Анотація до роботи:

Конончук М.В. Політична культура українського суспільства як чинник його демократизації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

У дисертації проаналізовано теоретико-методологічні засад дослідження політичної культури. Досліджено існуючі концепції та виділені основні підходи щодо розуміння і використання поняття "політична культура". Показано, що політична культура населення України формувалась під впливом ряду історичних та історично зумовлених ментальних факторів, особливе значення серед яких мали такі чинники, як багатовікова бездержавність і розчленованість України

Досліджено сучасний стан політичної культури українського суспільства. Визначено, що політична культура українського суспільства належить до змішаних типів, поєднуючи елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичної культури. Показано, що в Україні має місце фрагментарна політична культура.

Виявлено здобутки і проблеми демократизації українського суспільства та їх вплив на формування політичної культури, взаємопов'язаність та взаємозалежність цих процесів. Запропоновано авторський підхід до визначення перспектив і напрямків формування зрілої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації.

1. Узагальнюючи підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників можна сказати, що політична культура - це сукупність політичних цінностей, норм і способів поведінки; це сукупність орієнтацій членів якогось суспільства по відношенню до політики в цілому, політичної системи, а також стосовно своєї ролі в цій системі; це вірування і уявлення, що впливають на поведінку людей в межах існуючих політичних інститутів, сукупність поширених фундаментальних, поведінкових, політичних цінностей, що поділяються членами суспільства. Характер і стан політичної культури істотно впливають на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку людей та їхніх громадсько-політичних організацій. Зріла політична культура є необхідною передумовою справжньої демократизації держави, реальної широкої участі населення в процесах організації суспільства і системи влади в ньому.

2. Особливості політичної культури розкриваються через ряд історичних, економічних, соціальних, національних, релігійних, ментальних, психологічних чинників. Політична культура є продуктом політичної життєдіяльності людей, що формується й виявляється в процесі політичного життя, а також відображає рівень засвоєння суспільством відповідних політичних відносин, норм і цінностей.

Політична культура населення України формувалась під впливом ряду історичних та історично зумовлених ментальних чинників, серед яких особливе значення мали багатовікова бездержавність і розчленованість України. Тривала відсутність державності й сформований у відповідних умовах менталітет народу, перебування українських земель у складі різних країн з відмінними політичними і культурними системами, тривале панування комуністичної ідеології, складні процеси переходу від авторитаризму до демократії – чинники, які вплинули на формування нинішнього рівня політичної культури українського суспільства.

Розчленованість України і насадження різних цивілізаційних цінностей ускладнювало політичну та цивілізаційну самоідентифікацію, мали наслідком появу такого явища як подвійна ідентифікація. Різні умови існування формували в українців різну політичну культуру. Якщо на Заході спостерігалась тенденція до збереження "етнічної якості", то на Сході формувалась підданська політична культура. Результатом розчленованості та різновекторного зовнішнього впливу стала поява межової політичної культури – на стику європейських та євразійських цінностей, світоглядів, політичної культури, що зумовило суміш різних типів культур, появу субкультур.

Таким чином, історично в Україні склалася фрагментарна політична культура, яка характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних суспільних цінностей. Українці не мають спільної думки ні щодо майбутнього країни, ні щодо її минулого. Жоден із векторів розвитку держави не має не лише загальносуспільної підтримки.

3. Здійснивши аналіз політичної культури українського суспільства за найбільш поширеною у науковій думці типологізацією, запропонованою американськими дослідниками Г.А.Алмондом і С.Вербою – за такими параметрами, як інтерес громадян до політики, їх обізнаність і компетентність у політичній сфері, довіра населення до політичних інститутів, впевненості у власній можливості впливати на політичні процеси, активність участі у політичному житті, – можна констатувати, що політична культура українського суспільства належить до змішаних типів, поєднуючи елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичної культури, адже мають місце диспропорції в рівнях розвитку різних показників політичної культури. Високий рівень бажання населення брати участь у прийнятті політичних рішень поєднується з небажанням брати участь у діяльності політичних партій і рухів, слабкою вірою в можливість власного впливу на політичні процеси, недовірою до політичних інститутів; задеклароване зростання інтересу до політики поєднується з достатньо низьким рівнем політичної поінформованості і компетентності.

В Україні має місце фрагментарна політична культура, що характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних, соціально-економічних, цивілізаційно-культурних цінностей. Українські громадяни не мають спільної думки ні щодо майбутнього країни, ні щодо її минулого, і жоден із векторів розвитку держави не має не загальносуспільної підтримки. Прийнятні для одних областей принципи існування цілком заперечуються в інших і навпаки.

4. Внаслідок реформ, здійснених у першу половину 1990-х років, Україна здобула всі атрибути сучасних демократій: У цілому позитивні зрушеннями також мали й реформи виборчого законодавства, а також політична реформа 2004 року, завдяки якій відбулася фактична трансформація форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську, що означало посилення ролі вищого законодавчого органу в країні та більш чітке оформлення його взаємовідносин з урядом.

Більшість громадян України згодні з тим, що у суспільстві реально існують права брати участь у мітингах, демонстраціях протесту, рівноправність жінок, право утворювати громадські організації, об'єднуватися у політичні партії, право на свободу слова. У той же час, найменш дієвим в Україні громадяни вважають право на гідний людини рівень життя. Не існують реально, на думку більшості, і такі права, як право здійснювати вплив на рішення, які ухвалює влада, право бути захищеним від злочинності, від свавілля представників влади, право на справедливе судочинство, право обирати собі владу. Фактично, громадяни вважають недієвим увесь комплекс політичних прав, призначених забезпечувати вплив населення на владу. Водночас населення констатує, що права і свободи, які давали б змогу громадянам об'єднуватися для захисту своїх прав, у суспільстві існують. Отже, певною мірою у нинішньому стані демократії населення може звинувачувати й свою пасивність, адже воно не повною мірою використовує наявні у суспільстві механізми самоорганізації громадянського суспільства.

Хоча притаманний Україні тип політичної культури загалом є характерним для суспільств, які перебувають на шляху трансформації, не може не викликати занепокоєння повільний темп демократичних перетворень у нашій державі.

5. Формування зрілої політичної культури може і має бути вагомим чинником демократизації українського суспільства. Причому процеси формування активіської політичної культури і демократизації мають йти паралельно, взаємно доповнюючи один одного. Підвищення політичної культури можливе шляхом зростання динамізму політичної системи, її здатності адекватно реагувати на зміни політичних реалій; посилення ідейного та організаційного плюралізму; створення важелів запобігання та розв’язання суспільних конфліктів; формування нової модернізаторської політичної еліти; зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади; забезпечення реальної участі народу в політичному житті; підвищення впливу інформації; постійного вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури. Все це, в свою чергу, сприятиме й демократизації.

Можна виділити такі основні напрями демократизації політичної системи: ствердження представницького характеру державної влади, що означає делегування громадянами своїх владних повноважень обраній ними особі чи політичному об’єднанню; легітимність влади, тобто її ствердження за рахунок перемоги на періодичних виборах; чіткий та ефективний розподіл гілок влади, незалежність судової системи; плюралізм і конкурентність політичних сил у представленні і висловленні інтересів соціальних груп; дотримання і захист природних та громадянських прав людини будь-якого соціального статусу через функціонування зрілого діючого громадянського суспільства. Наявність розвиненої політичної культури суспільства, передбачає певні знання й компетентність у сфері політики, орієнтації щодо політичної системи оціночні орієнтації і політичну активну особистісну участь у розбудові справді демократичної, правової, соціальної держави.

Публікації автора:

1. Політична культура як об'єкт теоретичного аналізу // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: Знання України, 2006. – Вип.22. – С.222-231.

2. До питання про політичну культуру суспільства, що трансформується // Вісник Харківського національного університету імені Н.В.Каразіна "Питання політології". – 2006. - №737. – С.241-249.

3. Історичні та ментальні чинники формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.24. – С.166-175.

4. Перспективи і напрямки формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.27. – С.198-206.

5. Вплив догматизму та авторитаризму української молоді на формування установок сприймання національного характеру європейців // Наукові і освітянські методології та практики. – Київ: ЦГО НАН України, 2003. – С.472-480.

6. Вплив моделі сімейного виховання на становлення сучасної особистості // Сім'я та її цінності в політкультурній європейській спільноті. Науковий бюлетень №6. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках. – 2006. – С.65-71.

7. Кадровий конкурс як інструмент вдосконалення сучасної державної служби України // Управління трудовими ресурсами в окремих галузях економіки в межах Єврорегіону Немен. Збірник під редакцією Збігнева Пьотровскіего. – Польща: Інститут менеджменту та підприємництва ім. Богдана Янського в Ломжі. – 2007. – С.271-281.

8. Політична культура як міра соціокультурного розвитку людини // Дні науки філософського факультету – 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. – Ч.VI. – С.52-54.

9. Поляки очима волинської молоді // Сфери та механізми взаємопроникнення культур в регіоні польсько-українського прикордоння: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2003. – С.143-147.

10. Установки сучасної української молоді в стосунку до Польщі та інших держав об'єднуючоїся Європи // Сфери та механізми взаємопроникнення культур в регіоні польсько-українського прикордоння: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. Том ІІ. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2003. – С.297-301.

11. Індивідуально типологічні передумови ціннісних виборів особистості // Наукові записки. Серія "психологія і педагогіка". – Острог, 2002. – Вип. №4. – С.72-77.

12. Трансформація національної ідентичності в контексті об'єднуючоїся Європи // Європа без кордонів: виклик полі культурній освіті. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2004. – С.37-42.

13. Місце та роль України в сучасній геополітичній карті Європи // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття. – Луцьк: Волинський інститут МАУП ім. В.Липинського, 2004. – С.27-31.

14. Доля нації, віра та громадянська відповідальність в світлі поглядів Б.Янського та В.Липинського // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття. – Луцьк: Волинський інститут МАУП ім. В.Липинського, 2006. – С.8-10.

15. Вдосконалення кадрової політики як один із пріоритетних напрямків розвитку державної служби в умовах політико-адміністративної реформи // Державне та муніципальне управління в умовах політико-адміністративної реформи: Матеріали наук.-практ. конф. Тези доп. (17-18 травня 2007 р.) / Відп. ред. В.Я.Малиновський. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007. – С.121-124.