Здійснений у роботі аналіз засвідчив, що для поетики творів А. Любченка характерний вияв загальної літературної тенденції – мінімалізації заголовно-фінального комплексу та посилення образного й ігрового начала. Подібні висновки дають усі підстави стверджувати, що прозова творчість А. Любченка цілком правомірно може бути актуалізована в рамках загальних тенденцій доби періоду 20-х рр. ХХ ст. Як відомо, у цей час відбувається домінування синтезу різноманітних напрямів, родів, жанрів та видів мистецтва. Як показали результати нашого дослідження, попри спільність основних тем, мотивів, проблем, характерних для творчості більшості письменників періоду 1920-х рр., прозові твори А. Любченка відзначаються надзвичайною різноманітністю функціонально-типологічних характеристик заголовків. Ми прийшли до висновку, що у прозовому доробку письменника переважають твори, заголовки яких пов’язані із тематикою та проблематикою: „Кров”, „Чужі”, „Нечистий”, „Кукіль”, „Ворог”, „Хліб”, „Його таємниця”, „Дні юності”. Широко представлені і заголовки-антропоніми: „Гайдар”, „Кострига”, „Гордійко”, „Зяма”, „Вероніка Піро”. Різноманітну та цікаву групу складають твори, заголовки яких пов’язані з місцем та часом дії: „В берегах”, „Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Остання ніч”. Наявними виявилися також і твори, в заголовках яких міститься сюжетна деталь: „2002”, „Два листи”. Окреме місце посідають і твори, заголовки яких визначають сюжетний розвиток: „Оповідання про втечу”, „Два листи”, „Via dolorosa”. Значна кількість назв містить у собі декілька ознак, як-от: „Гайдар (степова леґенда)” (антропонімічність, алюзійність, місце дії, час), „Кострига” (антропонімічність, символічність), „Вероніка Піро” (антропонімічність, алюзійність), „Два листи” (сюжетність, художня деталь), „Образа” (співвіднесеність, як із тематикою / проблематикою твору, так і з його сюжетом), „Вертеп” (місця дії (часу) та символічності й алюзійності). Тому, незважаючи на те, що заголовки творів складаються з однієї лексеми (обрза, вертеп, гайдар, кострига і т.п.), вони не є типологічно простими, а мають ускладнену семантику, поєднуючи у собі декілька ознак. Майстерності у творенні художньої форми текстів А. Любченко досягає передусім завдяки музичному оформленню творів, неабиякій мовній вправності, а також зверненню до ідей та образної структури світової літератури й історії. У нашому дослідженні було здійснено аналіз новели „Via dolorosa” (що є одним із найбільш музичних творів письменника) у нерозривній єдності з музичним контекстом твору. Вважаємо, що музика в новелі виступає в ролі акомпанемента дії. На основі аналізу категорій музичності, колористики, світла / тіні (в ігровому контексті), яскраво виражених у новелі „Via dolorosa”, маємо підстави твердити, що усі вони виявляються підпорядковані єдиній авторській меті – постійній зміні вражень та настроїв. При цьому характер функціонування кожного із зазначених аспектів твору є різним: музичні та звукові елементи не лише як симбіоз мажору та мінору, а й загалом як вияв опозиції тиша / шум (сміх, крик, пісня, розмаїття звуків природи, гра на роялі, просто людські голоси) через категорію наявності / відсутності; гра кольору як передача психологічного стану персонажів; світло / тінь як вияв програмованої амбівалентності. Дослідивши колористичну складову художньої прози А. Любченка, ми з’ясували, що письменник доволі майстерно використовує контрастні поєднання класичного кольорового трикутника чорного / білого / червоного. („Via dolorosa”, „Кров”, „Вертеп” та ін.). Детальний аналіз прозового доробку А. Любченка дозволяє зробити висновок, що жіночий мотив у творчості письменника є надзвичайно яскравим та колоритним. Він звучить у таких новелах А. Любченка, як: „Вероніка Піро”, „Гайдар”, „Оповідання про втечу”, „Два листи” „Via dolorosa” та ін., а також у повістях „Образа” та „Вертеп”, у яких, на наш погляд, домінує. Важлива роль у повісті „Образа” належить стилістичному прийому повтору, завдяки якому в структурі художнього тексту відбувається постійна трансформація змістового наповнення лексеми обрза, а отже, і її гіперсемантизація. Спочатку можна помітити зміщення основного акценту оповіді з атмосфери та відчуття образи на конкретний персонаж, потім, по ходу дії, з образу головної героїні на інших персонажів, а у такий спосіб і на події, які відбуваються в середовищі непівської інтеліґенції – верхівки суспільства 1920- х рр. Таким чином, у повісті відбувається перехід акцентів з опису духовності героїні на викриття бюрократичного апарату. Здійснений аналіз показав, що основним принципом організації матеріалу в повісті „Образа” є антитезис. А однією з форм саме авторського погляду на світ і героїв у повісті „Образа” є іронія, за допомогою якої письменник засвідчує критичність свого ставлення до зображуваних героїв (чиновників) та подій. Особливу увагу привертають до себе ліричні відступи повісті як форма вияву авторсько-читацьких контактів. На рівні підзаголовків повісті „Вертеп” яскраво виявляється театральність тексту в межах загальної ігрової концепції дійсності. Таким чином, повість „Вертеп” – це алюзійна інтелектуальна гра (через іронію, відступи, фрагментарність, синтетичність) або „мозаїчна гра”, у якій обов’язковою є задіяність реципієнта-глядача, що перетворює звичайний вертеп на модерний. Багатозначність і глибина підтексту, наявність прихованих смислів у поєднанні з непересічністю постаті самого автора роблять семантику твору езотеричною. Важливим у структурному та функціональному плані елементом тексту повісті „Вертеп” виступає розгалужена символіка, яка має часопросторовий характер. Розглянуті нами просторові образи-символи у повісті „Вертеп”, вважаємо, не є надто яскраві, але концептуально важливі для з’ясування часопросторової картини твору. Образи на позначення просторових характеристик мають глибокий символічний підтекст і широке інформаційне поле. При цьому топонімічні особливості твору виявляють певну міфологізованість його художнього простору. Виходячи з цього, ми можемо говорити про просторові елементи як символи кордону принаймні декількох часових вимірів (минулого, теперішнього, майбутнього). Тому образи дерева, могили, хреста, вікна (дверей у подібному символічному контексті), які зберігають дистанцію між світом минулого і майбутнього, є межовими символами в художній структурі твору. Саме вони (бо такою є природа символу), підкреслюючи відмінність двох світів, поєднують різноманітні плани реальності в єдине ціле. У смисловій структурі повісті „Вертеп” А. Любченка, на нашу думку, домінує принцип лейтмотивної побудови, де у кожної з одинадцяти новел повісті є свій провідний мотив на загальному тлі сплетіння та функціонування значної кількості мотивів твору. Відтак переплетіння багатьох мотивів створює лейтмотивну систему не тільки повісті „Вертеп”, а й усіх творів письменника. Крім того, один мотив, виникнувши раз, звучить із різними інтонаціями та інтерпретаціями в інших новелах автора. Саме таким мотивом, характерним для усього прозового доробку А. Любченка, є мотив молодості. Проведене дослідження обґрунтовує приналежність художніх творів А. Любченка до модернізму. Зокрема, нами було зроблено наголос на важливості ігрового начала як однієї з провідних технологій цього напряму. Прослідковано функціонування принципу гри через колористику, музичний контекст, світло / тінь, ліричні відступи. Модерність прозових творів А. Любченка засвідчує також своєрідність хронотопу й організації оповіді, симбіоз жанрів та мистецьких засобів, складність образів-символів, посилений психологізм і ліризм. Аналіз прозового доробку А. Любченка дає підстави стверджувати, що в особі цього письменника українська література першої половини ХХ ст. мала яскравого і художньо переконливого майстра слова. Його творчість була важливим складником літературного процесу 1920-30-х рр., засвідчила значний потенціал української літератури, а також те, що її розвиток відбувався у руслі модерних загальноєвропейських тенденцій. |
