Анотація до роботи:

Прокопенко М.М. Планування розвитку та ефективна реструктуризація аграрних підприємств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Миколаївський державний аграрний університет, Миколаїв, 2003.

В дисертації висвітлені теоретичні, методичні і практичні аспекти планування розвитку та ефективної реструктуризації аграрних підприємств.

У першому розділі розглянуті питання реформування аграрного сектора економіки і трансформації планування його розвитку, а також методичні основи, інформаційне і правове забезпечення планування розвитку аграрних формувань.

Другий розділ присвячений аналізу реформування аграрних підприємств Миколаївської області, трансформації їх складу і організації планування їх розвитку (як в цілому, так і по структурних підрозділах).

У третьому розділі висвітлені основні заходи щодо удосконалення та подальшої ефективної реструктуризації аграрних формувань в ринкових умовах. При цьому найбільшу увагу приділено таким з них, як: покращення роботи планово-економічних служб підприємств; застосування нових моделей планування; подальша раціональна реструктуризація підприємств і удосконалення їх економічних відносин.

1. З аграрних виробничих формувань Миколаївської області за розмірами питомої ваги у загальній кількості та земельних площах на першому місці знаходяться нині товариства з повною і обмеженою відповідальністю, на другому – приватно-орендні підприємства, на третьому – акціонерні товариства. Значну питому вагу займають і селянські (фермерські) господарства.

2. Центральною ланкою будь-якої системи управління є планування. Для забезпечення ефективного розвитку аграрних підприємств необхідна ціла низка планів, серед яких особливо важлива роль належить організаційним бізнес-планам. Для усунення існуючої нині “плутанини” в їх тлумаченні останні доцільно поділяти на два види: що стосуються конкретного об’єкту підприємства; щодо розвитку господарства в цілому та його підрозділів. Якщо перші складаються на весь період їх здійснення (від 0,5 до 5 років), то другі, як правило, - на рік.

3. Економічною роботою в аграрних підприємствах займаються працівники планово-економічних або фінансово-планових їх служб. Практично у всіх типах господарств Миколаївської області з них провідну роль грає планово-економічна. Краще всіх економістами забезпечені в області державні господарства, акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Але значна частка економічних служб користується традиційними планами 90-х років і застарілими методами планування, слабко використовується нова компютерна техніка, поки що недостатньо розробленими залишаються науково-методичні аспекти планування. Враховуючи це, на рівні відповідних управлінських структур доцільно створити спеціальні інформаційні центри, а при Міністерстві аграрної політики – інформаційні агентства.

4. Основними плановими документами що розробляються нині агроформуваннями є перспективні, річні (поточні) та оперативні плани. Складанням планів розвитку внутрішньогоспо-дарських формувань в останні роки займаються лише окремі сільськогосподарські підприємства. У більшості ж господарств основним плановим документом для підрозділів є не бізнес-плани (як це повинно бути), а договори на продаж продукції.

5. Діяльність економічної служби кожного сільськогосподарського підприємства покликана бути спрямованою на підтримку високого іміджу господарства і його керівництва. З переходом до ринкових відносин адміністративне планування повинно поступово замінюватись адаптивним та стратегічним, а традиційні територіальні рівні – доповнюватись галузевими та підприємницькими. Для забезпечення належної дієвості планів та прогнозів необхідно підвищувати кваліфікацію працівників економічних служб.

6. Стратегія подальшого розвитку господарства повинна бути диференційованою в залежності від його економічного стану. Річний бізнес-план, що складається нині сільгосппідприємствами, є занадто великим. З його складу доцільно виключити таблиці 3.2, 3.3, 9.8, 9.9, 9.10, 10.3 і 10.4. Більшого значення повинно набувати внутрішньогосподарське планування, чому у певній мірі сприятиме розробка бізнес-планів підрозділів господарств за запропонованою в роботі методикою.

7. Основну увагу в найближчі роки доцільно зосередити на розвиткові великого товарного виробництва (як з колективною, так і індівидуальною формами господарювання). Подальшу реструктуризацію великих господарств слід здійснювати таким чином, щоб при цьому зберігалися їх виробничо-технологічні комплекси і забезпечувалось ефективне їх використання.

8. Кожне аграрне підприємство повинно мати оптимальний набір галузей. За підсумками проведеного нами анкетування керівників 30-ти кращих господарств Миколаївщини найбільш пріоритетними галузями були визначені: з рослинницьких – зерновиробництво та виноградарство; з тваринницьких – скотарство. Результати вирішеної нами за трьома варіантами (на максимум прибутку та грошової виручки, мінімум затрат) для СЗАТ “Ольвія” Очаківського району економіко-математичной задачі щодо визначення оптимальної структури посівних площ сільськогосподарських культур та поголівя худоби на перспективу показали, що найкращим з них є перший варіант, впровадження якого дозволить господарству одержувати щорічно по 71,4 тис.грн додаткового прибутку при рівні рентабельності в 61,1%.

9. Для регулювання відносин між структурними формуваннями будь-якого підприємства доцільно запровадити запропонований нами Договір співпраці. Важливим документом, який регулює трудові та соціально-економічні відносини між керівництвом господарства і його працівниками повинен бути Колективний договір, допомогу у складанні якого можуть надати підготовлені за нашою участю “Методичні рекомендації щодо розробки та укладанню Колективного договору підприємствами агропромислового комплексу Миколаївської області”, які враховують зміни в економіці, що відбулися в останні роки, передовий досвід та дослідження провідних науковців.

10. Обовязковою умовою ефективного розвитку сільського господарства є суттєве (до розмірів заробітків працівників базових галузей промисловості) підвищення заробітної плати його працівників. В Україні слід прийняти закони щодо встановлення мінімального рівня оплати праці селян та забезпечення її своєчасної виплати. Оскільки, у звязку зі слабким фінансовим станом, значна частина господарств не взмозі здійснювати стимулювання своїх робітників за підсумками року, у Положеннях про оплату праці необхідно передбачити належне авансування працюючих на протязі року, а також найбільш прийнятну для кожного підприємства систему оплати праці (за результатами проведеного нами опитування керівників найбільш доцільною є оплата праці від валового доходу). Досить перспективним є використання контрактної системи організації виробництва і оплати праці – як індивідуальної, так і колективної.

Публікації автора:

1. Бєляков В.О., Прокопенко М.М. Динамічна інструментальна система (ІС) аналізу і прогнозування сільськогосподарського виробництва в умовах ринку // Зб.наук. праць ІАЕ УААН. – Київ. –1999. С. 162-165.

2. Прокопенко М.М. Прогнозування кінцевих результатів діяльності фермерських господарств // Вісник аграрної науки Причорномор’я. –2000. -№2 (9). – С.82-86.

3. Прокопенко М.М. Сучасний стан аграрного сектора Миколаївської області та напрями підвищення ролі економічної роботи в його підйомі // Вісник аграрної науки Причорномор’я. –2002. -№2 (16). – С.135-138.

4. Прокопенко М.М. Планово-економічним службам аграрних підприємств – комп’ютерне забезпечення // Вісник аграрної науки Причорномор’я. –2002. -№5 (19). – С.128-133.

5. Червен І.І., Прокопенко М.М. Про поліпшення роботи планово-економічної служби підприємств // Економіка АПК. –2003. -№3 (101). – С.69-73.