У дисертації на підставі встановлення патогенетичної ролі порушень у окислювальному гомеостазі теоретично узагальнено і по-новому розв’язано наукову задачу – розробка та практичне втілення методу лікування хворих на тяжкий УС за методикою внутрішньовенного введення ОФР, що підвищує ефективність лікування хворих завдяки нормалізації процесів ПОЛ та стану антиоксидантної системи. 1. Визначено, що МО в концентрації 4,0±0,1 мг/л in vitro виказує бактеріостатичну дію стосовно Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis, Staphylococcus aureus, що містяться у фізіологічному розчині, а концентрація 5,0±0,1 мг/л є бактеріостатичною для Enterococcus faecalis. В інфікованій крові бактеріостатичною для всіх видів бактерій є концентрація 5,0±0,1 мг/л. 2. На моделі гострого стафілококового сепсису у експериментальних тварин визначено, що комплексне лікування із застосуванням внутрішньовенного введення ОФР сприяє видужанню тварин на 6,4±1,2 доби раніше і вірогідно знижує рівень летальності в 1,5 раза, ніж при лікуванні кролів групи порівняння. 3. Використання ОТ у експериментальних тварин з гострим стафілококовим сепсисом змінює патоморфоз захворювання і на відміну від морфологічних змін у кролів, що отримували лише АБТ, сприяє нормалізації гемодинаміки в паренхіматозних органах та головному мозку, забезпечує запобігання у них дистрофічним та некротичним змінам, а також клітинним імунним реакціям, котрі виникають на альтерацію зазначених органів. 4. Доведено патогенетичну значущість процесів ПОЛ, стану системи антиоксидантного захисту в розвитку та перебігу УС. Визначено прямо пропорційну залежність між змінами у процесах ПОЛ і клінічними проявами УС. Відзначено, що прогресування захворювання супроводжується виснаженням антиоксидантної системи клітин. Доведено, що призначення ОТ у комплексному лікуванні експериментальних тварин нормалізує показники ПОЛ, а також поліпшує баланс у системі антиоксидантного захисту. 5. Доведено, що оптимальним методом проведення ОТ при УС є внутрішньовенне введення ОФР, починаючи з концентрації МО в ньому 2,0±0,1 мг/л, яка щоденно поступово підвищується на 0,5±0,1 мг/л, і доводячи її до 7,0 ± 0,1 мг/л. Використання ОТ у комплексному лікуванні хворих на тяжкий УС при вихідній тяжкості стану 27,2±2,1 (за шкалою APACHI-II) і тяжкості поліорганної недостатності 9,0±1,4 (за шкалою SOFA) підвищує ефективність лікування, сприяє ранній появі клінічних та лабораторних ознак одужання, вірогідному зниженню в 1,4 раза терміну лікування хворих, що становить 47,1±2,2 дня, зменшенню рівня летальності до 28,9 %, що в 1,6 раза нижчий, ніж у хворих, які отримували лише традиційну терапію. 6. Для контролю за клінічним перебігом захворювання та за ефективністю терапії необхідно досліджувати показники ПОЛ та системи антиоксидантного захисту. Відзначено, що у хворих на тяжкий УС, які отримували комплексну терапію з ОТ, досліджувані показники були ліпшими, ніж у пацієнтів, що отримували лише традиційну терапію: вірогідно знизилися інтенсивність БХЛ сироватки крові в 1,4 раза, вміст ДК – у 1,7 раза, МДА – у 2,2 раза відносно аналогічних показників до лікування, нормалізувалися показники активності каталази, пероксидази, вміст SH-груп та гаптоглобіну. 7. Встановлено, що використання ОТ сприяє нормалізації енергетичних процесів і відновленню системи гомеостазу у хворих на тяжкий УС, що виявляється в нормалізації активності АД у плазмі крові та ФФК у еритроцитах і вірогідному зниженні показників активності ферментів вуглеводного обміну відносно їхніх параметрів до лікування та показників групи порівняння. Відзначено стабілізацію морфофункціонального стану мембран клітин, що виявляється у нормалізації активності ЛДГ, МДГ, КФК, АлТ, АсТ, ЛФ, a-ГБДГ та у вірогідному зниженні g-ГТ у 1,6 раза відносно аналогічного показника до початку терапії. |
