Анотація до роботи:

Семененко Г. М. Підрядні речення обставини причини в давньоанглійській мові: структура та функціонування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено дослідженню давньоанглійських підрядних причинових речень, що перебувають у даний період у процесі активного формування. Основними маркерами гіпотаксису є сполучні засоби, які характеризуються полісемантичністю і не вказують на тип зв’язку в реченні. Поліфункціональність сполучників призводить до того, що в ряді випадків немає чіткої межі між причиновими, часовими, порівняльними та цільовими підрядними реченнями. Для мінімізації синтаксичної неоднозначності вживаються окремі моделі порядку слів в головному та підрядному реченнях, умовний спосіб дієслова, порядок розташування головного та підрядного речень. Дані ознаки підрядності характеризують окремі залежні предикативні одиниці, але не є обов’язковими для підрядних причинових речень в цілому.

В зазначений період абсолютна дієприкметникова конструкція є єдиним типом незалежних неособово-дієслівних конструкцій, що може вважатися синтаксичним синонімом підрядного причинового речення.

Неоднозначність структурних та функціональних властивостей складнопідрядного речення в давньоанглійській мові та непрозорість смислових зв’язків його компонентів свідчить про незавершеність процесу становлення гіпотаксису в досліджуваний період. Зміни в складних конструкціях, близьких до сурядних, та перерозклад елементів поверхневої структури простого речення є основними шляхами формування підрядності.

Вживання сполучників та сполучних слів є основними засобом оформлення зв’язку між головним та підрядним реченням у давньоанглійській мові. Сполучні засоби характеризуються полісемантичністю й не вказують на тип зв’язку в реченні, оскільки більшість з них уживаються як у складнопідрядних, так і в складносурядних реченнях. Широке використання кореляції прислівникових та сполучникових засобів також свідчить про недостатню чіткість оформлення функцій підрядних сполучників у перехідний між паратаксисом та гіпотаксисом період.

Для мінімізації синтаксичної неоднозначності у визначенні головного та підрядного речень у давньоанглійській мові існували такі прийоми: використання відповідного порядку слів (основним порядком слів у головному реченні було вживання дієслова у другій позиції з початку речення (V2); у підрядному реченні переважала модель з дієсловом у фінальній позиції, яка поступово заміщувалася на ADV/COMP + SUBJ +V-FINITE, тобто V3 (вживання дієслова у третій позиції з початку речення)), використання умовного способу дієслів, позиція підрядного речення по відношенню до головного, вживання лексичних засобів. Дані ознаки підрядності є факультативними, тобто вони характеризують окремі типи залежних предикативних одиниць, але не є обов’язковими для даного типу в цілому. Пунктуація не може вважатися засобом ідентифікації граматичної функції окремих речень, бо в давньоанглійській мові вона була риторичним засобом. Окрім того, більшість пунктуаційних знаків було додано до давньоанглійських текстів видавцями та редакторами.

Комплекс засобів актуалізації причинових речень в давньоанглійській мові покликаний нівелювати двозначність в інтерпретації змісту відповідного підрядного речення й розмежувати паратактичний і гіпотактичний типи зв’язку.

Підрядне причинове речення може відноситися як до дієслова (V) головного речення, так і до дієслівної фрази загалом. В останньому випадку підрядне речення розкриває семантику одного з компонентів VP, що, як правило, є ремою головного речення. Підрядні причинові вставні речення через ослаблення обставинних функцій, можуть структурно відноситися до окремих членів головного речення, знаходячись у постпозиції.

Аналіз позиційних характеристик підрядного причинового у системі складного речення дозволяє зробити висновок, що, хоча місце підрядного причинового речення не є фіксованим, у давньоанглійській мові домінує фінальна позиція підрядного причинового речення по відношенню до головного речення.

У підрядному реченні значення причини може корелювати з низкою інших значень. Аналіз складнопідрядних речень з підрядним причиновим показав, що в давньоанглійський період підрядні причинові речення оформлялися за допомогою ряду сполучників, що є синтаксичними синонімами, кожен з яких містив компонент причинового значення.

Виділяємо такі синонімічні ряди сполучників: 1) сполучники, що мають загальне причинове значення: forme, a, t; 2) сполучники, що вводять підрядні причинові речення зі значенням обґрунтування: form e, nu, sian, onne; 3) сполучники, що мають причиново-умовне значення: nu, onne, e; 4) сполучники, що мають причиново-цільове значення: t, to on t, mid m t; 5) сполучники, що мають причиново-часове значення: nu, a, mid y, sian; 6) сполучники, що вводять підрядні речення з компонентом додаткового зауваження, пояснення: swa, swa swa. Повторюваність ряду сполучників у декількох групах пояснюється здатністю одного сполучника вводити підрядні речення з різними компонентами значення.

Підрядні сполучники є складними сполученнями прийменника + непрямого відмінка вказівного займенника + відносного займенника e (for m e, mid m e, to on e та інші) або походять від прислівників (a, swa, onne, sian) чи прийменників (t). Для оформлення причиново-наслідкових відношень використовувалися різні сполучні засоби, що раніше виступали як члени речення. Втрачаючи свої первинні властивості, вони почали виконувати сполучну функцію зв'язку підрядного причинового речення з головним реченням.

Більшість причинових сполучників характеризується поліфункціональністю, тобто приєднують разом з причиновим інші види підрядних речень, в результаті чого в окремих випадках підрядні причинові речення не виділяються з ряду інших. Розрізнення причинових, часових, порівняльних та цільових підрядних речень почасти виявляється складним завданням. У багатьох випадках можливе різне трактування типу зв’язку, що пояснюється первісною близькістю причиново-наслідкових відношень з часовими, цільовими та ін.

Абсолютна дієприкметникова конструкція є єдиним типом незалежних неособово-дієслівних конструкцій, що вживалася в давньоанглійській мові у функції обставини причини і може вважатися синтаксичним синонімом підрядного причинового речення.

Публікації автора:

1. Парадигма підрядних речень причини, що вводяться сполучником form e в давньоанглійській мові // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Мовознавство. – 2000. – № 1. – C. 25-28.

2. Порядок слів як засіб синтаксичного зв’язку в складнопідрядному реченні в давньоанглійській мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: Видавничий центр КДЛУ. – 2001. – Вип. 5. –
   C. 159-163.

3. Підрядні речення причини, що вводяться сполучником t, в давньоанглійській мові // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Мовознавство. – 2001. – № 1 (2). – C. 10-14.

4. Підрядні речення причини, що вводяться сполучниками, причинне значення яких розвинулося з відносного, в давньоанглійській мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: Видавничий центр КДЛУ. – 2001. – Вип. 6. – C. 187-191.

5. Структурно-семантична характеристика підрядних речень обставини часу в давньоанглійській мові // Тези доповідей міжнар. науково-практичної конференції “Іноземні мови сьогодні і завтра”. – Тернопіль: Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. – 1999. – С. 51-52.

6. Підрядні речення причини зі сполучниками, підрядне значення яких розвинулося з часового (на матеріалі давньоанглійської мови) // Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”. – Черкаси: ЧІТІ. – 2001. – С. 127-128.

7. Засоби підрядного зв’язку, що вживаються в складнопідрядному реченні з підрядними причини в давньоанглійській мові // Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”. – Черкаси: ЧДТУ. – 2002. – С. 147-148.