У висновках дисертації подано загальні підсумки дослідження та рекомендації щодо вирішення досліджуваної проблеми. 1. Процеси формування сучасної багатопартійності в Україні напряму залежали як від соціально-економічної структури українського радянського та посттоталітарного суспільства, рівня сприйняття ним національно-державницьких ідей, його культурно-духовного рівня, так і від зовнішніх впливів. Саме на рубежі 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. сформувалися ряд об’єктивних, передусім ідеологічних, соціально-політичних, організаційно-структурних, юридичних передумов української багатопартійності. Соціально-економічних передумов, пов’язаних з соціальною диференціацією і стратифікацією суспільства значною мірою бракувало. Сучасні українські політичні партії утворилися раніше, аніж склалися соціальні групи населення, відтак об’єктивно не могли знайти чітких соціальних адрес, стати виразниками інтересів конкретних соціальних верств. Маємо констатувати про виокремлення сьогодні групи партій, які претендують на симпатії практично усього електорату і, водночас, функціонують як “бізнес-проекти”, створені для розв’язання та лобіювання інтересів певних політико-економічних груп. Сучасний вітчизняний партогенез характеризують: слабкість партій, як політичних організацій; відсутність стійкої соціальної опори; аморфність як складу, так і організаційної структури. Якої сутності набуде в Україні найближчим часом процес інституалізації партійно-політичного середовища?; В який спосіб все це відбуватиметься? – відповіді на ці питання багато в чому залежатимуть від темпів згортання процесу “перевиробництва” партій, який слід вважати наслідком реалізації корпоративної політики українського політикуму. 2. Утвердження в Україні демократичної партійної системи європейського зразка слід визначити стратегічним пріоритетом сучасного етапу розвитку Української держави. Така партійна система має базуватися на кількох потужних загальнонаціональних, політично відповідальних партіях, що мають розвинену регіональну та організаційну інфраструктури, спроможні ефективно сприяти задоволенню насущних інтересів і потреб громадян. Все це актуалізує завдання забезпечення з боку держави функціонування реальних, “адресних”, соціально орієнтованих партій, що акумулюють суспільні інтереси та сприяють їх цілеспрямованій реалізації в процесі прийняття державних рішень. Автор вважає за необхідне підвищити юридичні вимоги до реєстрації політичних партій, як засобу позбавлення суспільства від політичних партій позасистемного походження. Партійна система України поступово трансформується атомізованої до партійної системи поляризованого плюралізму, що посилює конкуренцію політичних партій за контроль над вищими органами влади. В Україні сьогодні по суті сформована двопартійність за територіальною ознакою, що засвідчує асиметрична невідповідність наявної в суспільстві світоглядної двопартійності реальній політичній структурі українського парламенту. Прискорення партогенезу у 2004-2006 рр. можна вважати компенсацією за штучне стримування цього процесу в попередні роки, коли формально “партія влади” та позапартійна бюрократія намагалась у такий спосіб зберегти за собою політичну владу. 3. Поступове зростання ролі українських партій у виборчому і законодавчому процесі за роки державної незалежності засвідчує збільшення партійної частки депутатів у складі парламенту з кожними новими виборами. За роки державної незалежності парламентська більшість мала ситуаційний характер, її діяльність багато в чому визначав “президентський фактор”. Основною причиною нестійкості парламентської більшості за мажоритарної системи є те, що народним обранцям пропонувалося керуватися у своїй депутатській діяльності в основному інтересами “партії влади” (адміністративно-бюрократичного апарату). Як свідчить зарубіжна практика та проведення вперше в Україні парламентських виборів за партійними списками, запровадження пропорційної виборчої системи, хоча і дозволяє краще відображати розстановку політичних сил в суспільстві, водночас, не позбавляє суспільство від “міражної багатопартійності”, суттєво не зменшує її кількісних параметрів. Базовими критеріями впливу багатопартійності на еволюцію українського парламентаризму слід вважати: рівень партійного представництва в парламенті; роль “партійного чинника” у прийнятті законодавчих рішень; характер відносин правлячої парламентської коаліції з парламентською та непарламентською політичною опозицією. 4. Реальна участь політичних партій у формуванні та реалізації державної політики в умовах парламентаризму стає можливою, якщо вони перебувають при владі, відтак мають можливість реалізувати свої програмні настанови, передвиборні обіцянки, що випливає з логіки функціонування парламентської республіки та сенсу проведення виборів за партійними списками. Створення на партійній основі парламентської більшості не має і не може мати суто внутріпарламентського значення. Правляча парламентська коаліція створюється для здійснення урядування і бере за себе всю повноту відповідальності за його стан в державі, що, у свою чергу, актуалізує укладення коаліційних угод, які б визначали програмно-ідеологічні основи формування парламентської більшості, питання її взаємодії з урядом, забезпечення цієї діяльності необхідною нормативно-правовою базою. На думку автора, процедура формування парламентсько-урядової коаліції має базуватися не лише на ідеологічно-програмних засадах внутріпарламентського утворення, але й на домовленостях щодо партійного представництва в урядових структурах. Зарубіжний досвід формування партійних та урядових коаліцій в країнах, що перебувають на різних стадіях переходу до демократії, свідчить, що цей процес є складним і нерівномірним. Низькі темпи досягнення партіями домовленостей щодо створення парламентсько-урядової коаліції швидкими темпами “з’їдають” той кредит довіри, який було надано певним політичним силам, посилюють суспільну апатію і роздратування, дестабілізують ситуацію в регіонах. Оптимізації відносин у трикутнику “президент - парламентська більшість уряд” має сприяти формування такої більшості на проурядовій основі. На поведінку політичних партій, при утворенні коаліцій зокрема, за нової політичної реальності певним чином впливають ірраціональні мотиви. Загалом робити прогнози щодо коаліціотворення досить важко, тому що міжпартійні угоди за нестабільного, фрагментарного і корпоративного характеру сучасної партійної системи України мало до чого зобов’язують коаліційних партнерів. Досить розпливчатою залишається у перехідних суспільствах лінія розподілу партій за принципом “провладні/опозиційні” на фоні активного впливу на процес коаліціотворення “партії влади”. 5. Об’єктивні передумови політичної реформи в Україні визначає перехідний етап розвитку українського суспільства – переходу від адміністративно-командної системи влади до нової системи політико-владних відносин, що базується на принципах демократії і парламентаризму. На заваді запровадження більш ефективної системи владних відносин - такі основні суб’єктивні чинники: некомпетентність владних структур, бюрократизація і корумпованість державного апарату за існування перманентного конфлікту між гілками влади, правового нігілізму, криміналізації соціальних і виробничих відносин, відчуження людини від продуктивної праці та зубожіння більшості населення. Набуття політичними партіями статусу головного суб’єкта демократичного правління та державотворення, створення за результатами виборів 2006 р. правлячої парламентської коаліції та формування на партійній основі коаліційного уряду, інших органів влади (партизація влади) слід вважати ключовим моментом реалізації політичної реформи. 6. Виокремлення в суспільстві провідної верстви – політичної (правлячої) еліти, поява феномену “правлячої партії” в умовах парламентаризму є всюдисущим явищем, оскільки воно імпліцитно присутнє у незмінній природній структурі будь-якої організованої людської спільноти. Стаючи правлячої партією, за умови набуття статусу парламентської партії, політична партія бере безпосередню участь у формуванні та реалізації державної політики за наявності політичної і організаційної волі щодо їх практичного втілення. Оскільки в демократичній державі конституційне право не регламентує відносини між правлячою політичною партією і урядом, то уряд проводить політику, обумовлену правлячою партією. Вирішення непростих завдань політичної модернізації України значною мірою залежить від того, чи буде “правляча партія” керуватися у своїй діяльності виключно інтересами держави і суспільства, проявляючи при цьому політичну та організаційну волю у досягненні задекларованих цілей, підпорядкувавши загальнонаціональним інтересам лобіювання інтересів клано-олігархічних груп, нездоланне бажання панувати та зберегти під якими завгодно передвиборними обіцянками та політичними гаслами свою владу і власність. 7. Суперечливого, часом конфліктного характеру процесам “партизації влади” в умовах парламентаризму надає неврегульованість і недосконалість партійного і виборчого законодавства, які в цьому аспекті слід розглядати у тісному зв’язку. Існує нагальна потреба у запровадженні дієвих нормативно-правових механізмів забезпечення цивілізованого партійного розвитку України, правового регулювання порядку створення, загальної структури і повноважень політичних партій та їх місцевих осередків, а також прозорих механізмів перевірки виконання ними вимог чинного законодавства. Актуальним завданням слід вважати інституційних механізмів забезпечення взаємодії гілок влади, передусім парламентсько-урядової коаліції; прийняття низки законів з метою посилення відповідальності парламентських правлячих партій перед своїми виборцями; юридичних засад функціонування парламентської більшості та парламентської опозиції (політичної опозиції загалом), прийняття врешті-решт, відповідних законів. В контексті набуття чинності політичної реформи в Україні, посилення ролі партій в управлінні державою невідкладним завданням є прийняття українським парламентом законів про Президента України, комітети Верховної Ради України та нової редакції її Регламенту, Кабінет Міністрів України та центральні органи виконавчої влади в Україні. Загалом українська політика сьогодні потребує вжиття партійною владою та правлячими парламентськими партіями, що поділяють цінності демократії та національного поступу, вивірених і результативних заходів, щирого пояснення суспільству своїх цілей. |
