Анотація до роботи:

Кузьмін В.Ю. “Політравма у літніх людей (клініко-епідеміологічна характеристика, особливості діагностики та лікування)”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за

спеціальністю 14.01.21- травматологія та ортопедія. – Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, Вінниця, 2003.

Дисертацію присвячено вирішенню питань, які містять дані про структуру політравми, особливості діагностики та лікування постраждалих літнього віку і пов’язана з покращенням діагностично-лікувального процесу у постраждалих даної вікової категорії. Клінічний матеріал ґрунтується на вивченні діагностики, лікування та спостереження постраждалих літнього віку з політравмою у достатньому та необхідному обсязі.

Розроблено та впроваджено схеми прийняття клініко-організаційних рішень при наданні медичної допомоги постраждалим літнього віку на догоспітальному та госпітальному етапах лікування. Використання даної схеми у центрі політравми Українського НПЦ ЕМД та МК дозволило знизити летальність в цій групі з 24,58% до 20,51%.

1. Клініко-нозологічна структура політравми у постраждалих літнього віку має певні особливості, що визначається наступним: значне превалювання політравми з наявністю краніо-торакального компоненту травми (69,34%) та краніо-торако-абдоміно-скелетної травми (13,14% від загальної кількості травм).

2. Механізм отримання пошкодження літніми постраждалими має специфіку, що обумовлено особливістю життєдіяльності постраждалих даного контингенту, а саме майже рівного значення падіння (45,26%) та прямого удару (42,34%), а також значного обсягу не визначеного механізму травмування (12,40%). При тому, найбільш частіше смерть постраждалого виникає в наслідок дорожньо-транспортного (44,45%) та побутового механізму травмування (25,93%).

3. Перебіг травматичної хвороби у осіб літнього віку має певні особливості (висока тяжкість шоку, який спостерігається в 1,5 раза частіше за більш молодшими постраждалими, нетипова клініка черепно-мозкової травми, пошкодження реберного каркасу з наявністю внутрішньоплевральних ускладнень, пошкодження живота, що супроводжуються пошкодженням паренхіматозних органів, множинні пошкодження скелету), які необхідно враховувати на всіх етапах лікування.

4. Проведення лікувально-діагностичних заходів у постраждалих літнього

віку є недостатнім як за рівнем, так і за обсягом надання медичної допомоги, в першу чергу, внаслідок діагностичних помилок на догоспітальному та ранньому госпітальному етапі лікування із-за недостатнього врахування особливостей клінічного перебігу травматичної хвороби у постраждалих цих вікових груп.

5. Для підвищення ефективності лікувально-діагностичних заходів у

постраждалих літнього віку, необхідно проводити більш ретельний та ширший за обсягом комплекс діагностичних досліджень. В зв’язку з особливостями клінічних проявів пошкоджень, у даний категорії постраждалих потребує підвищеного використання діагностичних втручань. На всіх етапах надання медичної допомоги, доцільним є використання стандартизованих оціночних шкал (TS, PTS) тяжкості травми та прогнозу перебігу травматичної хвороби.

6. Летальність у осіб літнього віку з політравмою складає 19,71%, що в 2,7 рази перевищує таку в молодших вікових групах і обумовлена: в ранньому періоді травматичної хвороби – шоком (51,85%), в періоді нестійкої адаптації – шоком та жировою емболією (25,93%), в періоді стійкої адаптації – поліорганною недостатністю (22,22%).

7. Розроблений і впроваджений комплекс лікувально-діагностичних заходів враховує особливості травмогенезу, клініко-нозологичної структури та перебігу травматичної хвороби у постраждалих літнього віку та дозволяє знизити летальність на 16,56%.