У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення актуального наукового завдання щодо визначення перспектив використання та впровадження в практику сучасних вищих навчальних закладів історико-педагогічної спадщини кримськотатарського народу та поліпшення підготовки педагогічних кадрів національної кримськотатарської школи. Наведені дані підтверджають реалізовані мета й завдання дослідження, дають можливість сформулювати висновки та запропонувати рекомендації. 1. На основі системного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів, архівних матеріалів визначено, що в Криму з XIII ст. до наших днів в органічному зв’язку із культурним розвитком кримських татар відбувалася підготовка кадрів для національної школи. Разом з тим здійснений аналіз засвідчив, що проблема формулювання педагогічних кадрів для національної кримськотатарської школи до останнього часу залишалася майже невивченою. 2. У процесі дослідження окреслено історичні, політичні та соціально-педагогічні умови, які детермінували становлення навчальних закладів з підготовки вчительських кадрів для кримськотатарських шкіл початку XIX - кінця ХХ ст., а саме: політика русифікації в Криму; прагнення малих етносів Криму до збереження самобутності; діяльність національно-культурних товариств; участь представників кримськотатарського народу в розвитку економіки, освіти, науки регіону; відкриття національних шкіл; зростання потреби в педагогічних кадрах для національних шкіл; використання навчальними закладами досягнень педагогічної науки та нових для того часу методик викладання. 3. До навчальних закладів, на базі яких готувалися педагогічні кадри для кримськотатарських національних шкіл, належали національно-релігійні та державні навчальні заклади: медресе, мектебе-руштіє, Сімферопольська татарська учительська школа, Кримський педагогічний інститут, Кримський татарський педагогічний технікум, Ялтинський педагогічний технікум. Завдяки цим навчальним закладам не лише здійснювалася підготовка кваліфікованих спеціалістів, а й задовольнялися потреби регіону та кримськотатарського народу в освітніх послугах. 4. Визначено та проаналізовано тенденції підготовки педагогічних кадрів регіону з початку XIX – до кінця ХХ ст., серед яких слід зазначити: активне формування та реалізація державної політики в галузі підготовки професійних кадрів у відповідності до потреб регіону; розвиток національної освіти кримських татар як однієї із складових загальнодержавної системи освіти; різнотипність освітніх закладів, де здійснювалася підготовка педагогічних кадрів для кримськотатарських національних шкіл; пошук нових форм професійної підготовки педагогів; включення до навчально-виховного процесу закладів освіти етнорелігійних традицій. 5. Обґрунтовано періоди розвитку системи підготовки педагогічних кадрів для кримськотатарської національної школи: I період – 1810-1872 рр. – відкриття державних навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів для кримськотатарських шкіл (татарський клас при Сімферопольському повітовому училищі, татарський відділ при Сімферопольській гімназії), що зумовлювалося, з одного боку, реформуванням системи освіти в Російській імперії, а з іншого – боротьбою кримськотатарського народу за навчання та викладання рідною мовою; II період – 1872-1921 рр. – відкриття Сімферопольської татарської учительської школи – спеціального навчального закладу з підготовки педагогічних кадрів для кримськотатарських шкіл; мектебе-руштіє – новометодної конфесійної школи під керівництвом І. Гаспринського, яка готувала вчителів для національних шкіл. Це обумовлювалося посиленням боротьби передової кримськотатарської інтелігенції за націоналізацію школи, можливість готувати національні педагогічні кадри. Серед тенденцій та особливостей організації навчально-виховного процесу: впровадження в навчальні плани підготовки педагогічних кадрів вітчизняних та зарубіжних досягнень у галузі теорії педагогіки та педагогічної практики; включення до навчально-виховного процесу закладів освіти етнорелігійних традицій підготовки підростаючого покоління до життя та професійної діяльності; пошук нових форм професійної підготовки педагогів з урахуванням джадидистських реформ; III період – 1921-1944 рр. – відкриття національних класів та груп для національних спільнот, а також створення мережі середніх та вищих навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів у радянський період (педагогічні технікуми, Таврійський (Кримський) університет (Кримський педагогічний інститут з 1925 р.), Вищі педагогічні татарські курси), що сприяло ліквідації неписьменності серед татарського населення, доступності навчання для всіх прошарків населення та обох статей, пошуку нових форм професійної підготовки педагогів; IV період – 1944-1988 рр. – закриття в Криму всіх навчальних закладів для кримських татар; V період – 1988-2007 рр. – відновлення та здійснення підготовки педагогічних кадрів для кримськотатарських національних шкіл у провідних вузах Криму (Таврійський національний університет ім. В. Вернадського, Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський інженерно-педагогічний університет» (м. Сімферополь). Це забезпечило можливість відродження національної школи, рідної мови, національних традицій навчання та виховання, збереження національної ідентичності кримськотатарського народу. 6. На основі аналізу системи освіти (конфесійні навчальні заклади, державні та середні спеціальні навчальні заклади тощо), яка функціонувала в Криму з початку XIX - кінця ХХ ст., окреслено зміст та характер основних типів навчальних закладів, що готували педагогічні кадри для кримськотатарських національних шкіл (Сімферопольська татарська учительська школа, медресе, мектебе-руштіє, Кримський педагогічний інститут, Ялтинський педагогічний технікум, Республіканський вищий навчальний заклад „Кримський інженерно-педагогічний університет” (м. Сімферополь), Таврійський національний університет ім. В. Вернадського), досліджено та охарактеризовано їхню діяльність. 7. Доведено, що головне завдання цих навчальних закладів полягало в підвищенні інтелектуально-культурного рівня майбутніх кримськотатарських педагогів, у використанні передового педагогічного досвіду та в збереженні національного компоненту в процесі підготовки національних педагогічних кадрів. 8. Визначено специфіку функціонування в період з початку XIX – до кінця ХХ ст. навчальних закладів, які готували педагогічні кадри для кримськотатарської національної школи, зокрема йдеться: про вивчення рідної, російської та арабської мови, а також основ віровчення; про навчання та виховання на ґрунті національно-релігійних традицій; про використання сучасних методик та передового досвіду в процесі підготовки педагогічних кадрів тощо. 9. Результати ретроспективного аналізу стали підставою для твердження про значну роль навчальних закладів, що готували педагогічні кадри у XIX – ХХ ст., у становленні вищої національної освіти Криму та сприяли національно-культурному розвитку кримського регіону завдяки використанню в навчально-виховному процесі національних традицій кримських татар, їхньої мови та звичаїв. Таким чином, ми маємо достатньо фактів, аби зробити висновок про те, що система підготовки педагогічних кадрів для кримськотатарської національної школи сформувалася як невід’ємна частина загальної системи вищої освіти України. Науково обгрунтовані результати дослідження дозволили висловити рекомендації: Міністерству освіти і науки Автономної Республики Крим щодо розробки та запровадження в педагогічний процес вищих навчальних закладів фундаментальних курсів з історії освіти і культури етносів Криму; Кримському республиканському інституту післядипломної педагогічної освіти – відносно створення дидактичних та методичних матеріалів з урахуванням регіональних особливостей; закладам освіти Криму – щодо організації навчально-виховного процесу на принципах етнічної та конфесійної толерантності. Утім, дана робота не претендує на вичерпне вирішення проблеми підготовки педагогічних кадрів для кримськотатарської національної школи. Так, одним із перспективних напрямків майбутніх досліджень може бути вивчення філантропічної діяльності кримськотатарської інтелігенції та розкриття місця, ролі й значення останньої щодо становлення і розвитку національної системи освіти. | 