Кожна ВН ідентифікує та індивідуалізує номінований об'єкт у лексичному складі будь-якої мови. Пропріальна лексика має у своєму складі той мовний матеріал, що й апелятивна, проте пропріальні одиниці кожної лексичної системи є вторинними відносно апелятивних, тому лексична система кожної мови прагне "підкорити" всі мовні одиниці пропріального рівня. Функція відокремлення відрізняє кожен географічний об'єкт чи населений пункт від інших слів у складі кожної мови. ВН, виконуючи цю функцію, дотримується і не дотримується закономірностей, обов'язкових для апелятивної лексики. Назва кожного географічного об'єкта виділяє той чи інший об'єкт із ряду подібних та вводить його до топонімного ряду. Системність топонімів, на відміну від апелятивів будь-якої мови, відображається в особливостях їх вживання, у виконанні ними власних функцій, мотивах номінації, "біографії" назви та у відтворенні чи реконструкції етимологічної основи назви. Така необхідність формується через вплив позамовних чинників на еволюцію кожної топосистеми. Одиниці топонімної лексики здатні у системі кожної мови утворювати власні автономні підсистеми, які співвідносяться із системою апелятивної лексики, але повністю не збігаються з нею, мають власне топонімне значення та власні топонімотвірні, відмінні, деякою мірою, від апелятивних, топоформанти. Північнонімецькі топоніми слов'янського походження поряд із топонімами німецького походження є невід'ємною частиною топонімії краю. Ці топоніми зазнали складних трансформацій упродовж їх існування у ТС регіону. Вони перебували спочатку на одномовній території, згодом – на двомовній, а ще пізніше – на іншомовній території. У зв'язку з особливостями походження, існування та вживання топонімів у минулому відбувся конфлікт між формою та змістом цих лексичних одиниць. Під час свого перебування в іншомовному середовищі топоніми слов'янської генези намагалися "налагодити контакти" зі словами "живого" мовлення тодішньої діючої лексичної системи мови, тобто вони зазнали різного роду адаптацій, завдяки чому змогли збереглися у топонімії регіону. Топоніми слов'янського походження, як набуток ТС північнонімецького регіону, є наслідком тісної мовної взаємодії між германськими та слов'янськими племенами. Досліджений матеріал дозволяє виділити такі моменти мовної взаємодії у сфері пропріальної лексики – більшість топонімів увійшла до ТС як результат проникнення, топоніми зазнали фонологічної та словотвірної адаптацій, топоніми зазнали лексико-семантичної адаптації, або народноетимологічного переосмислення, а існування на відносно невеликій території топонімів-омонімів слов'янського походження підкреслює остаточне пристосування топонімів до ТС регіону. Мовні процеси вплинули на адаптацію назв слов'янського походження. Визначальну роль відіграли фонетичні та графічні зміни, які привели топонім до семантичного відриву від колись "омонімічного" за змістом та формою йому апелятива. Цей процес спричинив відокремлення топонімних одиниць від апелятивних та утворення власних інноваційних компонентів, генетично пов'язаних із системою слов'янських мов, проте графічно відображених у категоріях ВН топосистеми, яка ґрунтується на засадах іншої мови – німецької. Побудовані номінативно-семантичні моделі показують, що процес остаточної десемантизації топонімів відбувався під час зникнення слов'янських мов на цій території, тому що ці мовні одиниці значно відрізняються від форм сучасних слов'янських мов, проте реконструйовані архетипи підкреслюють приналежність їх до праслов'янської мовної історії. Протягом власного мовного розвитку у північнонімецькій топонімії топоніми слов'янського походження пройшли шлях фонетичних, морфологічних, словотвірних модифікацій та транспозицій від апелятивів до переходу в інший підклас у межах пропріальної лексики. Формантний аналіз суфіксальних типів деривації підтверджує інноваційність їх компонентів стосовно первинних форм. Гібридні топоніми та топоніми-словосполучення демонструють слов'яно-німецьку мовну взаємодію у процесі формування сучасної ТС, оскільки майже всі детермінанти мають адаптовані форми слов'янської генези, а всі детермінати відносяться до топооснов сучасної німецької мови або до її діалектів. Розподіл топонімів відбувся за чітко вираженими топоформантами слов'янського походження. Формантну спорідненість демонструють топоніми зі спільною топоосновою композитного утворення німецької генези, а також лексеми словосполучень. У процесі номінації географічних об'єктів простежується вибірковість твірних лексем. З апелятивної лексики топонімній консервації підлягають переважно топографічні терміни, назви фіто-зоологічного семантичного ряду та поняття, які були пов'язані з суспільно-економічною діяльністю населення у ті часи. Відносно семантично прозорі топоніми порівняно з семантично непрозорими мають приблизно рівнозначну представленість у топонімії регіону, що пояснюється наявністю або цілковитою відсутністю в них внутрішнього змісту, або етимологічної основи, онімізованого апелятива чи трансонімізованого антропоніма, хоч цей факт не відіграє жодної ролі для виконання топонімами своїх власних функції. Топоніми з непрозорою семантикою мають достатньо завуальовані форми, аналіз яких показав, що внутрішній дотопонімний зміст перебував на різних етапах мовного нівелювання чи десемантизації у процесі еволюції ТС регіону. Десемантизація відбувалася не в момент онімізації апелятива, а в процесі вживання ВН, коли онім став уже наслідком цього процесу, в результаті якого і відбувається вплив ономастичної системи на існування та функціонування конкретної назви. |
