У дисертації викладені теоретичні висновки й наводиться нове вирішення наукового завдання, яке полягає у комплексному дослідженні підстав припинення права власності, вивченні особливостей їх застосування і внесенні конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства, що регулює цю сферу відносин. Серед висновків слід виділити наступні: - сформульовано визначення підстав припинення права власності; - визначено зміст і співвідношення понять „підстава” та „спосіб” виникнення чи припинення права власності; - застосовано новий підхід до класифікації підстав припинення права власності з урахуванням особливостей суб’єктного та об’єктного складу права власності; - обґрунтовано пропозицію про закріплення в ЦК України такої підстави припинення права власності, як націоналізація, застосування якої має характеризуватися винятковістю й належним захистом прав та інтересів власника; - систематизовано підстави припинення права власності на тварин, для чого здійснено аналіз норм ЦК України, Закону України „Про тваринний світ”, законопроектів „Про захист тварин від жорстокого поводження”, „Про гуманне ставлення до тварин”. Унаслідок цього запропоновано закріпити в ЦК України норму про припинення права власності на тварин, яке повинно здійснюватися в судовому порядку; - запропоновано викласти ч.2 ст. 142 ЗК України у такій редакції: „Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування після прийняття рішення про одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації”; - запропоновано викласти п. 4 ст. 81 ЗК України у такій редакції. „Землі сільськогосподарського призначення підлягають відчуженню протягом року з моменту переходу права власності у разі: а) втрати громадянства України власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення; б) прийняття у спадщину земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземними громадянами, а також особами без громадянства”; - обґрунтовується позиція про доцільність включення в ст. 146 ЗК України положення про те, що з моменту попередження власника про запланований викуп земельної ділянки для суспільних потреб, йому не забороняється чинити будь-які дії щодо належної йому земельної ділянки, що не суперечать закону, за умов обов’язкового попередження заінтересованих осіб про запланований викуп; - здійснено аналіз співвідношення норм Конституції України, ЦК України та ЗК України щодо значення і сфери застосування термінів „суспільна необхідність”, „суспільна потреба”, результатом чого стала пропозиція редагування статей ЦК України та ЗК України: викласти назву ст. 350 ЦК України в такій редакції: „Викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю (для суспільних потреб)” і внести необхідні зміни у текст статей 346, 350, 351 ЦК України. Назву ст. 147 ЗК України викласти у такій редакції: „Реквізиція земельної ділянки”, або викласти дійсну назву в такій редакції: „Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (реквізиція)” з внесенням необхідних змін у ст.140, 143, 147 ЗК України; - пропонується внести зміни до ст. 7 Закону України „Про музеї та музейну справу” з метою досягнення її відповідності положенням ЗК України щодо форм власності на землі історико-культурного призначення й передбачити, що для створення музею земельні ділянки та інші природні ресурси можуть бути надані в користування або набуті у державну, комунальну чи приватну власність у встановленому законодавством порядку; - обґрунтовується пропозиція про доповнення ст. 21 Закону України „Про музеї та музейну справу” нормою про те, що в разі невиконання власником обов’язків щодо збереження пам'ятки історії та культури, в результаті чого їй загрожує пошкодження або знищення, така пам’ятка може бути викуплена у встановленому законом порядку; - обґрунтовано висновок про закріплення такої альтернативи, як викуп чи продаж з публічних торгів уповноваженими державними органами в разі дій або бездіяльності власника пам'ятки історії та культури, якщо їй загрожує пошкодження або знищення такого об’єкта; - обґрунтовується внесення зміни до ст. 43 Закону України „Про іпотеку” стосовно початкової вартості майна, яка повинна відповідати його експертній оцінці, а щодо можливості її зменшення, то воно є доцільним лише у випадку згоди між іпотекодавцем та іпотекодержателем; - запропоновано закріпити загальні засади реприватизації у ЦК України, конкретні ж підстави застосування реприватизації рекомендовано зазначити в залежності від особливостей об’єкта приватизації, у спеціальному законі, який регулює ці відносини (наприклад, стосовно житла – в Законі України „Про приватизацію державного житлового фонду”); сформульовано визначення реприватизації житла. | 