює активну протидію розпочатим реформам. | 