У висновках узагальнюються основні ідеї та положення дисертаційного дослідження, що мають наукове і практичне значення: 1. Політичні партії, будучи невід'ємним елементом демократичної політичної системи суспільства, покликані виконувати функцію сполучної ланки між соціальними групами й органами державної влади, що ухвалюють рішення як з питань внутрішньої, так і зовнішньої політики. Проведений аналіз показав, що вітчизняні партії бачать у суспільстві політичного партнера тільки в період президентських, або парламентських виборчих кампаній. У час же між виборами партії будують відносини з державою: забезпечують можливість представникам своєї фракції запроваджувати контроль над державними органами країни й брати участь у виробленні зовнішньої політики, що здійснюється ними. Головне функціональне завдання партій – програмно-цільове, у контексті реалізації партійної мети - завоювання державної влади – здобуває другорядне значення щодо здійснення партіями електоральної функції. Остання дозволяє партіям формувати суспільну думку та забезпечувати реакцію суспільства на діяльність держави у сфері зовнішньої політики за допомогою організації політичних акцій, викладення позиції у засобах масової інформації: партійних або таких, що належать окремим членам партії. Окрім того, парламентські й урядові комітети, Секретаріат Президента, Рада Національної безпеки та оборони України, Міністерство закордонних справ мають право залучати представників партій до обговорення питань, які стосуються їх компетенції, виконання експертиз та надання консультацій при підготовці проектів законодавчих актів. Така взаємодія не має системного характеру. Реалізувати свої функціональні завдання політичні партії можуть тільки через взаємодію в межах партійної системи держави. Партії виконують роль партій-брокерів, оскільки, з одного боку, агрегують та представляють вимоги суспільства до державного апарату, а з іншого, діють як агенти цього апарату, захищаючи державну політику перед населенням. Маючи інтереси, відмінні від інтересів своїх «клієнтів», міжпартійна конкуренція призводить до нестабільності у суспільстві. 2. Аналіз структури парламентських партій України у Верховній Раді V скликання показав, що в Україні здобувають успіх партії з прямою і сильною структурою, вертикальними зв'язками, централізовані, за способом причетності членів як спеціалізовані, так і тоталітарні. Незважаючи на подібність партійної структури, моделі її впливу на формування і реалізацію партійних програм із питань внутрішньої та зовнішньої політики залежать від різновиду централізації парламентських партій, яка стосується розподілу повноважень між рівнями партійного управління. Вона буває трьох видів: автократичною, коли рішення ухвалюються партійними лідерами (голова партії) та їх виконання на місцях періодично контролюється представниками центра; демократичною, коли рішення затверджуються колегіальними органами партії (з'їзд, рада), але зафіксовані як думка низових ланок організації і при здійсненні рішень партійні лідери домагаються згоди первинних і регіональних партійних організацій; демократичною з елементами децентралізації. Централізм з елементами локальної децентралізації характеризується орієнтацією на регіональні інтереси, звідси, вплив регіональних бізнес-еліт на ухвалення рішень, а також демократичний централізм з елементами ідеологічної децентралізації зводиться до допущення певної автономії народжуваних усередині партії фракцій чи течій, що виявляється у впливовості кожної з них у керівних органах і веде до розколу всередині партії та дає вихід публічному розгляду загальних проблем. На формування партійної позиції впливає також неформальна структура, під якою розуміються політичні радники та політтехнологи, що розробляють концепцію партійної політики, в тому числі, й її зовнішньополітичний аспект. 3. Зовнішньополітична стратегія держави не може бути запроваджена в життя без здатного чітко функціонувати зовнішньополітичного механізму, під яким розуміється сукупність державних та недержавних органів, що створюють систему для управління сферою зовнішньої політики та систему правових норм, які регламентують процес реалізації зазначеними органами свого функціонального призначення. В Україні спостерігається численність центрів ухвалення зовнішньополітичних рішень, що зумовлює низьку ефективність у реалізації зовнішньополітичного курсу держави. Роль партій як складової частини зовнішньополітичного механізму, на законодавчому рівні, пов'язана з роботою не тільки парламентських фракцій із затвердження основ зовнішньої політики країни, ратифікації і денонсації міжнародних договорів, але й комітетів із розробки та затвердження відповідних законів і постанов, організації слухань із питань зовнішньої політики, а також міжпарламентських груп зі зв'язків із зарубіжними країнами, які створюються розпорядженням президента України за поданням комітету закордонних справ Верховної Ради України. Заради того, щоб мати більш точне уявлення про пріоритети партійних фракцій у галузі співпраці з групами міжпарламентських зв'язків, потрібно до регламенту Верховної Ради України внести норму, згідно з якою кожен депутат мав би право перебувати тільки в одній такій групі. На рівні виконавчої влади, діяльність партій пов'язана з роботою парламентської більшості, яка вперше одержала можливість формувати склад уряду, а отже, і впливати на реалізацію зовнішньополітичного курсу держави. Втім, такий вплив є обмеженим, оскільки кандидатура голови зовнішньополітичного відомства вноситься на затвердження Верховної Ради за поданням Президента України. У ситуації «роздільного правління» у формуванні та реалізації зовнішньополітичного курсу держави спостерігається двовладдя. Для налагодження ефективної взаємодії між органами державної влади і реалізації єдиного зовнішньополітичного курсу необхідно внести до Конституції норму, згідно з якою міністр закордонних справ України повинен затверджуватися парламентом на загальних засадах. Чинна норма Конституції, згідно з якою лідер парламентської коаліції очолює уряд держави, буде сприяти скасуванню практики, коли взаємодія з приводу ухвалення міжнародних договорів та угод відбувалася на президентському і міжурядовому рівні, в обхід парламенту України. Ухвалені таким шляхом рішення матимуть підтримку народних депутатів і парламентських фракцій та будуть більш довговічними. При цьому, важливо, щоб політичні партії та їх представники в органах законодавчої і виконавчої влади розмежовували питання стратегічного характеру, з приводу яких необхідно дотримуватися національного консенсусу, та питання тактичні (прагматичні), де можливі розбіжності. 4. Зовнішньополітична орієнтація парламентських партій України, певною мірою, залежить від бізнес-інтересів еліт, які підтримують партійні організації. Якщо представники західно- і східноорієнтованих політичних сил, в основному, будують відносини з окремими бізнесменами, то партії багатовекторної спрямованості співпрацюють із крупними фінансово-промисловими групами, зв'язок з якими є одним із чинників, що не допускає радикалізації їхніх програм. Аналізуючи програмні положення з питань зовнішньої політики, а також електоральну підтримку партійних організацій та їх лідерів за підсумками парламентських (1998, 2002, 2006 рр.) і президентських виборів (1994, 1999, 2004 рр.), автор, застосувавши як джерело розмежування зовнішньополітичні орієнтації населення та регіональні відмінності, які пов'язані з ними, а також з огляду на геополітичне положення України, умовно класифікував політичні сили на східні, західні і такі, що дотримуються багатовекторної політики. Аналіз показав, що найбільш впливові з них мають чітко виражену регіональну основу: жителі південно-східної частини країни підтримують партії та лідерів східної зовнішньополітичної спрямованості, західної-європейської та євроатлантичної орієнтації, низки центральних та північних областей-багатовекторної спрямованості і позицію «активного нейтралітету». Процентне співвідношення голосів, відданих на парламентських виборах за партії і лідерів східної, західної та багатовекторної орієнтації, показує, що спостерігається зниження популярності перших, зростання других і стабільно високі показники третіх, які перевищують динаміку росту голосів за партії прозахідної орієнтації. Ця тенденція підтверджується на прикладі Автономної Республіки Крим. Аналіз передвиборних програм та результатів голосування свідчить про еволюцію зовнішньополітичного аспекту програм і пов'язану з цим еволюцію електоральної підтримки. Еволюція програмних положень здійснюється, переважно, між партіями східної та багатовекторної орієнтації, а також спостерігається перехід з багатовекторної у прозахідну, але не навпаки. Еволюція електоральної підтримки відбувається між партіями однієї зовнішньополітичної спрямованості. Партії, що приєдналися до політичних сил прозахідної орієнтації з багатовекторності, відстоюють у зовнішній політиці європейську інтеграцію України, але не євроатлантичну. Політичні сили багатовекторної спрямованості умовно можна поділити на два різновиди: перші відстоюють багатовекторність із пріоритетом європейської інтеграції, другі - ідею активного нейтралітету. До багатовекторної зовнішньополітичної орієнтації призводять бізнес-зв'язки команди кандидата, а також прагнення самих кандидатів розвинути свій електоральний вплив. Концепція нейтралітету, своєю чергою, сприймається цими силами як можливість подолання регіональних розходжень пов'язаних з різницею у зовнішньополітичних поглядах, але на практиці вона не затребувана виборцями, що веде до програмної еволюції низки партій у бік багатовекторної зовнішньої політики. 5. Можна виділити три напрямки у здійсненні партійного впливу на формування і реалізацію зовнішньої політики держави: по-перше, законотворчу діяльність фракцій. Результат голосування фракцій із зовнішньополітичних законопроектів залежить від статусу самої партійної організації, а також від відносин із бізнес-елітами країни. По-друге, установлення політичними силами України зарубіжних зв'язків у формі міжпарламентського та міжпартійного співробітництва. При цьому, для правоцентристських політичних сил важлива робота в міжнародних структурах, які сприяють європейській та євроатлантичній інтеграції України, а для лівоцентристських партійних фракцій - співробітництво як з європейськими організаціями, так і організаціями в межах Співдружності Незалежних Держав та Євразійського співтовариства. Той факт, що у Верховній Раді України немає жодної політичної сили, яка б не брала участі в роботі міжнародних організацій, за винятком позафракційних депутатів, свідчить про розгляд партіями своєї діяльності в міжнародних міжпарламентських асамблеях як одного із чинників збільшення власного впливу на ухвалення рішень усередині держави з питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Нарешті, діяльність політичних партій України з налагодження співпраці з транснаціональними та регіональними партійними спілками, а також з ідеологічно близькими партіями розгортається у форматах міжнародного, на рівні інститутів та організацій, двостороннього і персонального, на рівні партійних лідерів, міжпартійного співробітництва. Міжпартійне міжнародне співробітництво за участю українських партій є важливим інструментом інтенсифікації взаємозв'язків з міжнародними організаціями та партійними спілками, надає можливість зсередини впливати на розробку їхньої стратегії щодо України і разом із законотворчою та міжпарламентською діяльністю партійних фракцій у Верховній Раді України, як структурний елемент у зовнішньополітичному механізмі, впливати на формування і реалізацію як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. |
