Анотація до роботи:

Кузнєцова С.В. Політичне лідерство: сутність та механізм формування в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.

Дисертація присвячена розкриттю сутності політичного лідерства та особливостям механізму його становлення в Україні. Систематизовано теоретико-методологічні підходи щодо вивчення політичного лідерства, його типології та принципів формування; відпрацьовано поняття офіційного (формального) лідерства у процесі інституціоналізації й виконання владно-управлінських функцій в інфраструктурі державних інститутів, політичних партій й організованих груп, альтернативних загальних виборів; виявлено стан і пріоритетні фактори (тенденції) розвитку полiтичного лiдерства в українському суспільстві; розкрито базові (інституціоналізовані та персоналізовані) складники механізму формування політичного лідерства в Україні; з’ясовано специфіку політико-організаційної діяльності політичних інститутів у формуванні якісних характеристик лідера; досліджено ефективність механізму лідеротворення в Україні через контролюючі впливи ЗМІ.

Таким чином, у дисертації здійснене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розкритті сутності політичного лідерства та особливостей механізму його формування в сучасній Україні. Головний зміст політичного лідерства полягає у тому, що за всієї різноспрямованості впливу воно виступає інтегративною складовою організації суспільства в цілому та побудови правової й демократичної держави в Україні зокрема. Застосування досягнень сучасної вітчизняної та зарубіжної методології до аналізу теоретичних парадигм й лідеротворчого процесу перехідного часу в їх органічній взаємодії, систематизація наукової літератури стосовно поставлених у дослідженні задач дозволили поглибити розуміння політичного лідерства перехідного типу й розкрити особливості його становлення.

Основні наукові результати дисертаційної роботи відображені у наступних положеннях:

1. Концептуальний аналіз феномена політичного лідерства надав змогу визначити його як інституціоналізовано-персоналізований процес, сутність якого складають владні відносини впливу і послідовництва, панування й підпорядкування. В політичній системі суспільства він формується й діє на основі конкретного механізму, особливість якого в Україні у трансформуванні авторитарного політичного лідерства у демократичне та посиленні політичної взаємозалежності суспільства і влади.

2. В парадигмі досліджуваної проблеми політичне лідерство правомірно класифікувати на раціонально-легальне, харизматичне й традиційне, авторитарне і демократичне, революційне і реформаторське, а також формальне і неформальне. В Україні на такій основі воно типологізується як перехідне, що включає елементи всіх зазначених політичних типів і в цілому набуває конструктиву, зберігаючи водночас компромісно-популістський вміст.

3. Основу феномена політичного лідерства складає владно-управлінський контекст, за яким політичний діяч може бути представлений як особистість, що наділена управлінським статусом і владною посадою. Такий наголос дає можливість характеризувати політичне лідерство з точкі зору демократизації лідеротворчого процесу як інституціональний фундамент суспільства й водночас інституціональне середовище, у якому формується й функціонує політик.

4. Офіційне (формальне) політичне лідерство забезпечує керівні позиції, перш за все представництво нації, політичне волеутворення й реалізацію курсу системних реформ. Ключова роль офіційного лідерства в прийнятті політичних рішень в центр проблеми його формування ставить принципи права й конкурентного обрання. Ця відмінність від „державного керівництва“ й інші форми інституціоналізації обумовлюють необхідність закріплення терміну, ”офіційне політичне лідерство” у вітчизняному законодавстві.

5. Офіційне політичне лідерство розвивається у процесі „входження у владу“, керівної й управлінської діяльності. Інституціоналізаційну вертикаль складають як держава та її інститути, так і політичні об’єднання (партії) й організовані групи. Таким чином можна констатувати, що за своєю соціально-політичною спрямованістю й способом дії (функціонування) це єдина елітарно-електоральна структура, обумовлена сутністю феномена лідерства.

6. Політичне лідерство в сучасній Україні набуває демократичних пріоритетів: спрямування на легалізацію національно-державної політики, створення законодавчо-правової бази, персоніфікації, професіоналізації, інституціоналізації й іншi. Запровадження їх у систему лідеротворення за конкретних політичних реалій змінить тип і структуру лідерства від перехідного, формалізованого зразка до раціонально-легального, реформаторського і демократичного та сформує інфраструктуру лідеротворення адаптивної державної влади, адекватної громадянському суспільству.

7. Система формування політичного лідерства (форма дії – лідеротворчий механізм) є інтегрована сукупність підсистем (інституціональної, регулятивної, функціональної, комунікативної та ін.), що продукує особистісний ресурс системи влади. В Україні вона функціонує як антрепренерська (підприємницька) – відкрита, та не збалансована, тож включає елементи гільдії (бюрократичної) – закритої. Рівновагу і стабільність лідеротворення у конкретних умовах перехідного часу забезпечить переорієнтація на домінанти демократичного просування до влади – конкурентність, багатоканальність й поліархічність форм.

8. Механізм формування політичного лідерства в Україні, за дослідженням автора, форматується як високодиференційований, набуває відпрацьованих важелів парламентської боротьби, ідейних платформ і течій, вже розвинутих партійних шкіл з власними пріоритетами й особливостями входження у владу. Він вичерпує практично весь спектр класичних політичних орієнтацій і утверджується на системній, багатоканальній та цілісній основі, вже близькій до інституціоналізованих форм кандидуювання, що існують на Заході.

9. Перманентність лідеротворчого циклу досягається _{побудовою} упорядкованої ієрархічної ланки інституціоналізаційних підсистем – представництва й відставки суб’єктів конкурентної кадрової політики, що руйнує структуру номенклатурних зв’язків, легітимізує інституціональний процес та стабілізує політичну (в т.ч. лідеротворчу) систему. Правомірно поняття політико-організаційної діяльності розглядати в новому аспекті: як сукупність методів і дій, що формують здатність політика виконувати самостійну політико-управлінську роль у системі владарювання, а не лише функції завоювання влади.

10. Взаємодію й взаємовплив інституціоналізованих та персоналізованих складників механізму формування політичного лідерства в Україні уможливлює єдина цільова основа політико-організаційної роботи на всіх структурних рівнях інституціоналізаційної вертикалі, розвиток якої має забезпечити завершений цикл: рекрутуювання (залучення), підготовку (виховання), просування (кандидуювання) й підтримку дієвих політиків, які прагнуть зайняти провідні позиції у системі політичної влади.

11. Науково-прикладна база системи лідеротворення, яка має включати спеціалізовані канали підготовки політичних діячів (структуру політичної освіти, соціально-політичну сферу виховання, практичний тренінг) та виявлення громадської думки стосовно влади, функціонує як стартовий, реєстраційний процес, ще слабо пов’язаний із внутріорганізаційною діяльністю політичних інститутів. Продуктивним є створення Всеукраїнського науково-методичного центру, що координуватиме дослідження політологічних (в т.ч. лідеротворчих) проблем та систематизує форми і методи політико-організаційної роботи.

12. Ефективність механізму формування політичного лідерства забезпечує система ЗМІ як складова сучасної політики, дієвий засіб державної звітності, а не лише реалізації влади. Державна преса є також формою відкритого дискурсу та важелем громадського контролю. Правомірно, в рамках створення цілісної системи громадського контролю за діяльністю політичного лідерства та еліти, мас-медіа України, за своєю природою багатофункційні, збудувати на засадах причетності й контрольованості самостійної громадівської влади, яка віддзеркалює запити до офіційного лідерства, домінуючі у політичному процесі.

Механізм демократичного утримання і передачі влади, започаткований в Україні, перспективний у рамках державності, яка здатна повноцінно враховувати й об’єктивно відтворювати національні, політичні, правові, соціально-економічні та інші особливості політичного лідерства, отже забезпечити багатоканальність й прозорість політичного, в т.ч. лідеротворчого, процесу. Політологічна його модель в парадигмі „суспільство – влада“ потребує теоретичних й практичних досліджень, створення на науковому та законодавчому рівні загальнонаціонального концепту формування лідерства, визначеного на засадах демократизації.

Схематично вона має включати:

узагальнення шляхів, які пройшло політичне лідерство України з часу проголошення незалежності, перш за все практики втвердження інститутів парламентаризму, багатопартійності, виборчих процедур й ряду інших демократичних форм;

розробку довгострокової комплексної програми реформування політичної влади як основи створення політико-правової бази (перспективного плану) діяльності по підготовці, просуванню й пiдтримцi політичних лідерів;

виявлення і запровадження на основі набутого досвіду моделі (типу) політичного лідера, який був би адекватний реальним потребам сучасного українського суспільства;

розробку збалансованої програми інституціоналізації у взаємодії законодавчої й виконавчої гілок влади, що відкорегує відповідно і лідеротворчий механізм;

вдосконалення структури державного керівництва та управління з урахуванням концепту ринкової економіки та бажаного її соціального спрямування, що вможливить політичне забезпечення механізму формування лідерства по вертикалі й горизонталі;

запровадження ефективної системи громадського контролю за поповненням й діяльністю правлячої верстви, зокрема посилення парламентської підзвітності в плані реалізації політичних програм та фракційної діяльності партій і лідерів;

вдосконалення виборчого процесу як складника лідеротворчої діяльності, що легітимізує офіційних діячів й знiмить суперечності з громадськістю — владні повноваження надаватимуться тим лідерам, які в змозі приймати політичні рішення й рекрутуюватись в еліту;

зміцнення національного комунікативного простору та розробку національної інформаційної політики, органічно цілісної у всіх параметрах комплексного впливу на персоніфікаційну сферу політичних відносин.

Публікації автора:

1. Кузнєцова С.В. До питання про роль суспільно-політичної преси у формуванні кадрового потенціалу політичних структур (Історіографічний аспект)// Політологічний вісник. – К.: НМК ВО, 1993. – Частина III. – С. 138–145.

2. Кузнєцова С.В. Роль суспільно-політичної преси у формуванні кадрового потенціалу політичних структур // Політологічний вісник. – К.: НМК ВО, 1994. – Вип. III.– С.97-105.

3. Кузнєцова С.В. Особистість політика: складові елементи // Політологічний вісник. – К.: „Либідь“, 1995. – Вип. 5. – С. 33–41.

4. Кузнєцова С.В. Оціночна функція преси в удосконаленні лідеротворчих програм. Інформаційна сфера як духовне явище / За ред. проф. А.Москаленка. – К.: ЦВП, 1999. –С. 96–98.

5. Кузнєцова С. Професіоналізм політика в державних ЗМІ. Сучасна інформаційна політика /За ред. проф. А.Москаленка. – К.: ЦВП, 1999. – С. 185–187.

6. Кузнєцова С. Генераційно-статусні показники політичного лідерства в державній пресі // Нова політика. – 2000. – № 2. – С. 47–49.

7. Кузнєцова С.В. Інституційні технології формування політичного лідерства// Політологічний вісник. – К., 2000. – Вип. 6. – С. 110–116.

8. Кузнєцова С. Політик-професіонал у сучасних інформаційних моделях // Трибуна. – 2000. – № 7–8. – С. 31.

9. Кузнєцова С.В. Пріоритетні фактори формування політичного лідерства в Україні // Політологічний вісник. – К., 2000. – Вип. 7. – С. 86–89.

10. Кузнєцова С.В. Механізм формування політичного лідерства в Україні // Нова політика. – 2001. – № 2. – С. 60–62.

11. Кузнєцова С.В. Політична прагматика як складова лідеротворчого процесу// Політологічний вісник. – К., 2001. – Вип. 9. – С. 73–81.

12. Кузнєцова С.В. Система лідеротворення в Україні // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2001. – Вип. 37. – С. 40–42.

13. Кузнєцова С.В. Політичне лідерство в процесі інституціалізації / Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку / Зб. наук. доп. і ст. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2000. – С. 86–92.

14. Кузнєцова С.В. Політичні лідери України – наступність поколінь. Матер. наук. конф. „Лев і Дарія Ребети – видатні діячі українського національно-визвольного руху“ / Упорядн. проф. А. Камінський. – К., 1997. – С. 45–46.

15. Кузнєцова С. Добіркові аспекти політичного лідерства в державній пресі // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матер. наук.-теорет. конф., присвяченої 165-річчю ун-ту Гуманітарні науки. Ч. II. – К.: ВЦ „Київ. ун-т“, 1999. – С. 126–127.