Політична моральність слугує об’єктивним джерелом та основою політичної етики, котра формується внаслідок нормативної артикуляції та інституційної структуризації першої. Оформлення політичної моральності у політичну етику може відбуватися на трьох базових рівнях: індивідуальному, корпоративному, загальносуспільному, що дає змогу виокремлювати три різновиди політичної етики – індивідуальну етику чеснот, корпоративну (переважно професійну) етику, загальнонаціональну етику. Організована нормативно-інституційним чином політична етика є похідною ідеального світу моральних цінностей, який постає її бездоганною основою. Означений світ завдяки своїй комплексності та невичерпності є джерелом трансформаційних факторів, живлячи нормативно-інституційну етичну систему силою моральних почуттів усіх учасників політичного процесу та призводячи час від часу до її реконструкції. Організована нормативно-інституційним чином політична етика має за свою основу світ реальної політики, який також постає джерелом трансформаційних факторів, адаптуючи етичну організацію до своїх потреб або ж зазнаючи зворотної адаптації. Різні типи суспільств, політичних систем і політичних режимів передбачають різні типи політичної етики. Причому форма політичної організації визначає передусім форму організації саме етики, а не моралі. Остання є об’єктивною сферою, яка, однак, у різних політичних системах може набувати різного етичного оформлення. Так, одна й та сама моральність одного й того ж народу в різних політичних системах може кодифікуватись («виливатись») у різні політико-етичні системи. Звідси виокремлюється абсолютистська етика, спрямована на тотальне втілення моральних принципів, та реалістська етика, спрямована на моральний компроміс між моральною вимогою та політичною потребою. Виділяються три основні функції, що їх виконує політична етика, – регулювання, інтегрування, легітимації політичних відносин. Політична етика структурується на трьох основних рівнях – індивідуальних чеснот, корпоративно-груповому (йдеться передусім про професійні етики політиків, державних службовців, однопартійців, політичних активістів, політтехнологів,
а також професійних груп, діяльність яких дотична політичній, зокрема, працівників ЗМІ), загальнонаціональному. Індивідуальна етика чеснот стосується головним чином можновладців. Корпоративна політична етика стосується соціальних (передусім професійних) груп, які беруть безпосередню участь у політичному процесі і функціонуванні політичної системи. Нарешті, загальнонаціональна політична етика стосується всіх громадян – носіїв народного суверенітету. Політична етика в сучасному українському суспільстві має три основні джерела – тоталітарно-залишкове, національне, зовнішньоінтернаціональне. Перше залишилося транзитивному українському суспільству у спадок від минулих часів тоталітаризму і далі генерує морально-етичні ідеали. Друге джерело сформувалося і діє з культурно-історичного та національно-етнічного масиву (народної культури). Третє джерело є зовнішнім і пов’язане з вибором українського суспільства на користь ліберальної демократії. Відображаючи гармонізацію інтересів – особистих, групових, суспільних, державних, загальнолюдських, – політична діяльність втілює відповідну модель комунікації, яка визначається типом суспільства, політичної системи і політичного режиму. З переходом від тоталітаризму до демократії мова політики (і як дискурс, і як система понять, і як система цінностей) щодо народу змінилася з монологічної на діалогічну, актуалізуючи питання культури полеміки. З плином часу в суспільстві виробився цілий комплекс механізмів, які регламентують поведінку за тих чи інших обставин, аби вона була загальноприйнятною для якомога більшої кількості членів певного соціуму. Така кодифікована поведінка людини позначається поняттям «етикет» як сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього вияву ставлення до людей (поводження з тими, хто оточує, форми звертань і привітань, поведінка в громадських місцях, манери та одяг). Мовний етикет є обличчя кожної нації. Механізм виборів є невід’ємною складовою демократичного політичного процесу. Саме тому цей механізм потребує, серед іншого, політико-етичного регулювання. Засоби такого регулювання мають бути органічно поєднаними із засобами правового контролю, діючи на трьох, вже згаданих, рівнях – індивідуальному, корпоративному, загальнонаціональному. Необхідним є культивування чеснот передусім серед можновладців, адже моральні вади у міжособистісних взаєминах звичайних громадян не є настільки небезпечними, як у середовищі правлячих верств. В етико-корпоративному сенсі кодифікація та підвищення ефективності систем професійних етик дасть змогу нейтралізувати ефект від застосування «брудних» виборчих технологій. Нарешті, розвиток загальнонаціональної політичної етики створить інтенсивне та вимогливе моральне середовище для сфери політики загалом. Гострота питання інституціоналізації політико-етичної сфери України спричинена браком інтенсивності моральних почуттів серед українців, їх моральною байдужістю та апатією, які викликані здебільшого зневірою у власних політиках і політиці. Недостатня ефективність політико-етичних регуляторів української політичної сфери зумовлює необхідність їх доповнення чи навіть підміни політико-правовими регуляторами, а також розвиток суто політичних регулятивних механізмів – балансу сил, узгодження інтересів, пошуку компромісів. |
