У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань. Головними теоретичними і науково-практичними результатами роботи є такі висновки: 1. Головною, визначальною властивістю класифікації засуджених до позбавлення волі, як і будь-якої іншої наукової класифікації, є поділ обєктів на окремі види відповідно до їх обєктивних загальних і відмітних ознак, а загальною метою класифікації засуджених до позбавлення волі є створення підґрунтя для диференційованого виконання покарань. 2. При здійсненні класифікації обовязковою є вимога дотримання принципів діалектичної логіки (обєктивності, розвитку, врахування практики) та правил формальної логіки. 3. У теорії кримінально-виконавчого права не існує єдиного розуміння теоретичних положень щодо поняття, критеріїв, субєктів і процедури здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі. В теперішній час діяльність органів виконання покарань проходить у двох основних напрямках – реалізація кари як обовязкового елемента будь-якого кримінального покарання і виховний процес, що дозволяє зробити висновок і про існування двох видів класифікації засуджених до позбавлення волі, кожен з яких характеризується окремою метою й ознаками (критеріями): один – для забезпечення відповідного обсягу карального впливу (первинна класифікація); другий – з метою створення сприятливих умов для застосування виховних заходів (вторинна класифікація). Міжнародні документи також указують на необхідність проведення цих двох етапів класифікації засуджених. 4. Первинну класифікацію засуджених до позбавлення волі можна визначити як багатоступеневий і послідовний поділ усієї сукупності засуджених до позбавлення волі осіб на види, який за визначеною процедурою здійснюється Регіональними комісіями Департаменту за ознакою виду і строку позбавлення волі, віком і статтю засуджених з метою диференційованого застосування заходів карального впливу. Наявність попередніх судимостей і фактів відбування покарання в місцях позбавлення волі знаходить своє відбиття у виді і строку позбавлення волі, з огляду на що додаткову класифікацію за цими ознаками проводити непотрібно. 5. Основними принципами здійснення первинної класифікації засуджених є законність, справедливість, рівність засуджених перед законом, поважання прав людини. Відсутність нормативного закріплення й розкриття змісту цих принципів не дозволяє забезпечити їх належну реалізацію на практиці, у звязку з чим запропоновано доповнення КВК України відповідними положеннями. 6. Існуючий на сьогодні порядок здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі не забезпечує зведення засуджених в однорідні групи, хоча саме це і є однією з підстав ефективності роботи з ними. Групування засуджених до позбавлення волі за ознаками виду позбавлення волі та його строку (з урахуванням віку і статі осіб) дозволяє зменшити розбіжність у їх якісному складі та прослідити системну тенденцію до зменшення чи збільшення визначених відповідних показників у різних груп таких осіб. Отримані в результаті цієї класифікації групи засуджених можливо співвіднести і з існуючою системою установ виконання покарань, для чого необхідно внести відповідні зміни до ст. 18 КВК України. 7. Установлено, що створення Регіональних та Апеляційної комісій не забезпечило досягнення поставленої перед ними мети, бо на практиці первинна класифікація засуджених продовжує здійснюватися виключно з огляду на тяжкість учиненого злочину й попередню судимість. Положення, основний акт, на підставі якого створені й діють Регіональні й Апеляційна комісія, за своєю структурою і змістом не відповідає вимогам, що предявляються до цього типу документів. 8. Виникнення додаткових проблем у діяльності комісій обумовлює й відсутність публічного оприлюднення нормативно-правових актів, зокрема, відомчих, з питань первинної класифікації й розподілу засуджених в установи виконання покарань, нормативного закріплення гарантії забезпечення дотримання прав засуджених та інших осіб, а стан контрольної діяльності Апеляційної комісії не відповідає основним правилам її здійснення. У той же час негативно впливає на дану діяльність формування персонального складу комісії працівниками, які виконують обовязки по визначенню виду установ на громадських засадах поряд зі своїми основними функціональними обовязками, а також покладання на комісії повноважень, що виходять за межі поставлених завдань. 9. У результаті відомчого обмеження в направленні в колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання деяких категорій осіб з огляду на їх фізичні вади чи вчинений злочин допущено порушення принципів законності й рівності засуджених перед законом. Формальний підхід до оцінки суспільної небезпеки особи і вчиненого нею злочину з одночасним нехтуванням положень кримінального права призвів до необґрунтованого послаблення при встановленні рівня безпеки установи виконання покарань деяким категоріям засуджених за рецидив злочинів. Уникнути подібних порушень щодо певних категорій засуджених можливо шляхом здійснення їх первинної класифікації на підставі чітких ознак, запропонованих у дисертації, з дотриманням відповідних принципів класифікації. 10. Встановлення місця відбування покарання у виді позбавлення волі – це процес початкового й наступного вибору кримінально-виконавчої установи, у якій повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі. Місце розташування колонії певною мірою впливає на ступінь ізоляції, а значить і на каральний зміст позбавлення волі, на здійснення права на побачення, в результаті чого обсяг кари, що буде зазнавати та чи інша особа, залежить також і від урахування чи неврахування родинних зв’язків при направленні засуджених до виправних установ. Вирішити проблему розміщення засуджених можливо, якщо створити на території кожної області колонії (сектори, дільниці) всіх видів. Питання про окреме тримання тієї чи іншої категорії засуджених потрібно вирішувати в кожному конкретному випадку лише для забезпечення особистої безпеки особи. Немаловажну роль при вирішенні питання про місце відбування покарання відіграють відомості про освіту засудженого, професію, можливість працевлаштування, навчання, тому визначення місця відбування покарання засуджених до позбавлення волі слід здійснювати з огляду на їх побажання на підставі запропонованої анкети. 11. Узагальнення наявного механізму захисту прав засуджених до позбавлення волі при визначенні виду установи виконання покарань та місця відбування покарання показало, що встановлений чинними нормативно-правовими актами Департаменту порядок відрізняється невиправданою складністю, плутаниною й у цілому не відповідає положенням Конституції України та чинного законодавства. Вирішити цю проблему пропонується шляхом внесення до КВК України додаткового положення щодо порядку оскарження рішень Регіональних та Апеляційної комісій. | 