У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – процесів становлення та розвитку підприємництва в аграрній сфері в умовах ринкової трансформації економіки України, що виявляється у розробленні теоретичних засад розвитку аграрного підприємництва для стабілізації та усталення економічного зростання цієї сфери. Аграрне підприємництво - це самостійна, постійна, ризикова діяльність, спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції, виконання відповідних робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними, юридичними особами і незареєстрованими підприємцями. Особливістю аграрного підприємництва є те, що додатково слід зважати на такі характеристики, як площа, прибутковість, рівень управління., частка у валовій продукції сільського господарства.
За ступенем притаманності підприємницьких ознак правові форми аграрного підприємництва на етапі перехідного періоду можна подати в такій послідовності: ОСГ, фермерські господарства та приватно-орендні підприємства, господарські товариства, акціонерні товариства, кооперативи, держгоспи. Передумови, необхідні для запровадження підприємницьких відносин доцільно об’єднати в чотири групи: ринкові, психологічні, матеріальні та адміністративні. Виявлено, що в умовах перехідної економіки України селяни не готові до ведення підприємницької діяльності ані в психологічному, ані в матеріальному планах. Встановлено, що приватна власність на землю - необхідна умова здійснення підприємництва на селі. Однак у зв’язку з недостатньою кваліфікацією населення у сфері підприємництва необхідно запроваджувати мораторій на всі операції купівлі-продажу землі будь-якого призначення. Проблему купівлі-продажу землі доцільно розв’язувати поетапно.
Встановлено, що визначений законодавством мінімальний відсоток орендної плати є замалим. Доцільно встановити можливість відповідних виплат продукцією за ціною, не вищою від собівартості, а також запровадити диференційовану мінімальну ставку орендної плати: для орендарів, які беруть зобов’язання про відтворення земельного ресурсу, мінімальна ставка має бути нижчою. У випадку, коли орендодавець сам зобов’язується підтримувати потенціал землі, ставка має бути вищою. Слід також диференціювати мінімальну ставку залежно від приналежності землі до певного класу. Практично в усіх країнах з перехідною економікою процес реформування здійснювався в два етапи. На першому етапі приватизовувалася земля та майно, а на другому відбувався перерозподіл власності та інвестування. Проте між регіонами спостерігаються значні відмінності у джерелах інвестування. Це дає змогу прогнозувати подібний процес розвитку підприємництва в Україні. Подальшого розвитку він дістане після запровадження ринку землі. Сектор особистих селянських господарств має незначний ступінь товарності. Однак, саме він визначає підприємницький характер їхньої діяльності.
ОСГ - перспективна форма для заснування на його основі фермерського господарства, але перехід до цієї форми підприємництва неможливий без додаткових інвестицій, податкових пільг і створення відповідної інфраструктури, що підтверджує практика перетворень у Східноєвропейських країнах. Ринкову модель сільського господарства, яка ґрунтується виключно на фермерських господарствах (аналогічно, як у розвинутих країнах), у найближчі десятиріччя створити не вдасться. Проте кількість фермерських господарств має стійку тенденцію до зростання. Доцільно говорити про сприятливі умови фермерському підприємництву в розрізі областей. У зв’язку з цим державну політику сприяння фермерству доцільно проводити диференційовано. З’ясовано, що фермерські господарства та ОСГ потребують розвитку ринкової інфраструктури, що функціонує на конкурентних засадах. При аналізі поняття інфраструктура стосовно аграрної сфери необхідно розрізняти поняття ринкова інфраструктура та інфраструктура аграрного ринку. Інфраструктура аграрного ринку – це сукупність структур і установ, які забезпечують ціноутворення та реалізацію сільськогосподарської продукції, а також сировини для виробників.
У перехідній економіці України спостерігається нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку або викривлення в її розвитку. Зокрема, це стосується біржової торгівлі. Сільськогосподарські підприємці мають обмежені можливості доступу на біржі, спостерігається небажання легалізовувати торгівельні операції. В умовах перехідного періоду роль держави як регулятора економічних перетворень повинна зростати, причому на різних етапах аграрної реформи співвідношення ринкових та адміністративних важелів є динамічним. Регулювання аграрного підприємництва має чотири напрями: оподаткування, кредитування, протекціонізм, політика керування доходами сільгоспвиробників. Підтримка аграрного підприємництва вимагає збалансованої і системної державної політики у всіх сферах державного регулювання.
З метою сприяння аграрному підприємництву слід впроваджувати такі заходи: усунути суперечності у податковому законодавстві; надати можливість сплачувати податки раз на рік; спростити порядок реєстрації фермерського господарства; звільнити особисті селянські господарства від оподаткування до 2008 р., у подальшому передбачити залежність їх оподаткування від рівня товарності; створити паливний держрезерв; обмежити торгівельні націнки на агропродукцію для посередницьких і переробних структур; впровадити надання державних кредитів на заснування власної справи для сільських безробітних. |
