На основі здійсненого аналізу особливостей відносин України з Європейським Союзом у всій їх багатоманітності, з урахуванням основних чинників, які суттєво впливають на реалізацію європейського курсу України, авторка дійшла таких висновків: 1. Дослідники проблеми європейської інтеграції, незважаючи на різні дефініції станів та відносин, зосереджуючись переважно на відносинах суспільства і об’єднань індивідів та політичних сил, зазначають, що інтеграція відбувається водночас і на національному рівні, з інтегруванням відносин у межах державних кордонів, і на міждержавному, коли інтеграція в економічній, політичній та культурній сферах пов’язує і зближує держави. Об’єднана Європа має ґрунтуватися не стільки на формальних інституціях та політичних деклараціях, скільки на конкретних спільних економічних досягненнях, спільних стратегічних економічних інтересах, на дедалі більш інтегративних і глибоких формах економічної, науково-технічної, соціальної, культурної співпраці, щоб ЄС зміг стати реальною силою, яка б виступала за стабільність, співробітництво та порозуміння в ширшому світовому аспекті. Реальний розвиток європейських інституцій не забезпечує єдиних контекстуальних посилань для розробки інтеграційної теорії. Отже, для пояснення реальних процесів інтеграції має бути використаний весь накопичений науковий арсенал теорій інтеграції, кожна з яких порушує суттєві проблеми і пропонує оригінальні способи їх розв’язання. 2. У нашому суспільстві стало підтверджується європейський вибір і разом з тим, мають місце досить суперечливі оцінки потреб та можливостей України реалізувати плани євроінтеграційної стратегії. Перш за все, йдеться про співвідношення між декларованим визначенням і практичним забезпеченням реалізації магістрального напрямку зовнішньої політики нашої держави. На тлі суперечності між ідеями і практикою постає вибір між європейським напрямком, євразійським шляхом розвитку та статусом нейтральної держави. На нашу думку, Україна найбільшою мірою зацікавлена у підтриманні стабільних конструктивних відносин із сусідніми державами, як у східному, так і в західному напрямках, оскільки це дає їй можливість не допустити переходу до розряду відсталої периферії, а претендувати на статус своєрідного геополітичного центру, здатного відігравати інтегруючу роль для народів Сходу і Заходу, Азії і Європи. 3. Визначеним стратегічним імперативом української геополітики, яку підтримує більшість громадян, є європейський вибір. Пріоритетність стратегії євровибору – це своєрідна платформа, яка визначає загальнонаціональну логіку майбутніх якісних перетворень суспільства. У цій логіці суть навіть не у кінцевій меті – набуття повноправного членства в ЄС. Головним є якісний вимір руху до цієї мети. Успіх інтеграційної політики обумовлений пріоритетами і послідовністю здійснюваних внутрішніх реформ і здатністю до компромісу у відносинах з партнерами. Реалізація європейського вибору України прямо залежить від чіткого дотримання вже проголошеного політичного наміру, належного законодавчого забезпечення інтеграційного процесу та неухильного дотримання демократичних принципів функціонування політичної системи. 4. Становлення і розвиток відносин Україна – Європейський Союз умовно можна поділити на три етапи. Перший (1991-1998 рр.) характеризується проголошенням основного пріоритету в зовнішній політиці нашої держави – євроінтеграція і початок діалогу Україна – ЄС; другий етап (1998-2003 рр.) – зміцнювались основи для співробітництва, особливо щодо прийняття стратегій сторін відносно одна одної. Протягом цього періоду спостерігався певний спад у відносинах, зумовлений, перш за все, колізіями балансування між Росією та Заходом, що надало діалогу суто декларативного характеру; третій, „новітній”, етап (2004-2008 рр.) позначений значним „потеплінням” у відносинах України і Євросоюзу, що зумовлювалося, перш за все, подоланням політичної кризи мирним шляхом у 2004 р., проведенням парламентських виборів 2006 та 2007 рр. і формуванням коаліції та урядів. Це дає підстави говорити про певне зміцнення засад демократії в Україні. 5. Важливими інтеграційними чинниками є прихильність до європейських цінностей і європейська ідентичність. В Україні, попри офіційні заяви щодо євроінтеграції як пріоритету зовнішньої політики, політична еліта не завжди демонструє послідовність у реалізації визначеного зовнішньополітичного курсу. Успіх євроінтеграційної стратегії залежатиме від впровадження норм і правил ЄС і від стану відносин з Росією, Білоруссю, Молдовою та іншими пострадянськими країнами. Геополітичне становище України обумовлює потребу ініціювати перебудову взаємовідносин з партнерами по СНД на чинних в Європейському Союзі засадах взаємної вигоди і прозорої ринкової конкуренції. 6. Проголошення Україною стратегічного партнерства з Російською Федерацією обумовлено, перш за все, геополітичним положенням нашої держави, що створює необхідність використання збалансованої моделі відносин як з Європейським Союзом, так і з Росією, отже, уможливить реалізацію європейського вибору без розриву тісних зв’язків зі Сходом, зокрема, не протиставляючи себе Росії. Крім того, це сприятиме зміцненню європейського вектора Росії: створить передумови для усунення розриву між Європою та Євразією, не допустить зведення нової „залізної завіси” на східному чи на західному кордонах України, що може однаково негативно впливати на систему європейської безпеки. 7. В сучасній практичній політиці РФ домінує євразійська парадигма – комплекс уявлень та зовнішніх орієнтацій, що був прийнятий або частково нав’язаний більшості народів Російської імперії в останні триста років. Особливе місце в доктрині відводиться Україні, з незалежністю якої пов’язане остаточне руйнування СРСР у грудні 1991 року. Урядові кола та різні політичні сили РФ розглядають ситуацію в Україні під кутом зору можливої „реінтеграції” або, як мінімум, значного посилення свого впливу на її політичний курс. Зрозуміло, що реінтеграція України – необхідна умова для відновлення колишньої імперії. В той час як для України пріоритетними з Російською Федерацією є економічні інтереси, Росія у двосторонніх відносинах надає перевагу геополітичним і геостратегічним цілям. Саме тому російська владна еліта прагне, щоб суверенність України не виходила за межі російських національних інтересів, тим паче – не перешкоджала їх реалізації. Тобто, це такий суверенітет, який був би обмежений російськими національними інтересами. 8. Реалізація моделі „обмеженого суверенітету” потребує створення цілої системи контролю над зовнішньою і внутрішньою політикою України. Головними механізмами здійснення такого контролю вважається створення інтеграційних об’єднань типу Єдиного Економічного Простору. Важливим питанням для нашої держави щодо ЄЕП є вибір оптимальної форми інтеграції в цю структуру. Йдеться про альтернативу між формуванням зони вільної торгівлі, або ж митного союзу. Позиція ЄС в цьому питанні досить чітка: участь України в ЄЕП доцільна лише настільки, наскільки вона не суперечитиме проголошеному „європейському вибору України”. Таким чином, обопільний тиск на „спільне близьке зарубіжжя” з боку Росії і Євросоюзу позбавляє українську політику двовекторності можливостей подальшого маневрування. Зрозуміло, що для України верхня межа співробітництва в Єдиному Економічному Просторі – це проста класична зона вільної торгівлі, режим якої відповідає національним інтересам України та має неодмінно формуватись відповідно до принципів та правил СОТ. Лише в такому випадку ЗВТ в рамках ЄЕП сприятиме економічному розвиткові України і розширюватиме її євроінтеграційні можливості. 9. Порівняльний аналіз стратегії відносин України і Росії з Євросоюзом показує, що і в цьому питанні є суттєві відмінності: політика України базується на стратегії інтеграції, тоді як Росії відповідає стратегія співробітництва. Кінцева мета стратегії інтеграції полягає у приєднанні України до Євросоюзу. Реалізація цього передбачає набуття країною-кандидатом демократичних стандартів. Цю стратегію можна означити як „демократичний проект”, що стосується переважно політичної сфери відносин, а також внутрішніх перетворень. Прагнення України до повномасштабної участі у політичному та економічному житті Європи логічно обумовлене геополітичним положенням та історією нашої держави. Відносини Росії з ЄС базуються на стратегії рівноправного співробітництва. Вони фактично є реалізацією економічного проекту. Кінцевою ж метою такої стратегії є формування Єдиного Економічного Простору та підтримання енергетичного діалогу. Різні цілі, поставлені перед європейським вектором зовнішньої політики України і Російської Федерації, потребують різного формату відносин і, відповідно, різних інструментів їх реалізації. Україна і Росія мають свої національні інтереси, перебувають в різних геополітичних, політичних, економічних, демографічних і правових координатах, що робить проблематичним вироблення спільних підходів і позицій щодо європейських інтеграційних структур. 10. Цілісне і критичне дослідження та переосмислення відносин Україна – Європейський Союз і впливу на них російського чинника показує, що за всієї важливості впливу низки внутрішніх і зовнішніх чинників, які стимулюють, або, навпаки, гальмують процес європейської інтеграції країни, домінантну роль відіграють специфічні внутрішньополітичні обставини. Таким чином, це дає можливість об’єктивно оцінити реальні можливості вступу України до ЄС у середньостроковій перспективі. |